Характеристика методів мікробіологічної діагностики стафілококових інфекцій. Тести для визначення патогенності стафілококів. Встановлення джерел інфекції, Детальна інформація

Характеристика методів мікробіологічної діагностики стафілококових інфекцій. Тести для визначення патогенності стафілококів. Встановлення джерел інфекції при внутрішньолікарняних спалахах стафілококової інфекції та харчових отруєннях.

Стафілококи здатні рости на простих живильних середовищах. Це значно спрощує мікробіологічну діагностику і інші процедури, пов'язані із культивуванням бактерій.

Невипадково, стафілокок був в числі перших бактерій, ізольованих від людини. Це зробив Бекер у 1883р. назву "стафілокок" запропонував Огстон у 1881р.

Стійкість і невибагливість стафілококів проявляється в тому, що вони розмножуються в присутності високих концентрацій хлориду натрію (до 10-15%). Цю ознаку використовують при виготовленні диференційно-діагностичних середовищ: до них додають надлишок кухонної солі, для того, щоби подавити ріст інших бактерій.

Стафілококи стійкі у зовнішньому середовищі, але вони надзвичайно чутливі до анілінових барвників, наприклад б до кристалів іолету (1:500000), до брильянтового зеленого (1:1000000) - і це використовують для лікування стафілококових піодермій.

Відомо біля 30 видів стафілококів, з них 14 є паразитами (сімбіонтами) людини. У людини домінують 3 види: S.aureus,

S. еріdеrmіdіs, S.sарrорhуtісum. Майже всі медичні проблеми пов'язані із золотистим стафілококом - S. aureus.

Мікробіологічна діагностика стафілококових інфекцій складається з бактеріоскопічного та бактеріологічного аналізів.

Матеріалом для дослідження найчастіше буває: кров, гній, слиз, сеча, промивні води шлунку, випорожнення, залишки харчових продуктів, ліквор (спинномозкова рідина) - при підозрі на менінгіт.

Гній і ліквор досліджують бактеріоскопічним і бактеріологічним методами. Решту матеріалів - бактерілогічним.

Для бактеріоскопічного дослідження - з гною, ліквору готують мазки, забарвлюють їх за Грамом. В мазках виявляється виявляється велика кількість лейкоцитів і грампозитивний коків, розташованих у вигляді скупчень, вони забарвлені у темно-фіолетовий колір. Потім роблять посів досліджуваного матеріалу на живильні середовища:

- на м'ясо-пептонному агарі - колонії правильної круглої форми, опуклі, непрозорі, з блискучою, ніби полірованою поверхнею, забарвлені в золотистий, лимонно-жовтий колір ( це залежить від кольору пігменту);

на кров'яному агарі колонії оточені зоною гемолізу на м'ясо-пептонному бульоні - ростуть добре, утворюють спочатку рівномірне помутніння, а потім рихлий осад на дні.

У бактеріологічних лабораторіях стафілококи часто культивують на середовищах із 7-10% хлоридом натрію. Таку високу концентрацію солі інші бактерії не витримують. Отже, сольовий агар є селективним середовищем для стафілококів. Використовують жовточно-сольовий агар, молочно-жовточний сольовий агар.

Стафілококи, особливo S. aureus, виділяють екзотоксини. Токсини їх досить складні. Є багато варіантів токсинів: гемотоксини, некротоксини, летальний токсин, лейкоцидини.

Гемотоксини викликають гемоліз еритроцитів людини і тварини. Гемотоксичну функцію токсину можна виявити на 5% кров'яному агарі, вона проявляється у розчиненні еритроцитів крові барана, кролика або морської свинки.

Дермонекротоксину функцію - вивчають на кролях, шляхом введення культури внутрішньошкірно - на місці ін'єкції через 2-3 доби утворюється некроз.

Летальний токсин - при внутрішньовенному введенні викликає майже миттєву смерть піддослідної тварини.

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ

В інфекційну лікарню поступив хворий з ознаками бактеріального менінгіту. Який матеріал і який методи дослідження слід використати для встановлення збудника інфекції?

Бактеріальні менінгіти - це гострі, небезпечні для життя інфекції (смертність до 15%). Хворіють частіше діти. Основні збудники бактеріальних менінгітів - більше 80% випадків менінгіту викликають Маеmophilus infuenzae, Neisseria meningitidis, Streptococcus pneumoniae.

Інші збудники, які обумовлюють виникнення біля 20% випадків менінгіту: лістерії, ешерихії, сальмонелли, протей, стафілокок, бруцелли, лептоспіри і інші. Матеріали: спинно-мозкова рідина (ліквор). Також можуть брати кров і слиз з носоглотки. Зразки ліквору беруть дотримуючись правил асептики. Ліквор при менінгутах переважно мутний (а в нормі - прозорий). Тиск ліквору підвищений (до 400-800 мм водного стовпчика).

При мікроскопії мазку виявляють високий нейтрофільний плеоцитоз від 1000 до 10000 в 1 мкл і більше. Також підвищений загальний рівень білку (3-15 г\л і вище).

Якщо ліквор мутний, то з нього готують мазки для мікроскопії. Якщо прозорий – то мазки готують з осаду, який отримують після фентрифугування. Мазки забарвлюють по Граму, Цілю-Нільсену, Романовському-Гимзі.

Також застосовують метод Буррі - для виявлення капсул (використовують туш) – на темному фоні видно ободок капсули навколо незабарвлених мікробів. Посів матеріалу для отримання культури роблять на тверді або напіврідкі живильні середовища, які містять кров, сироватку або асцитичну рідину, шоколадний агар. Культури інкубують на протязі 18-24 год при І 37 С у спеціальному термостаті із підвищеним вмістом (8-10%)CO 2 .

16. Для масової імунізації дітей широко використовується АКДП – вакцина. Охарактеризуйте імунітет, що створюється при її введенні. Які інші імунні препарати можна застосувати для профілактики цієї інфекції?

Зараз використовують вакцини з комбінації антигенів (полі-вакцини або асоційовані препарати). До їх числа належить АКДП (адсорбована коклюшно-дифтерійно-правцева вакцина).

АКДП-вакцина містить коклюшні бактерії і 2 анатоксини - дифтерійний і правцевий, які адсорбовані на гідроксиді алюмінію.

АКДП-вакцина створює активний імунітет (антитоксичний і антибактеріальний).

Також для профілактики коклюшу, дифтерії і правцю можна викорстовувати такі імунні препарати: