Воля народу, її трансформацiя у державну волю, Детальна інформація

Аналiз процесiв їх становлення i перспектив розвитку в умовах сьогодення, а також у прогностичному планi, з урахуванням нагромадженої власної практики, абсолютно чiтко засвiдчує необхiднiсть коригування, поглиблення i розширення методологiчних пiдходiв, що використовуються при здiйсненнi вiдповiдних розробок. Дослiджуючи iнсти

тут президента, В. Є. Чиркiн наголошує на важливостi врахування не лише захiдних напрямiв конституцiйної доктрини, котрi можуть виявитись однобiчними, а й досвiду решти держав свiту, iнших конституцiйних концепцiй, в тому числi країн, що розвиваються (Ч иркин В.Е. Президентская вдасть//Государство й право.- 1997.- №5.- С. 19).

Спiльнiсть багатьох передумов i сучасних процесiв державотворення пострадянських країн є серйозним i обнавiчс/ 9 (66) 1997 55

дiйливим пiдгрунтям для глибокого i всебiчного перегляду їх основних законiв, спрямованого на виявлення позитивного досвiду, спiвзвучного нинiшнiм реалiям i потребам українського суспiльства.

У дослiджуваному руслi iнтерес становить Конституцiя Литви (Новне Конституции стран СНГ й Балтии.Сборник документов.- М.: Манускрипт.- 1994.- С.542 - 593).Во-

на побудувала процедуру додання президентського вето, так, що не пiдносить главу держави над сеймом. Коли президент повертає прийнятий сеймом закон для повторного

розгляду, питання вирiшується згiдно зi ст. 72 Конституцiї. Вона проголошує: <Повторно розглянутий сеймом закон вважається прийнятим, якщо були прийнятi представленi Президентом поправки i доповнення, або якщо за закон проголосувало бiльше половини членiв сейму>. Стаття зобов'язує президента пiдписати такий закон не пiзнiше трьох днiв i невiдкладно офiцiйно його оприлюднити. Для прийняття законiв вимагається, щоб за них проголосувала

бiльшiсть членiв сейму, котрi беруть участь у засiданнях (ст. 69). Таким чином, кворуми, що закрiпленi для прийняття законiв, з одного боку, i для подолання вето, - з iншого, вiдрiзняються незначною мiрою. Закон приймається бiль

шiстю членiв, якi беруть участь у засiданнi, а президентське вето долається бiльшiстю голосiв усiх членiв сейму.

Елементи наведеної моделi заслуговують на увагу. Вони прийнятнi для вдосконалення конституцiйного регулю-

вання суспiльних вiдносин, котрi складаються у зв'язку з

накладанням Президентом України вето на закони, прийнятi Верховною Радою, та повторним розглядом цих актiв. Реформування цiєї процедури диктує практика реалiзацiї Конституцiї України у вiдповiднiй сферi. З метою забезпечення парламентовi реальних гарантiй повноцiнного здiйснення ним законодавчої функцiї єдиної державної влади необхiдно переглянути зазначену конституцiйну процедуру. її демократизацiя, зокрема шляхом зниження необхiдного у вказаному випадку кворуму для подолання вiдкладального вето глави держави, вимагає внесення змiн у ст. 94 Конституцiї України.

КОНСТИТУЦIЙНI джерела змiц-

нення правового фундаменту статусу Верховної Ради як єдиного органу законодавчої влади пов'язуються також з реформуванням iнституту конституцiйного судового контролю.

56 ^ч
Основний Закон вiдносить до повноважень Конститу-

цiйного суду України вирiшення питань про вiдповiднiсть Конституцiї законiв України. Рiшення Конституцiйного

суду з цих питань обов'язковi до виконання на територiї України, остаточнi i не можуть бути оскарженi (ст. 150). Змiст цiєї норми однозначно засвiдчує, що в разi визнання Конституцiйним судом закону, прийнятого Верховною Радою, неконституцiйним, результати дiяльностi Верховної Ради перекреслюються, оскiльки остаточно долю прийнятого парламентом закону вправi вирiшувати Конституцiйний суд. Це юридичне i фактично пiдносить дану iнституцiю над загальнодержавним представницьким органом українського народу, тому що результати його дiяльностi анулює Конституцiйний суд.

Подiбнi наслiдки руйнують концептуальну iдею суверенiтету народу i розподiлу влад, яка визнає тiльки двох суб'єктiв прийняття законiв: безпосередньо сам народ i його представницький орган.

Свiтовий конституцiоналiзм знає механiзми забезпечення i захисту цього доктринального положення. Один iз них полягає в тому, що рiшення органу конституцiйного судового контролю про невiдповiднiсть закону Конституцiї направляється для розгляду в парламент, рiшення якого, у разi пiдтвердження прийнятого ним закону, є остаточним, а <вирок> конституцiйного судового контролю анулюється.

Конкретизуючи це положення, звернiмось до Конститу-

цiї Румунiї 1991 року. Якщо Конституцiйний суд визнає закон або парламентський регламент неконституцiйним,фiксує ст. 144,ч. I,- його рiшення направляється на перегляд в парламент. За умови пiдтвердження парламентом вiдповiдного акта кожною палатою бiльшiстю не менше двох третин голосiв рiшення Конституцiйного суду скасовується.

Викликає iнтерес перегляд конституцiйної правотворчостi Польщi в дослiджуваному контекстi. Iсторичний аспект виглядає так. У 1982 р.Польща ввела нову iнституцiю - Конституцiйний трибунал, доповнивши Конституцiю

ПНР 1952 р. в редакцiї 1976 р. ст. 33-а. Згiдно з нею рiшення Конституцiйного трибуналу про невiдповiднiсть законiв Конституцiї пiдлягали розгляду сеймом. Пiзнiше закон про Конституцiйний трибунал 1985 р. закрiпив: коли сейм виз-

нає закон таким, що вiдповiдає Конституцiї, то вiн скасо-

ВIIС/9(б6) 1997-57

вує рiшення Конституцiйного трибуналу бiльшiстю у двi третини голосiв у присутностi не менше половини депутатiв. <Мала конституцiя> 1992 р. цс установлення зберiгала. I лише через 15 рокiв пiсля введення iнституцiї,що нас iнтересує <Конституцiя Польщi 1997 р. закрiпила остаточний характер рiшень Конституцiйного трибуналу, але при цьому вона мiстить винятки щодо деяких законiв, враховуючи строки їх прийняття (ст. 190).

Вивчення i аналiз свiтового досвiду пiд кутом зору його прийнятностi для України сьогоднi вельми актуальнi i принципово значущi. Сприйняття елементiв вiдповiдних модифiкацiй, з урахуванням вiтчизняної специфiки, новизни консттуцiйного судового контролю як iнституту українського державного механiзму, за умов перехiдного перiоду, невисокої правової культури i правосвiдомостi суспiльства, правового нiгiлiзму, решти негативних явищ бачиться конструктивним iнструментом державно-правової реформи.

Суттєвi можливостi динамiзацiї Верховної Ради як єдиного органу законодавчої влади в державному механiзмi вiдкриває четвертий напрям вирiшення цього завдання. Змiст його - розширення конституцiйних повноважень Верховної Ради i змiцнення процедурних гарантiй законодавчої прерогативи парламенту. До компетенцiї Верховної Ради слiд вiднести iманентно притаманне парламентовi право - право тлумачення Конституцiї України i законiв України. Ця пропозицiя може бути реалiзована шляхом доповнення ст. 8 5 Конституцiї пунктом 3 - 1, з виключенням вiдповiдного положення iз ст. 147 Конституцiї, яка надiляє вказаним повноваженням Конституцiйний суд України.

Винятково важливо окреслити лiнiю на розширення i змiцнення Конституцiєю процедурних гарантiй законодавчої прерогативи парламенту. Належнiсть законодавчої функцiї лише загальнодержавному представницькому органу українського народу з позицiй теорiї верховенства народу i парламентаризму заперечує вплив будь-яких суб'єктiв, а то й диктат, стосовно змiсту законодавчої дiяльностi парламенту. Зрозумiло, що парламент зобов'язаний враховувати послання Президента, iншi документи, проводити постiйну широку, всебiчну, гласну, вiдкриту роботу з рiзними державними i недержавними суб'єктами з метою оптимального визначення змiсту своєї роботи i питань її орга