/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Психологічні аспекти лікування, Детальна інформація

Тема: Психологічні аспекти лікування
Тип документу: Реферат
Предмет: Медицина, БЖД
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 772
Скачати "Реферат на тему Психологічні аспекти лікування"
Сторінки 1   2   3   4   5   6  
Відомо, наприклад, що людині буває дуже важко пригадати й адекватно відтворити інформацію, зміст якої не вкладається в межі звичної логіки. Пригадуючи, людина підключає логічне мислення і як наслідок відтворює не те, що відбулося, а те, що повинно було б відбутися; тобто тут можна говорити про пам'ять не безпосередню, а опосередковувану логікою;

3) за допомогою психічних знарядь — значень, понять — людина здатна до опанування власною психікою, здатна перетворювати свої функції у довільні.

Так, людина може використовувати "психічне знаряддя" у тих випадках, коли потрібно стримати гнівну реакцію, примусити себе виконувати неприємну роботу і т. ін.

Для психотерапії суттєві такі положення, що випливають із діяльного підходу:

1) для того щоб психотерапевтичний вплив був ефективним, вимагається активність клієнта, його бажання, його зусилля у вирішенні власної проблеми; ефективним можна вважати вплив тоді, коли він приводить до реальної зміни способу дій або способу життя;

2) успіху психотерапії сприяє навчальний вплив, тобто забезпечення клієнта поняттями, теоретичними схемами, які б дозволили йому орієнтуватися у внутрішньому світі, поступово оволодіваючи ним (не випадково у багатьох напрямках психології власне терапевтичному впливу передує ознайомлення клієнтів із теоретичною концепцією, — наприклад у психоаналізі, транс персональній психології і т. ін.).

Трансперсональна психологія

Це порівняно новий напрям психології, одначе, він має глибокі корені у філософії та релігії.

Сутність теоретичних положень тут така: джерела, детермінанти людської поведінки та джерела психологічних проблем перебувають за межами індивідуального, прижиттєвого досвіду.

Людина з її прижиттєве сформованою психікою, досвідом, якостями за традицією позначається як "persona". Окрім того, у людини існує щось поза її індивідуальним досвідом, поза "персоною", тобто транс-персональне. Це "щось" є, за концепцією езотериків, нефізичною складовою людини, єдиносущою Богу; у філософії веданти — атман; у К. Юнга — архетипи (першообрази) колективного безсвідомого, які є відображенням досвіду попередніх поколінь (центральне місце серед архетипів Юнг відводить архетипу "самості" (духу) як потенційному центру особистості). С. Гроф говорить також про перинатальний досвід людини (досвід процесу народження), який є першим у житті людини і закладає основу для відповідного типу психічного розвитку.

Терапевтична робота в межах трансперсональної — це робота з глибинними шарами безсвідомого. Шлях досягнення цих глибинних шарів — головним чином через змінені стани свідомості, а саме: трансові медитативні техніки. С. Гроф спочатку використовував із терапевтичною метою галюциноген ЛСД; пізніше вій розробив методику, що дозволяє досягти аналогічних результатів без використання наркотика. Методика отримала назву "Холотропне дихання"; це поєднання особливої техніки дихання зі спеціально підібраною музикою.

Після завершення опитування лікар повинен передати ініціативу хворому: "Про що нам ще залишилося поговорити?" або "Ми про все поговорили?". Для того щоб уявити загальну картину хвороби, лікарю може знадобитися коротке узагальнення. Наприкінці розмови лікар зобов'язаний пояснити хворому, що буде далі: "Тепер я повинен оглянути вас. Я вас залишу на декілька хвилин. Надягніть, будь ласка, цей халат". Вказавши хворому, як правильно надіти халат, лікар ще більше прихилить його до себе і разом з тим зекономить декілька хвилин.

Хворі різного віку

Залежно від віку та сімейного статусу хворого змінюються можливості лікаря щодо опитування хворого і йому доводиться вносити зміни у схему опитування.

Розмова з батьками. Для з'ясування анамнезу Дітей віком до 5 років лікар отримує всі або майже всі відомості від третьої особи — від одного з батьків або опікуна. Це дає можливість спостерігати за батьками і дитиною. При цьому лікар може зрозуміти їхні взаємини, а також стосунки між батьками, відволікти дитину від переживань, допомогти їй перебороти страх і спокійно перейти від опитування до огляду.

Однак опитування батьків у присутності дитини мас свої недоліки. Анамнез може виявитися неповним і менш точним, ніж за умови, якби лікар опитував тільки батьків. Якщо розмова на делікатні теми у присутності дитини в повному обсязі неможлива, то йому доведеться опитати батьків пізніше (частіше наприкінці відвідування, коли дитина вийде із кімнати), щоб отримати відомості, яких бракує, або що-пебудь уточнити.

Методика розмови з батьками здебільшого схожа на те, як ведеться опитування дорослих хворих, одначе має деякі особливості. Коли батьки описують симптоми, що спостерігаються у дитини, вони роблять це необ'єктивно, вносячи свої пропозиції, почуття, оцінки. Наприклад, батьки можуть вважати, що хронічний кашель у дитини є наслідком частих застуд, а не проявом бронхіальної астми; вони можуть переживати через погані успіхи дитини в школі, вбачаючи причину не в тому, що вона не здатна вчитися, а в тому, що вчитель її дуже завантажує. Або, вважаючи свою дитину унікальною, вони можуть поблажливо ставитися до її соціальне неадекватної поведінки. Батькам здається, що вони все роблять правильно. Коли лікар розпитує маму про здоров'я дитини, він повинен відповіді мами сприймати об'єктивно. У подоланні проблем своєї дитини, батьки потребують допомоги лікаря, який підтримав би їх, а не докоряв. Коментарі на зразок "Чому ви не привели її раніше?" або "Вам не потрібно було б цього робити!" не допоможуть лікареві та батькам дитини порозумітися.

Запитуючи про дитину, бажано називати її на ім'я, а не вживати слова "він", "вона", "дитина". Якщо сімейний стан матері зразу не вдається з'ясувати, то, щоб її не збентежити, запитуючи про батька, краще поставити таке запитання: "Чи здоровий батько Марії?", а не: "Чи ваш чоловік є здоровим?". Лікар повинен звертатися до батьків дитини як "пане Н.", "пані Л.", а не на ім'я або "мама" чи "тато". На ім'я лікар може звертатися лише з дозволу батьків, коли він знайомий з ними досить давно. Водночас лікар повинен бути готовим і до можливого звернення до батьків на ім'я.

Під час опитування хворих навідні запитання ефективніші, ніж прямі. Однак, коли розмова лікаря торкається психологічних проблем, то доцільні прямі відкриті запитання, тому що батьки рідко починають говорити на такі теми самі, навіть якщо лікар надає їм можливість, ставлячи навідні запитання.

Нарешті, лікарю доведеться з'ясувати, чи пов'язана основна скарга із справжньою причиною звернення. Скарга ця може слугувати нібито "вхідним квитком" для лікування, що дозволяє батькам приховати дійсну причину свого звернення, яку вони не вважають "поважною". Лікарю треба створити атмосферу, яка дозволить батькам висловити йому свої тривоги й побоювання. Для полегшення розмови лікар може задавати відповідно до ситуації запитання: "Чи мають місце у Марії інші розлади, про які ви б хотіли повідомити мені? Яку допомогу ви сподівались отримати, коли сьогодні йшли сюди? Можливо, ви хочете поговорити зі мною про інших дітей або про свого чоловіка?".

Розмова з дитиною. Діти віком 5 років і старші під час складання історії хвороби можуть суттєво доповнити точніше, ніж батьки, описати симптоми, що мають місце, і своє ставлення до них. Інколи лікар може уточнити отримані ним відомості, опитавши дитину без батьків. Звичайно, ліпше починати опитування з обговорення цікавих, "не страхітливих" речей (наприклад, як пройшли заняття у школі, яка красива футболка на ній). Бажано вести розмову невимушене, лагідно, проявляючи зацікавленість до дитини.

Після цього навідними запитаннями, які сформульовані просто і зрозуміло, лікар зробить спробу з'ясувати у дитини, що саме її турбує:

"Твоя мама розповідала мені, що у тебе дуже болить живіт.

Розкажи мені про це сам (сама), опиши біль.

Чи часто прогулюєш заняття у школі?

Що може полегшити біль?

Як на твою думку, — що його спричинює?"

Запитання можна ставити і для з'ясування суб'єктивної оцінки дитиною її власних симптомів:

"Покажи пальчиком, де дійсно болить. Цей біль тупий або нагадує укол голкою?

Біль завжди в одному місці чи перемішується?

Сторінки 1   2   3   4   5   6  
Коментарі до даного документу
Додати коментар