Гнійні захворювання пальців, Детальна інформація

ГНІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ПАЛЬЦІВ

Кисть і пальці є найважливішою частиною руки. Роль кисті і пальців у організмі багатогранна. Їх рухи характеризуються великим діапазоном, коорди-нованістю, чіткістю і різноманітністю. Вони виконують статичну, динамічну і сенсорну функції. Розтулена, з прямими пальцями кисть служить лопатою, совком, зігнені пальці — гачком, щипцями, протиставлення великого пальця іншим забезпечує захватну функцію кисті.

Окрім того, кожен палець виконує ще й окрему функцію. На особливу увагу заслуговує І, тобто великий, палець. Він діє незалежно від інших, робить руку людини органом праці. Завдяки йому людина може захоплювати предмети, маніпулювати ними згідно із своїми намірами. Вказівний (II) палець володіє тонкою чутливістю. Він першим починає захват. Його роль особливо велика при щипковому і скульптурному захваті. Середній (III) палець масивніший і довший, надає силу і міцності захвату. Безіменний (IV) палець, завдяки розвиненому відчуттю дотику, регулює рух м'язів, що важливо під час виконання роботи. Мізинець (V палець) закріпляє захват, закриває долонну чашу, надає стійкості кисті.

Важливе значення для функції кисті мають нігтьові пластинки, які забезпечують надійність щипкового захвату.

Кисть і пальці виконують не лише функцію захвату. Вони є тонким органом дотику, забезпечуючи зв'язок людини із зовнішнім світом.

Відтак, втрата тієї чи тієї частини кисті або її функціональна неповноцінність позначаються на працездатності людини, її зв'язку з навколишнім середовищем.

До втрати функції кисті і пальців можуть призвести різні патологічні стани: травми, запальні, дегенеративно-дистрофічні процеси, пухлини, природжені аномалії.

У цьому розділі йдеться про запальні процеси пальців кисті (панарицій), бо вони спостерігаються найчастіше.

Панарицій (panaritium) — це збірна назва всіх гострих запальних процесів різних структур пальців, переважно рук (їх долонної поверхні).

Клінічний перебіг панариція на руках багато в чому залежить від анатомічних і функціональних особливостей пальців кисті.

Шкіра долонної і тильної поверхонь пальців відрізняється. В шкірі долонної поверхні немає пігментного апарату, волосся і сальних залоз, що виключає можливість виникнення фурункулів і карбункулів, натомість багато потових залоз. Шкіра долонної поверхні пальців добре іннервується, що є причиною вираженої тактильної чутливості та сильного болю у разі виникнення на пальцях запального процесу.

Шкіра тильної поверхні пальців м'яка, еластична, рухома. На ній є волосся і сальні залози (за винятком кінцевої фаланги). Тому фурункули і карбункули можуть розвиватися лише на основній і середній фалангах.

На долонній поверхні жирової основи більше, ніж на тильній. Тут немає підшкірної фасції, а безпосередньо від сосочкового шару, майже перпендикулярно, ідуть щільні сполучнотканинні тяжі, які на кінцевій фаланзі вплітаються в окістя, а на середній і основній фалангах — у стінку сухожильної піхви. Т1, і тяжі густо переплітаються сполучнотканинними волокнами, які, розташовуючись паралельно до поверхні шкіри, утворюють в підшкірній основі численні комірки. Завдяки такій будові обмежується рухомість шкіри і затрудняєть-ся поширення набряку, наростання якого швидко призводить до стиснення кровоносних судин, порушення кровопостачання жирових часточок і різкого посиленню болю внаслідок підвищення внутрішньотканинного тиску. Вертикальні стінки комірок не дають можливості поширюватися запальному процесу по площині, але сприяють проникненню інфекції в бік кістки.

На тильній поверхні пальців сполучнотканинні волокна розташовані паралельно до поверхні тіла і не перешкоджають поширенню набряку.

Задня поверхня кінцевої фаланги захищена нігтем. Нігтьова пластинка має чотирикутну форму. Проксимальні й бічні краї заглиблюються в нігтьовий жолобок. Над проксимальним краєм пластинки (матриксом) нависає шкірна складка—епоніхій, або нігтьовий валик. Від внутрішньої поверхні нігтьової пластинки до окістя фаланги проходять сполучнотканинні тяжі, які фіксують ніготь до кістки, що сприяє поширенню гнійнозапального процесу на нігтьову фалангу. Регенерація нігтя після його видалення триває 4—6 міс.

На долонній поверхні до кожного пальця, крім великого, ідуть два сухожилки: поверхневого і глибокого згинача. Великий палець має один сухожилок згинача (довгий згинач І пальця).

Сухожильні піхви І і V пальців довші за інших. Вони проходять через простір Пирогова на дистальну частину передпліччя з утворенням у ньому і на передпліччі загального синовіального озера. Сухожильні піхви II —IV пальців коротші і закінчуються вже нарівні п'ястково-фалангових суглобів. Це має велике практичне значення в клініці хвороби. Завдяки довгим піхвам І і V сухожилків пальців і злиттям їх у ділянці зап'ястка запальні процеси сухожильних піхв цих пальців мають тяжчий перебіг і ускладнюються глибокими флегмонами кисті. Запалення сухожилків II—IV пальців обмежується лише цими пальцями.

II—V пальці мають по 3 фаланги, І— 2. Фаланги з'єднані між собою за допомогою блоковидних суглобів.

Кожний палець кровопостачається 4 артеріями: 2 долонними і 2 тильними. Кровопостачання нігтьової фаланги має свої особливості. У той час коли середня і основна фаланги мають окрему живлячу артерію, нігтьова фаланга постачається кровоносними судинами розсипного типу. При цьому кровопостачання проксимального і дистального епіфізів краще, ніж решти частин фаланги, бо вони мають окремі артеріальні гілочки різного калібру, які проникають у кістку головним чином з долонної поверхні. Це відіграє важливу роль у патогенезі кісткового панарицію кінцевої фаланги.

Іннервація пальців здійснюється чутливими і руховими гілками 3 нервів:

ліктьового, променевого і серединного, які, розпадаючись на кінцеві гілки, іннервують відповідні ділянки. Найкраще іннервуються подушечки кінцевих фаланг, чим пояснюється сильний біль у разі виникнення в них патологічного процесу.

Лімфа від пальців відтікає поверхневими і глибокими лімфатичними судинами. Виражена лімфатична мережа наявна на тильній поверхні нігтьової фаланги, долонній поверхні пальців, долоні. Звідси лімфатичні судини ідуть бічними поверхнями пальців у міжпаль-цеві складки і через останні проникають на тил кисті. У зв'язку з цим у разі виникнення запального процесу на долонній поверхні набряк кисті виражений більшою мірою на тильному боці.

Лімфатичні судини IV і V пальців впадають у ліктьові і частково у пахвові лімфатичні вузли. Лімфатичні судини від великого, вказівного і середнього пальців в основному відводять лімфу в підключичні, надключичні, дельто-видногрудні групи залоз. Цим пояснюється те, що панарицій І—III пальців має набагато тяжчий перебіг і може ускладнюватися субпекторальню флегмоною.

Етіологія. Гнійне запалення пальців спостерігається у 20—25 % пацієнтів хірургічних кабінетів поліклініки. У його виникненні важливу роль відіграють різного виду мікротравми. Частіше це колоті рани і скалки. У зв'язку з цим панарицій буває переважно у людей, у яких професія зв'язана з можливістю травмування пальців (працівники рибообробної промисловості, м'ясники, кухарі, медичні працівники, особливо хірурги і акушери, та ін.).

Більші травми рідше спричинюють панарицій, бо їм приділяють більшу увагу. Частіше причиною панарицію є стрептококи і стафілококи. Виникає запальний процес на пальцях частіше тоді, коли шкіра їх суха, змозоліла.

У більшості хворих панарицій локалізується на правій руці — через підвищене її функціональне навантаження. Найчастіше уражається кінцева фаланга.

Класифікація. Залежно від глибини проникнення мікробів і розвитку інфекції розрізняють такі види панарицію:

1) поверхневий — шкірний (panaritium cutaneum); підшкірний (panaritium subcutaneum), нігтьовий (білянігтьовий, або пароніхія — panaritium parunquale s.paronychia);

піднігтьовий (panaritium subunquale);

2) глибокий — сухожилковий (panaritium tendinosum s.tendovaginitis purulenta); кістковий (panaritium osseum); суглобовий (panaritium articulare).