/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Печінка. Її будова, функції та хвороби, Детальна інформація

Тема: Печінка. Її будова, функції та хвороби
Тип документу: Реферат
Предмет: Медицина, БЖД
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 1202
Скачати "Реферат на тему Печінка. Її будова, функції та хвороби"
Сторінки 1   2   3   4   5   6  
Печінка виконує в людському організмі досить складну та багатосторонню функцію, головним чином в обміні речовин. Не дарма її називають головною хімічною лабораторією нашого організму. А отже її діяльність та функції цікаво як вивчати так і досліджувати. Про це свідчить цілком особливий і унікальний кровообіг у печінці, який різковідрізняє її від усякого іншого органу.

З одногобоку, вона, утворюючи і виділяючи в кишечник жовч, особливим чином впливає на процеси травлення. З іншого боку, вона володіє здатністю перероблювати, затримувати, перерозподіляти, засвоювати, руйнувати ті чи інші речовини, які в неї потрапляють із шлунку, а також із селезінки та інших органів і тканин, та разом з тим синтезувати із цих різних речовин нові біохімічні продукти, важливі для організму. Від печінки в певній мірі залежить зсідання крові. В ній же моносахариди перетворюються в глікоген. В міру потреби глікоген печінки перетворюється в моносахариди, які надходять в кров. Печінка відіграє важливу роль у перетворенні молочної кислоти в цукор в печінці відкладається жир. Скупчення жиру в цьому органі відбувається, очевидно, під впливом гормонів гіпофізу.

Але дпя печінки, як і для будь-якого органу характерна немала кількість захворювань, що стали ще більш актуальними в остані роки. Адже постійні екологічні проблеми та нездорове харчування призводить до захворювання як печінки, так і всього організму вцілому. Печінка виконує не тільки жовчоутворюючу, але і метаболічну функцію. Тому вивчення її будови має дуже велике значення. Наприклад, жовчоутворююча функція може бути порушена в патологічних умовах на протязі досить тривалого часу (тижні, місяці), і при цьому не спостерігається загрозливих життю явищ (хоча, в кінці кінців, зупинка даної функції приводить до смерті). Розлад жеметаболічної функції швидше веде до розвитку життєвонебезпечних порушень, а повне її відключення вже через декілька годин чи днів приводить до смерті. Так, собака, у якої перев’язаний загальний жовчний потік, і жовч не поступає в травний канал, продовжує жити на протязі декількох місяців, тоді як повне видалення печінки вже через декілька годин обумовлює смерть при явищах тяжкої інтоксткації. Із цьго прикладу видно, що печінка має велике значення для житьтєдіяльності людини, тому в науці їй приділяється неабияке значення.

І. Будова печінки.

Анатомічна будова печінки.

1.1.1. Поверхні печінки.

Розглянемо печінку та її функції як з боку анатомії, так і з боку гістології, фізіології. Печінка (hepar) сама велика з травних залоз. Вона займає верхній відділ черевної порожнини, розташовуючись під діафрагмою, головним чином з правого боку. Залоза має форму, що з одного боку нагадує шляпку великого гриба, чи форму клину; має верхню, випуклу, та нижню злегка увігнуту, поверхню. ЇЇ випуклість немає симетричності тому що найбільшвипуклою та об’ємною її частиною є не центральна, а права задня, яка до переду і ліворуч дещо клиновидно звужується. Розміри печінки з права на ліво складають в середньому 26-30 см., спереду назад – права частка 20-22 см., ліва частка – 15-16 см., а найбільша товщина (права частка) 6-9 см. Вага печінки досягає в середньому 1500 г. Колір червонобурий, консистенція м’яка.

Розглянемо поверхню білш детально. Взагалі в печінці розрізняють верхню, випуклу, діафрагмальну поверхню (facies diaphragmatica), нижню, місцями вігнуту, внутрішньоносну поверхню (facies visceralis), гострий нижній край (margo inferior hepatis), відокремлюючий спереду верхні і нижні поверхні, злегка випуклу задню частину (pars posterior), діафрагмальної поверхні. На передньому краю печінки є вирізка круглої зв’язки (incisura ligamenti teretis), та праворуч розташована вирізка жовчного міхура (incisura vesicae felleae).

Верхня, діафрагмальна поверхня печінки випукла і відповідає за формою куполу діафрагми. Від діафрагмальної поверхні печінки доверху, до діафрагми, йде сагітально розташована черевна серповидна зв’язка (lig. falciforme) вона йде від переднього краю печінки назад на протязі приблизно 2/3 ширини печінки, ззаду листки зв’язки росходяться праворуч та ліворуч, переходячи в вінцеву зв’язку (lig. coronarium hepatis). Серповидна зв’язка ділить печінку відповідно верхньої її поверхні на дві частини – праву частку (lobus dexter) більшу та, що має найбільшу товщину і ліву частку (lobus sinister) –меншу. Права частка розташована під правим куполом діафрагми, ліва – під лівим. На верхній поверхні лівої частки видно невелике серцеве вдавлення (inpressio cardiaca) відповідне розташування серця над діафрагмою. На діафрагмальній поверхні печінки розрізняють верхню частину (pars superior) повернену до діафрагми передню частину (pars anterior), повернену до переду, до реберної частини діафрагми, і до передньої стінки живота в області очеревини, праву частину (pars dextra), направлену праворуч до бічної черевної стінки і задню частину (pars posterior), повернену в бік спини.

Нижня, внутрішньоостна поверхня печінки, має нерівну плоску злегка увігнуту поверхню, відповідно конфігурації нижчележачих органів. На нижній поверхні розташовуються три борозни. Дві борозни мають сагітальне направлення і тягнуться по нижній поверхні печінки, майже паралельно одна одній, від переднього до заднього його краю; приблизно посередині цієї відстані їх з’єднує у вигляді перекладини третя поперечна борозна. Ліва борозна складається з двох відділів: передньго, що розташовуються до рівня поперечної борозни та заднього ззаду від поперечного Передній більш глибокий відділ щілина круглої звязки (fissura ligamenti teretis) починається на передньому краю печінки від вирізки круглої зв’язки; вній залягає кругла зв’язка печінки (lig. teres hepatis), що йде зпереду і знизу від пупка. Задній відділ лівої борозни – щілина венозної зв’язки (fissura ligamenti venosi), вона тягнеться від поперечної борозни назад до лівої печінкової вени. Ліва борозна за своїм розташуванням на нижній поверхні відповідає ліннії пррикрінлення серповидної зв’язки на верхній поверхні печінки і таким чином служить тут межею лівої і правої часток печінки. Разом з тим кругла зв’язка печінки закладена в нижньому краї серповидної зв’язки, на вільному передньому її кінці.

Права борозна представляє поздовжньо розташовану яму та називається ямою жовчного міхура (fossa vesicae felleae). Вона менш глибока, ніж борозна круглої зв’язки, але більш широка і являє відбиток розташованого в ній жовчного міхура (vesica felleae), ямка тягнеться назад до поперечної борозни; продовженням її ззаду від поперечної борозни служить борозна нижньої порожнистої вени (sulcus venae cavae).

Поперечна борозна представляє ворота печінки (porta hepatis), де залягають власне печінкова артерія (arteria hepatica propria), печінковий протік (duktus hepaticus) та воротна вена (vena portae). Як артерія, так і вена діляться на основні гілки, праву та ліву, вже в воротах печінки.

1.1.2. Частки печінки.

Описані вище борозни ділять нижню поверхню печінки на чотири частки. Ліва борозна відокремлює праворуч нижню поверхню лівої частки печінки, права борозна відокремлює зліва нижню поверхню правої частки. Між правою та лівою борозною на нижній поверхні печінки розташований середній відділ, який ділиться поперечною борозною на передню та задню ділянки. Передня ділянка представлявє квадратну частку печінки (lobus quadratus hepatis), задня – хвостату частку печінки (lobus caudatus hepatis)/

Нижня поверхня правої частки печінки несе на собі ближче до переднього краю вдавлення обідкової кишки (inpressio colica) позаду, до самого заднього краю знаходиться: правіше-обширне заглиблення від прилягаючої тут правої нирки, ниркове вдавлення (impressio renalis) лівіше-примикаюче до правої борозни заглиблення верхньої частини дванадцятипалої кишки, дванадцятипалокишкове вдавлення (impressio duodenales) ще більш позаду, лівіше ниркового вдавлення знаходиться вдавлення правого наднирника, надниркове вдавлення (impressio suprarenalis).

Квадратна частка печінки (lobus quadratus hepatis), відокремлена праворуч ямою жовчного міхура, ліворуч – борозною круглої зв’язки, попереду, нижнім краєм, позаду-воротами печінки. На середині ширини квадратної частки є заглиблення у вигляді широкого поперечного жолобка –відбиток верхньої частини дванадцятипалої кишки, дванадцятипалокишкове вдавлення, що продовжується сюди з правої частки печінки.

Хвостата частка печінки (lobus caudatus hepatis) розташована ззаду від воріт печінки, відокремлена зпереду поперечною борозною воріт печінки, праворуч- борозною нижньої порожнистої вени (sulcus ligamenti venosi), ліворуч-щілиною венозної зв’язки та ззаду задньою поверхнею печінки. На передній ділянці хвостатої частки ліворуч розташований невеликий виступ, сосцевидний відросток (processus paillaris), що підходить ззаду до лівої ділянки воріт печінки; праворуч хвостата частка утворює хвостатий відросток (processus caudatus), який направляється праворуч, утворює місток між заднім кінцем ямки жовчного міхура і переднім кінцем борозни нижньої порожнистої вени і переходить в праву частку печінки.

Ліва частка печінки (lobus sinister hepatis). На нижній поверхні.ближче до переднього краю..ліва частка утворює на своїй поверхні випуклість, сальниковий бугор (tuber omentale), який повернутий до малого сальника (omentum minus). На задньому краю лівої частки, близько до щілини венозної зв’язки, знаходиться вдавлення від прилягаючої сюди черевної частини стравоходу, стравохідне вдавлення (impressio esophagea). Лівіше цих утворень, ближче до заду, на нижній поверхні лівої частки є шлункове вдавлення (impressio gastrica).

Задня частина задньої поверхні (pars posterior faciei difragmaticae) представляє досить широку, злегка закруглену, не покриту, очеревиною задню ділянку печінки. Задня частина утворює увігнутість відповідно місцю прилягання до хребта. Центральна їїділянка широка,а по краям,праворуч та ліворуч,вона звужується. Відповідно правій частці на ній є жолобок,в який закладена нижня порожниста вена,борозна нижньої порожнистої вени (sulcus venae cavae).

Ближче до верхнього краю задньої поверхні печінки в речовині її видно три печінкові вени (venae hepaticae), що впадають в нижню порожнисту вену. Края ямки нижньої порожнистої вени з’єднані між собою сполучнотканинною зв’язкою нижньої порожнистої вени (ligamentum venae cavae inferioris). Печінка майже повністю одягнута черевним покривом та може таким чином вважатися органом, розташованим мезоперитонеально. Очеревина покриває її діафрагмальну, внутрішньоостну поверхні і нижній край. Найбільша непокрита очеревиною ділянка розташована на задній поверхні там, де печінка безпосередньо прилягає до задньої стінки живота; вона має ромбовидну форму. Друга ділянка знаходиться в місці розташування жовчного міхура, безпосередньо не покриваючи тканину печінки. Розглянувши більш детально поверхню печінки ми ще раз переконалися у великій складності та багатофункціональності цього органу. Прилягаючи до поверхні печінки інші органи залишили на ній чимало вдавлень та борозен, що дає змогу розпізнати ту чи іншу частину.

Гістологічна будова печінки.

1.2.1. Значення функцій печінки в гістологічній будові.

Величезний об’єм печінки, а також значна маса крові, яка звичайно знаходиться в печінці (до 0,5 л.) вказує на інтенсивність фізіологічних процесів, що відбуваються в ній..Виконують їх в печінці одноманітні за будовою мілкі тканинні комплекси - печінкові частки, вперше описані Мальпігі в 1666 р. в його відомій праці “De viscerum structura exarcitatio anatomica”, а більш детально описав Кирнанім в 1833 р. Кожна частка складається з тканинних елементів органу та може розглядатися як елементарна чи мініатюрна печінка. Наприклад, маленька печінка лише відрізняється від величезної печінки слона не стільки особливостями будови часток, скільки їх кількістю. Це говорить про те, що печінкова частка розглядається як елементарна частка печінки. Якщо розглянути печінку зі сторони гістологіі, то вона покрита тонкою міцною сполучнотканинною капсулою, яку часто, за автором, називають глиссоновою. Подібно до інших залоз, печінка складається із паренхіми та строми. Паренхіма представлена епітеліальними клітинами ентодермального походження, які називаються печінковими клітинами, чи гепатоцитами. Строма має мезодермальне походження і складається із сполучної тканини звичайного типу.

При вивчені гістології печінки, мабуть, саме головне –це пам’ятати, що вона не тільки одночасно є і екзокринною і ендокринною залозою, печінка унікальна ще й тим, що в ній не існує “розподілу праці” між клітинами, що виробляють ендокринний та екзокриний секрет. Всі її паренхіматозні клітини (гепатоцити) виробляють обидва вида секреторних продуктів. Таким чином паренхіма повинна бути побудована так, щоб кожен гепатоцит контактував би як з протоком, що відноситься до системи виведення екзокринного секрету (жовчі), так і з кровоносною судиною, в яку він виділяв би свій ендокриний секрет.

1.2.2. “Класична” печінкова частка.

Перш ніж пояснити, яким чином це відбувається, потрібно описати утворення, що має назву класичноі печінкової частки, тому що саме частки побудовані таким чином, що забезпечується вироблення і виведення як екзокриного так і ендокриного секрету. Взагалі описано два типа печінкових часток, але спочатку була описана саме класична печінкова частка, тому саме її мають на увазі, коли використовують термін печінкова частка. У людини частки не відокремлені сполучнотканинними перетинками, тому щоб їх побачити, навіть під мікроскопом, важливо знати декілька орієнтирів. Для цьго розглянемо печінку у свині(додаток 1). Частки печінки свині відокремлені одна від одної сполучнотканинними перетинками,завдяки цьому ми бачимо, що частки печінки мають форму шестикутника. А вмісцях, де сходяться верхівки трьох часток сполучна тканина знаходиться в великій кількості і при уважному вивченні в ній помітні на розрізі гілки ворітної вени, печінкової артерії, жовчного протоку. Це скупчення гілок чотирьох трубчастих систем разом із сполучною тканиною, в котрій всі вони знаходяться, утвоює так звану ворітну зону чи ворітний тракт. Саме такі ворітні зони (портальні зони) є і в печінці людини, і хоча вони не з’єднанні сполучнотканинними перетинками, вони є орієнтирами печінкових часток. З’єднавши портальні зони уявною лінією ми отримаємо межі часток. Крім портальних зон ще одним орієнтиром печінкової частки є центральна вена, якій відповідає вісь багатогранної частки, і по якій кров витікає по чатсткі.

Як вже зазначалося, печінка людини покрита тонкою сполучнотканинною капсулою,яка в своєму складі має колагенові волокна і небагаточисельні фібробласти, капсула в всвою чергу покрита шаром мезотеліальних клітин. В воротах печінки сполучна тканина капсули продовжується,подібно стовбуру дерева, в тканину органу. Всередині печінки це сполучнотканинне дерево галузиться дуже сильно і у всіх напрямках.

Розглянемо більш детально трубчасті утворення в портальних трактах (Додаток 2). Сама найбільша трубочка, яку можна побачити в кожній гілці сполучнотканинного дерева - це гілка ворітної вени. Кровозабезпечення печінки здійснюється артеріями, артеріальна кров приноситься в печінкову тканину гілками печінкової артерії, які теж проходять в портальних трактах. Таким чином, кров із системи ворітної вени і печінкової артерії приноситься із воріт по гілкам сполучнотканинного дерева.

Дві іші трубочки, здійснюють виведення речовин із печінки. Одна з них жовчний протік, що складається із епітеліальних клітин; по ньому екзокринний секрет паренхіматозних клітин виводиться із печінки. Мілкі протоки, що лежать в гілках сполучнотканинного дерева, зливаються один з одним на шляху із печінки і в кінці кінців в “стовбурі№ дерева відкривається в печінковий протік. Четвертий вид трубочок, який є в кожній гілці сполучнотканинного дерева і має дуже тоненьку стінку-це лімфатична судина. Лімфатичні судини в різних гілках теж зливаються в стовбурі дерева і виводять лімфу з печінки. Таким чином, кров від периферії частки йде до центру, де потрапляє в центральну вену. На відміну від ворітної вени і печінкової артерії, які приносять кров в печінку, ситема вен, що відводять кров із неї, не знаходяться в складі сполучнотканинного дерева, більш того по всій печінці дві системи кровоносних судин, відокремлені одна від одної. Тому центральні вени печінки є орієнтиром для встановлення центра частки. За допомогою двох орієнтирів- центральна вена, що в поперечному розрізі має вигляд кола; та портальні тракти, що знаходяться навколо центральної вени, які з’єднавшись уявними лініями і дають нам контурчастки. Визначивши межі частки печінки, ми можемо розглянути їх внутрішню будову (Додаток 3).

При малому збільшенні видно, що клітини паренхіми, гепатоцити, розташовуються неправильними рядками, які галузяться і, направляючись від периферії частки, сходяться до її центральної вени. Між цими неправильними рядами гепатоцитів розташовуються світлі щілеподібні простори, що представляють собою синусоїди (кровоносні капіляри) печінки. Саме, мабуть, складне завдання гістології це відтворити трьохмірну структуру розташування гепатоцитів та синусоїдів. Адже кожен гепатоцит повинен контактувати з канальцем, що відводить продукт його екзокриної секреції до жовчного протоку в портальному тракті, і одночасно цей же гепатоцит повинен торкатися хоча б одного їз синусоїдів-для того, щоб продукт його ендокриної секреції виводився в кровотік.

Сторінки 1   2   3   4   5   6  
Коментарі до даного документу
Додати коментар