Функції слухового аналізатора, Детальна інформація

Функції слухового аналізатора
Тип документу: Реферат
Сторінок: 8
Предмет: Медицина, БЖД
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 938
безбарвний;

помпезний;

саркастичний тон;

невпевнений;

монотонний;

напружений;

слабкий;

нудний. Не важливо, яким голосом володіє людина від народження. Завдяки практиці вона зможете здобути такий голос, якого по справедливості заслуговує її професійна майстерність і її яскрава індивідуальність. Можна позбутися від іноземного чи місцевого акценту, якщо строго стежити за правильністю вимови. Можна позбутися від гугнявих звуків, якщо вміло користатися голосовим апаратом. Можна навчитися чітко артикулювати і правильно вимовляти звуки, розвити резонансні коливання в груди.[7]

Ми пропонуємо деякі психологічні характеристики голосу: [11]

Металеве звучання – говорить про енергійність і твердість.

Єлейний, масляний, жирно-м'який голос – походить від лише зображуваної дружності, фальшивого пафосу – по ньому легко викрити підлабузника.

Особливо важливо наступне розходження, що легко уловлюється вже після короткого тренування:

співуча мова (сильне підкреслення голосних) – темпераментність, чуттєвість, типова для людей, яких називають "добрягами". Таким добрягою був Євгеній Леонов у ролі завідувача дитячим садом у фільмі "Джентльмени удачі" (але тільки не в ролі Доцента: змінилася сутність персонажа – змінився і голос; це акторський талант);

мова, у якій голосні відступають на другий план, а гостро підкреслюються приголосні – перевага розуму і волі, що точно аналізує розум. Це майстерно зіграв Володимир Висоцький: капітан Жеглов у фільмі "Місце зустрічі змінити не можна".

Монотонний голос – скритність, "зажатість", боязкість.

Висота, мелодійність голосу міняються в широких межах – відкритість, різноманіття інтересів, внутрішня воля.

Падіння тону до кінця фрази – імовірно, слабка воля, м'якість. Іноді це може бути результатом фізичної слабості, наприклад, у глибоких стариків.

Ритмічні коливання висоти тону – пожвавлення при внутрішній урівноваженості, здатності до творчості.

Неритмічні коливання: є нерівномірне підвищення і падіння тону – неврівноваженість, відсутність стабільності.

Опукло-текуча манера говорити з м'якими переходами окремих звуків і слів – глибоке, повне емоційне життя.

Кутасто-уривчаста мова з раптовими змінами голосності – тверезе, цілеспрямоване, прагматичне мислення, іноді нервозність. Можна зустріти у визначеного типу офіцерів, вчителів і політиків з явною чи приховуваною авторитарністю, схильністю до диктату.

Мовні функції слухового аналізатору

Збудження волоскових клітин передається зв'язаним з ними волокнам завиткового нерва, які є дендритами біполярних клітин спірального ганглію. Аксони біполярних клітин складають аферентну частину слухової гілки 8-ї пари головномозкових нервів, дуже короткої гілки, яка входить у кохлеарні ядра позаду варолійового мосту. В кожному слуховому нерві міститься біля 25000 волокон. При вході в стовбур мозку нерв поділяється на дві гілки, що йдуть до різних ядер. Різні волокна слухових нервів несуть в собі імпульси різних частот.

Ця тонотопічна організація зберігається на всьому протязі висхідних шляхів слухової системи. Різні нейрони, як у спіральному ганглії, так і в ядрах моста, довгастого мозку та вищих відділів мають збудження, яке є кодом різних частот. Таким чином, розрізнення звуків по частоті починається в основній мембрані, волокна якої вибірково реагують на звуки різних частот. Наближене настроювання мембрани на різні частоти може вдосконалюватись при подальшій обробці нервовими механізмами, що забезпечують необхідну точність розрізнення.

В кохлеарних ядрах, куди приходять аксони біполярних клітин спірального ганглію (перших нейронів слухового шляху) знаходяться другі нейрони слухового шляху. Частина нейронів посилає волокна до мозочка (в центри руху вух та очей), основна ж маса їх направляється в задні горби чотиригорбкового тіла середнього мозку, та у внутрішнє колінчасте тіло проміжного мозку, де знаходяться треті нейрони слухового шляху, які сприймають слухові імпульси. Аксони третіх нейронів через променистий вінець надходять у слухову зону великих півкуль.

Слухова зона кори великих півкуль. Аксони нейронів проміжного та середнього мозку розгалужуються в багатьох ділянках слухової зони, що займає верхню частину скроневої долі. Встановлено, що одні розгалуження аксонів складають "основні проекції" завитка, інші "підтримуючі проекції". Найбільше основних проекцій має первинна слухова зона, що розташована у верхній скроневій закрутці. Подразнення певних ділянок слухової кори у людини викликає галюцинації голосів рідних чи друзів; інколи ці голоси вимовляють ясні і осмислені повідомлення, в інших випадках вони просто нечітко щось бурмотять. Звідси зрозуміло, що такі функції, як відчуття звуку та розрізнення по висоті і силі виконуються в нижчих відділах слухового аналізатора. У слуховій зоні кори півкуль здійснюються такі функції, які зв'язані з пам'яттю: розпізнання тембру, який є властивістю звуку, залежною від його гармонійного складу; локалізації джерела звуку в просторі з використанням розходження в часі приходу та в інтенсивності звуку, діючого на обидва вуха; розрізнення послідовностей звуків, в чому для запобігання інтерференції хвиль окремих звуків, необхідна певна здатність зберігати сліди.[2]

Сприймання мовлення – це поетапне переведення сприйнятого на смисловий (предметно-зображувальний) код, ототожнення окремих слів, словосполучень, а також цілих фраз з нашим мовним досвідом. Розуміння мовлення є завершальною стадією процесу переведення, коли ми співвідносимо зміст сприйнятого (звернену мову, прочитаний текст тощо) із змістом нашої свідомості та різними чинниками діяльності.

У людини функції слухової зони кори півкуль зв'язані з мовою та сприйняттям музики. Сприймання мовлення забезпечується тими самими механізмами, що й говоріння і хоч процес мовлення зв'язаний з роботою всієї кори великих півкуль, окремі її ділянки відіграють специфічну роль, пов'язану з локалізацією в них мозкових закінчень аналізаторів, які регулюють процес слухання та говоріння. встановлено, що центри мовлення розташовані у скроневій частині лівої півкулі. Проте вся ця ділянка пов'язана з різними мовно-руховими механізмами мовлення.

Понад сто років тому П. Брока помітив, що пошкодження задньої частини третьої лобової закрутки лівої півкулі, призводить до порушення мовної артикуляції – до так званої моторної афазії. Хворий втрачає здатність довільно висловлювати думки, хоча руховий артикуляційний апарат залишається непошкодженим. Брока зробив висновок, що ця ділянка є центром "моторних образів слів". Дещо пізніше Верніке встановив, що при ураженні верхньої скроневої закрутки лівої півкулі у хворого порушується розуміння мови. Він зробив висновок, що у цій частині лівої півкулі локалізуються "сенсорні образи слова. При пошкодженні цієї ділянки у хворого виникає так звана сенсорна афазія, яка полягає в порушенні здатності розуміти мову інших. Чуючи мову, людина не може пов'язати звучання з певним значенням.

Ці та інші ділянки кори, зв'язані з окремими аспектами мовної функції, не є самостійними й суворо ізольованими центрами мовного процесу, а є лише окремими ланками складного нервового процесу мовної діяльності та сприйняття мови.[5]

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes