Функції слухового аналізатора, Детальна інформація

в) особливостей тих, що навчаються (вік, стать, статус, рівень знань і т.д.).

У педагогічній діяльності, що характеризується тим, що вона здійснюється в суб'єктно-суб'єктній взаємодії в конкретних навчальних ситуаціях організації і керування навчальною діяльністю учня, ці особливості співвідносяться також:

а) з характером взаємодії;

б) з характером організації діяльності;

в) предметно-професійною компетентністю вчителя;

г) характером спілкування. [4]

Згідно В. А. Кан-Калику [10], під стилем спілкування розуміються індивідуально-типологічні особливості соціально-психологічної взаємодії педагога і учня.

Види педагогічної діяльності. Приведемо їхній опис, по А.К.Марковой[16]:

"Демократичний стиль. Учень розглядається як рівноправний партнер у спілкуванні, колега в спільному пошуку знань. Учитель залучає учнів до прийняття рішень, враховує їхню думку, заохочує самостійність суджень, враховує не тільки успішність, але й особистісні якості учнів. Методами впливу є спонукання до дії, порада, прохання. У вчителів з демократичним стилем керівництва школярі частіше перебувають у стані спокійної задоволеності, високої самооцінки. Учителя з цим стилем більше звертають увагу на свої психологічні уміння. Для таких учителів характерні велика професійна стійкість, задоволеність своєю професією.

Авторитарний стиль. Учень розглядається як об'єкт педагогічного впливу, а не рівноправний партнер. Вчитель одноосібно приймає рішення, установлює твердий контроль за виконанням пропонованих їм вимог, використовує свої права без врахування ситуації і думок учнів, не обґрунтовує свої дії перед учнями. Унаслідок цього учні втрачають активність чи здійснюють її тільки при ведучій ролі вчителя, виявляють низьку самооцінку, агресивність. При авторитарному стилі сили учнів спрямовані на психологічний самозахист, а не на засвоєння знань і власний розвиток. Головними методами впливу такого вчителя є наказ, повчання. Для вчителя характерна низька задоволеність професією і професійною нестійкістю. Учителя з цим стилем керівництва головну увагу звертають на методичну культуру, у педагогічному колективі часто лідирують.

Ліберальний стиль. Вчитель іде від прийняття рішень, передаючи ініціативу учням, колегам. Організацію і контроль діяльності учнів здійснює без системи, виявляє нерішучість, коливання. У класі хитливий мікроклімат, приховані конфлікти".

Кожний з цих стилів, виявляючи відношення до партнера взаємодії, визначає його характер: від підпорядкування, проходження – до партнерства і до відсутності спрямованого впливу. Істотно, що кожний з цих стилів припускає домінування або монологічної, або діалогічної форми спілкування. Більш деталізована по характеру включеності в діяльність педагога спілкування диференціація стилів запропонована В. А. Кан-Каликом. [10] До цих стилів відносяться:

стиль захопленості педагога спільною творчою діяльністю з учнями що є вираженням відносини вчителя до своєї справи, до своєї професії;

стиль дружнього розташування, що служить загальним тлом і передумовою успішності взаємодії вчителя з класом. В.А.Кан-Калик звертає увагу на небезпеку переходу дружнього розташування у фамільярність, панібратство, що може згубно позначитися на педагогічній діяльності в цілому.

стиль спілкування – дистанція, що є вираженням авторитарного стилю, що, сприятливо позначаючись на зовнішніх показниках дисципліни, організованості учнів, може привести до особистісних змін – конформізму, фрустрації, неадекватності самооцінки, зниженню рівня домагань і т.д.;

стиль спілкування – лякання і загравання. Обидва стилі свідчать про професійну недосконалість педагога.

Педагогічне спілкування та його стилі. Комунікативний аспект педагогічного спілкування посідає особливе місце в роботі вчителя, оскільки передбачає інтенсивний обмін інформацією між ним і учнями. Від того, як повно він використовує різноманітні комунікативні засоби, враховує рівень поінформованості учнів, можливі бар'єри спілкування, неабиякою мірою залежить ефективність педагогічної діяльності. Проте спостереження свідчать, що мовлення вчителя, особливо початківця, займає у навчальному процесі невиправдано багато часу. Учителі ж, які оволоділи педагогічною майстерністю, широко використовують можливості немовних засобів спілкування, а їхнє мовлення характеризується лаконічністю і змістовністю.

Якщо ж узяти інтерактивний аспект педагогічного спілкування, то відомо, що при демократичному стилі, який реалізує вчитель, школярі значно частіше, ніж за інших стилів, відчувають задоволення і радість від навчання. Такий учитель працює з усім класом, організовує спільну діяльність, ураховуючи індивідуально-психологічні особливості учнів, заохочуючи їх до кооперації зусиль. Водночас авторитарний стиль негативно позначається на самооцінці учнів, особливо слабовстигаючих. У початкових класах значення стилю спілкування ще очевидніше, більшість першокласників, з якими працюють авторитарні вчителі, виявляють бажання повернутися до дитячого садка. Відомо також: якщо стиль спілкування, засвоєний дитиною вдома, відрізняється від стилю, що його демонструє вчитель, між ними складаються далеко не гармонійні стосунки.[4]

Сила голосу: тихий, середній, гучний

Сила подаваного звуку визначається інтенсивністю напруги голосових складок і величиною тиску повітря в підзв'язочному просторі. І той і інший процес регулюються центральною нервовою системою. Контроль здійснюється за допомогою слуху. Якщо ж рівновага між цими процесами порушується, наприклад, при лементі жаху, то превалювання тиску усередині трахеї викликає звук, що характеризується відсутністю чистої тональності.

У мововедені поняття "сила" і "голосність" голосу не є тотожними. Сила звуку – це величина об'єктивна, це реальна енергія звуку, вимірювана в децибелах. Сила звучання залежить від амплітуди (розмаху) коливання голосових зв'язувань, ступеня їхньої напруженості, а також від діяльності резонаторів (порожнини рота і носа).

Сила голосу в різних людей різна. В один голос сильний, витривалий, здатний справлятися з великими мовними навантаженнями. В інших людей голос слабкий, по природі тихий. В умовах підвищеного навантаження недотепне користування таким голосом може привести до виникнення різних функціональних, а часом і органічних захворювань. Голос потрібно берегти, не перенапружувати, враховувати його можливості. Але, головне, його треба розвивати.

Гучність голосу залежить від його сили. Але якщо сила голосу – величина об'єктивна, то гучність – поняття суб'єктивне, зв'язане з нашим сприйняттям звуку. Це керована якість голосу. Голос може бути тихим, середнім і голосним. Гучність можна і потрібно змінювати в залежності від різних обставин спілкування. Гнучка зміна гучності голосу – це засіб досягнення виразності мови, її розмаїтості, адекватності ситуації спілкування.

Більш того, сильне підвищення гучності придушує більш тонкі, якісні параметри мови, зокрема, спрощує і робить монотонним інтонаційний малюнок.

Крім вище перерахованих причин (ситуації спілкування, мети) гучність голосу має залежати від змісту мови. Якщо вчитель розповідає про грозу, грім, про події, наповнених голосними звуками, воєнні дії, то навряд чи доречно використовувати тихий голос. Якщо ж він описує тиху літню ніч, шелест дерев і шелест лисття, то в цьому випадку голос підсилювати не можна.[8]

Діапазон голосу. Слово діапазон (dia pason) грецького походження й означає "через усі", тобто – у музиці – через усі звуки. Під музичним діапазоном розуміється відстань від найнижчого звуку, що може видати інструмент чи голос, до найвищого. Вчитель, що хоче бути переконливим, говорить повільно й у низької тональності. Але він повинний залишатися в рамках природного діапазону свого голосу, інакше він буде здаватися нещирим.[7]

Чутність. Чи потрібно вчителю говорити так, щоб його чули в останньому ряді? Чи він збирається розмовляти звичайним тоном з невеликою групою учнів? Може бути, він буде виступати в гімназії на випускному вечорі? Чутність його мови залежить від того, у якому приміщенні він виступаєте і до кого хоче донести свою мову. Повнозвучний, багатий голос добре чутний у всіх куточках практично будь-якої кімнати. Учителю не потрібно напружуватися, щоб його голос поширився по приміщенню. Основою його голосу повинна бути діафрагма. Необхідно набрати в легені побільше повітря, щоб контролювати свій голос. Чутність голосу не залежить від голосності. Зовсім необов'язково говорити голосно, на підвищених децибелах. Чутність голосу – це здатність використовувати всі принципи правильного керування голосом, щоб природний голос поширювався рівномірно і був добре чутний.[8]

Тембр дозволяє на слух ідентифікувати різні голоси. Учитель без зусиль ідентифікує голоси дітей. Не слід плутати тембр із висотою голосу й іншими характеристиками.

Тон голосу характеризується його висотою, вібрацією і модуляцією. Гарний голос відрізняється легкими змінами тону. Інтонації – це "підйоми" і "спуски" голосу. Монотонність стомлююча для вуха, тому що постійний тон використовує ту саму висоту. Деякі вчителя не розрізняють різницю в тоні голосу. Однак за допомогою зміни тону вчитель може зовсім змінити значення слів. Для того щоб зрозуміти, наскільки разючий ефект може створити зміна інтонацій, досить згадати, як у п'єсі "Пігмаліон" професор Хіггінс перетворив Елізу Дулітл із вуличної торговки квітами в дійсну світську даму. У процесі навчання вона не тільки позбувається від простонародного акценту, але змінює самий свій голос, утрачаючи різкий, пронизливий тон і здобуваючи м'які інтонації культурної людини.[9]

Швидкість та тривалість мовлення