Воля народу, її трансформацiя у державну волю, Детальна інформація

вiдношення, змiст якого полягає в тому, що посилення

розглядуваної тенденцiї збiгається з перiодом ужорсточення цiєї процедури. В 1995 роцi кiлькiсть нотованих законiв зросла на базi Конституцiйного договору (Вiдомостi Верховної Ради України.- 1995.- №18.- С. 133),який,в порiвняннi з попередньою Конституцiєю, що закрiплювала прийняття законiв при повторному розглядi бiльшiстю голосiв вiд фактичної кiлькостi народних депутатiв, повноваження яких визнанi i не припиненi достроково (ст. 104), пiдвищив цей кворум. Договiр встановив, що вето глави держави долається бiльшiстю у 2/3 голосiв вiд фактичного складу Верховної Ради (ст. 23).

З реалiзацiєю Конституцiйного договору планка вотованих Президентом законiв стала пiднiматися вгору. На базi чинної Конституцiї ця тенденцiя зростає. Вона є тривожною, як визначалось у заявi фракцiї Соцiалiстичної i Селянської партiй України, бо може заблокувати всю законодавчу роботу парламенту (Голос України.- 1997.- 15 липня).

Справжня заiнтересованiсть у належному здiйсненнi законодавчого регулювання суспiльних вiдносин як однiєї з найважливiших передумов розвитку суспiльства i полiпшення життя населення України потребує об'єктивних наукових пошукiв розв'язання цiєї складної проблеми.

Негативнi явища законодавчого процесу в розглядува-

ному аспектi тiєю чи iншою мiрою викликаються як обсягом вотованих законiв, так i результатами їх повторного розгляду Верховною Радою (Голос України. 1997. - 22 липня). Рiч у тiм, що вiдносно загального обсягу законiв, котрi приймаються парламентом, питома вага законiв, щодо яких Президент застосовує право вето, досить значна. Вiзьмiмо статистичнi данi про пiдсумки роботи сьомої сесiї Верховної Ради тринадцятого скликання. За час роботи

цiєї сесiї парламент прийняв 110 законiв, iз них 27 законiв глава держави повернув дня повторного розгляду, що в процентному вiдношеннi становить майже 25 вiдсоткiв.

Щоб мати деяке уявлення про спiввiдношення законiв,

котрi повертаються Президентом на повторний розгляд, i законiв, якi в результатi такого розгляду не були прийнятi Верховною Радою, наведемо конкретнi цифри. Протягом

1995- 1996 рр. Президент використовував право вето на прийнятi парламентом закони 29 разiв. Верховна Рада подолала вето глави держави стосовно 20 законiв двома тре-

Вiче/ 3 (66) 1997 53

тинами голосiв, а 9 законiв (що в процентному вiдношен-

нi понад ЗО вiдсоткiв, прийнятих загальнодержавним представницьким органом) не одержали юридичної сили, тоб-

то їх остаточна доля вирiшувалась не парламентом, а Пре-

зидентом, 0тжс,є пiдстави для такої констатацiї: у разi, коли через недосягнення квалiфiкованої бiльшостi голосiв парламент не в змозi подолати вето глави держави на прийнятi закони, Президент України є домiнантною фiгу-

рою здiйснення законодавчої влади в державi. Тим самим фактично заперечується конституцiйне визначення Верховної Ради <єдиним органом законодавчої влади в Українi>, що суперечить доктринам суверенiтету народу i розподiлу влад.

У ПОШУКАХ механiзмiв виве-

дення вiтчизняної законотворчостi з тяжкого становища i спрямування її в належне русло важливе i доцiльне вивчення й аналiз зарубiжного досвiду.

Слiд зазначити, що прибiчники жорсткого варiанта подолання президентського вето на прийнятi Верховною Радою закони аргументують свiй погляд посиланням на Конституцiю США,яка твердить, що в такому випадку необхiдно двi третини голосiв обох палат конгресу (розд.7,ст. 1). Оперують i цифровими даними. Особливо поширеним є приклад щодо надзвичайно активної реалiзацiї права вето президентом Ф. Рузвельтом, який протягом свого президентства (обирався чотири рази - 1933 - 1945 рр.) використовував вето 635 разiв. Однак необхiдно наголосити, що наведена вражаюча цифра не вiддзеркалює загальнi риси вiдповiдної практики США. Президент Д.Кеннедi, наприклад, застосовував право вето 12 разiв. Справа в тому, що накладення вето на прийнятi конгресом закони - це <двосiчна зброя>, надмiрне використання якої може не лише призвести до полiтичної кризи, а й порушити баланс мiж гiлками влади (Шаповал В. М. Конституцiйне право зарубiжних країн. - Київ: Вища школа. - 1997. - С. 237).

Крiзь призму вирiшення розглядуваної проблеми в Українi неабияке значення має осмислення даних соцiологiчних дослiджень Америки стосовно початкового етапу американської державносгi.яка була оформлена Конституцiєю 1787 року. Формування вiдповiдної практики випало на перiод президентства Джорджа Вашингтона (1789 -

1797 рр.).Характерною її рисою було не часте застосування вето. Джордж Вашингтон, який вперше реалiзував пра54 Мчс/ 9 (66) 1997

во вотувати закони, прийнятi конгресом, використовував його лише двiчi.

Винятково важливо доповнити американський аспект

тим, що Конституцiя США не надiляє президента правом розпуску конгресу, правом законодавчої iнiцiативи у конгресi, правом призначення референдуму. Зовсiм не друго

рядне i те, що, згiдно з розд.7 ст. I Конституцiї США, законопроект, який американський президент повертає в конгрес, у разi його прийняття двома третинами голосiв кожної палати, стає заковом (iгiдкр. мною. - Л. К.). Пiдпису президента у цьому випадку Конституцiя не вимагає.

На вiдмiну вiд зазначеного. Конституцiя України закрiплює вiдповiднi повноваження за Президентом України.

Комплекс перелiчених прав i пов'язаних з ними можливостей глави держави є могутнiм механiзмом впливу на законодавчу дiяльнiсть загальнодержавного представницького органу українського народу, бiльше того - навiть на його iснування.

Наведенi акценти щодо деяких сторiн американської моделi з позицiй її системного сприйняття в сумарному

виглядi, як уявляється, коли не заперечують, то порушують мотивацiю на користь її бачення як еталона конституцiйних рiшень питань, що торкаються вето Президента України на закони, прийнятi Верховною Радою.

Блискавично вiдмовившись вiд iдеї верховенства парламенту i проголосивши принцип розподiлу влад, пострадянська, включаючи українську, конституцiйна правотворчiсть значною мiрою автоматично запозичила захiднi доктрини побудови тих чи iнших iнститутiв державної влади.