Категорії діалектики і загально-наукові поняття, Детальна інформація

Категорії діалектики і загально-наукові поняття
Тип документу: Реферат
Сторінок: 5
Предмет: Філософія
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 4385
Закони розвитку — це закони, які діють протягом усієї історії людства і характерні для соціальної форми руху матерії. До таких законів слід віднести закон про визначальну роль способу виробництва у суспільному житті, про визначальну роль суспільного буття щодо суспільної свідомості тощо. Закони розвитку визначають зміну стану суспільної системи у часі. Це масштабні закони. До них також належать основні закони діалектики, які виявляють свою дію і в суспільстві.

Закони функціонування — це закономірні об'єктивні зв'язки, які діють у даний момент часу, на даному етапі розвитку суспільства, на певній його стадії. Скажімо, закон вартості діє лише за умов існування товарного виробництва. Закони розвитку і закони функціонування співвідносяться як загальне і особливе.

Є динамічні та статистичні закони. У динамічних законах передбачення мають однозначний характер — "так, а не інакше піде процес розвитку". У статистичних законах передбачення носять імовірний характер" — "може бути, а може ні". Останнє зумовлене дією багатьох випадкових факторів. Статистичні закони виявляються в результаті взаємодії значної кількості елементів певної системи, скажімо, соціальних колективів, соціальних груп, тощо. Вони не дають, звичайно, однозначних, достовірних передбачень, але є єдино можливими під час дослідження масових явищ випадкового характеру і відбивають діалектику необхідності та випадковості, їхнього взаємозв'язку.

Динамічний закон — закон класу явищ. При цьому початковий стан однозначно і цілком визначає подальший стан цього явища. Динамічний закон — закон, що відображає відношення між станами однорідних явищ. Такий закон не визначає повністю зміни кожного явища, але зумовлює загальну тенденцію зміни усієї сукупності таких явищ. При цьому сума законів розвитку окремих явищ, зв'язаних із сукупністю, не дає закону сукупності, бо у ній внаслідок інтеграції, взаємодії виникають нові властивості, відмінні від тих, що були притаманні окремим явищам.

З категорією "закон" має зв'язок категорія "закономірність". Це — не тотожні поняття. Вони є однопорядковими, бо у них відображені необхідні, об'єктивні, загальні зв'язки, що існують в об'єктивній дійсності.

Але закономірність є ширшим, ніж закон поняттям. Це сукупна дія багатьох законів, що конкретизують, наповнюють певним змістом закономірність розвитку природи і суспільства.

Діалектика спирається на три основні, універсальні закони: закон взаємного переходу кількісних змін у якісні, закон єдності та боротьби протилежностей і закон заперечення заперечення.

Вони називаються основними, універсальними законами діалектики, тому що, по-перше, притаманні усім сферам дійсності, тобто діють у природі, суспільстві та пізнанні; по-друге, розкривають глибинні основи руху та розвитку, а саме: його джерело, механізм переходу від старого до нового, зв'язки нового із старим, того, що заперечує, з тим, що заперечується.

Основні закони діалектики

Закони діалектики — загальні форми суттєвого зв'язку в процесі розвитку, які виконують важливу методологічну функцію в побудові теорії. Вони (закони), власне, формують предмет теорії як спосіб зв'язку між категоріями, що є фундаментальними поняттями, які відображають різноманітні аспекти процесу розвитку.

Закон єдності і боротьби протилежностей посідає в матеріалістичній діалектиці особливе місце як закон, що відображає джерело розвитку.

Відображаючи об'єктивне джерело розвитку, визначаючи шлях його пізнання, розглядуваний закон орієнтує на діяльність, спрямовану на теоретичне і практичне вирішення проблем. Зважаючи на світоглядне, методологічне і практичне значення закону єдності і боротьби протилежностей, філософи вважають його «ядром» діалектики.

Протилежності — це взаємозв'язані сторони єдиного,. які одночасно покладають і виключають одна одну, знаходяться у відношенні єдності і «боротьби»; єдність протилежностей—це їх взаємна приналежність до однієї і тієї ж суті, їх взаємопокладання, взаємопроникнення, нероздільність; боротьба протилежностей—це процес їх взаємови-ключення у рамках єдності, конкретний механізм якого визначається природою явища, що розвивається; суперечність—це відношення протилежностей як сторін єдиного цілого. Суть його в тому, що сторони, які взаємовиключають одна одну, не можуть існувати одна без одної.

Діалектична суперечність — це не просто відношення одвіку даних протилежностей, а сутнісний процес. Як універсальна логічна категорія, «діалектична суперечність» є відображенням загальної форми буття розвитку як єдності і боротьби протилежностей, що фіксується логічним законом «тотожності протилежностей», який стає законом пізнання і законом об'єктивного світу. Отже, для того, щоб розкрити суперечливість предмета, необхідно його роздвоїти на складові протилежності і зрозуміти їх взаємовідношення. В найбільш загальній логічній формі це означає, що предмет, який досліджується, має розумітися як єдність протилежних визначень: теза — антитеза — синтез.

Єдність протилежностей як сторін однієї й тієї ж суті є умовою існування та функціонування явища в його цілісності: життя функціонує як життя, лише будучи єдністю асиміляції та дисиміляції; матеріальне життя суспільства — як єдність і виробництва, і споживання і т. д.

Взаємодія протилежних сторін однієї і тієї ж суті є джерелом саморуху. Саморух явища — це процес його самовідтворення, який здійснюється на основі взаємодії його-сторін, що взаємообумовлюють і взаємно доповнюють одна одну. Як така взаємодія та чи інша система (природа, живий організм, суспільство) не потребує зовнішньої сили, яка приводила б її в рух, а містить це джерело в собі. Взаємодія, взаємообумовленість, взаємодоповнення протилежностей і є те, що перетворює явище в саморухливе. Такий один бік проблеми джерела саморуху, який, однак, не вичерпує даного питання в цілому.

Як єдність протилежностей те чи інше явище, існуючи в своїй цілісності, містить в собі джерело саморуху. Проте,. будучи єдністю протилежностей, це явище утримує в собі внутрішню необхідність «роздвоєння єдиного», «боротьби» протилежних тенденцій, які, зрештою, ведуть до його зміни. Цей суперечливий процес взаємовідносин протилежностей і постає «мотивом», «імпульсом», збудником зміни. Існуюча суперечність вимагає свого розв'язання, тобто зняття своєї основи. Умови цього процесу—в активній взаємодії протилежностей, їх «боротьбі», що веде до розв'язання суперечності. Оскільки розв'язання суперечності виявляється можливим лише за допомогою виходу за межі даної основи, суперечність постає джерелом розвитку, виникнення нового.

Закон заперечення заперечення. Спочатку з'ясуємо зміст •^категорії заперечення, який насамперед виступає як єдність протилежностей: збереження і подолання.

Категорія заперечення постає загальною і необхідною формою наступної діяльності, формою духовного освоєння майбутнього, його практичного втілення в дійсність. Тому природно, що спосіб заперечення визначається в кожному конкретному випадку як загальною, так і особливою природою процесу. «...Для кожного виду предметів, як і для кожного виду уявлень та понять,— писав Ф. Енгельс,— існує свій особливий вид заперечення, такого саме заперечення, що при цьому виходить розвиток» 6.

Діалектичне заперечення відносно конкретного явища являє собою його перехід у свою протилежність. Закон заперечення заперечення і виступає законом зв'язку таких етапів у розвитку явища, які постають як його переходи в протилежність. Просування через переходи в протилежність і є формою руху суперечності по шляху свого вирішення. Наприклад, відношення мислення і буття в сфері суспільного розвитку постає у формі заперечення заперечення:

наявна дійсність — її заперечення в мисленні (понятті) — заперечення поняття як процес формування нової дійсності відповідно до поняття про неї. Сутнісна єдність указаних ланок заперечення реалізується в діяльності людини.

Заперечення заперечення тому і виступає всезагальною, вирішальною формою суперечності, що вона (форма) є внутрішньою формою розвитку суперечності. Тобто заперечення заперечення охоплює весь процес розвитку суперечності — від його виникнення, через дозрівання та вирішення, включаючи і результат цього вирішення.

Становлення результату в процесі і зняття процесу в результаті є не чим іншим, як моментами, що виражають характер заперечення (заперечення заперечення, як самозаперечення). Оскільки кожен із цих моментів розрізняється за змістом і формою, то діалектичне витлумачене заперечення ніби «розщеплюється» — на себе (перше заперечення) і на свою протилежність (друге заперечення). Зрозуміло, що друге заперечення «у зародку», в потенції містилося в запереченні першому.

Відображаючи складний, суперечливий характер спрямованості процесу розвитку (поступальність і «повернення», повторюваність, збереження і знищення), закон заперечення заперечення виступає світоглядно-методологічним регулятором освоєння як минулого в розвитку людства, так і освоєння його майбутнього. У відношенні до минулого цей закон передбачає необхідність розкриття тих рис, властивостей здійсненого розвитку, заперечення яких було здійснене наступним розвитком, а відповідно — їх мобілізацію для теоретичного обгрунтування можливостей майбутнього розвитку, їх практичного розвитку в освоюваному майбутньому.

Закон заперечення заперечення не знищує альтернативності розвитку можливостей у реалізації майбутнього, але постає законом свідомої реалізації того майбутнього, яке виражається гуманістичною суттю діалектичної теорії розвитку.

Закон взаємопереходу кількісних і якісних змін розкриває. механізм формоутворення нового, ще не існуючого. Однак, говорячи про специфіку вказаного закону, нам не обминути питання про його зв'язок з іншими законами. Отже, постає питання про діалектику самих законів. Цілісність процесу розвитку виражається у взаємоперетворенні законів, кожен з яких, у свою чергу, конкретизує зміст іншого. Наприклад, процес «роздвоєння єдиного» є становленням і розвитком самозаперечення предмета, яке являє собою процес кількісних змін, оскільки він здійснюється у межах даної якості. Разом з тим це — і процес формоутворення визначеності протилежностей у складі цілого, і кількісної визначеності їх відношення у ньому.

Єдність і протилежність законів діалектики забезпечує розуміння системності розвитку внутрішньорозчленованої цілісності. Це розуміння зумовлює необхідність виведення законів діалектики одного з іншого. Виведення одного закону з іншого є розкриттям їх внутрішнього необхідного зв'язку як способу обгрунтування їх один одним і в цілому їх самообгрунтування.

З огляду на закон взаємопереходу кількісних і якісних змін об'єктивний процес розвитку в самому собі розрізняє діалектичне протилежні форми свого існування: еволюцію та революцію. Особливості їх об'єктивного змісту виявляються як у самому розвитку, так і в його пізнанні. В еволюційний період суперечності зароджуються, зріють, йде кількісний процес їх розвитку і нагромадження. Вони сховані у надрах буття і не проявляються в ньому.

Категорія якості постає перш за все методологічною основою процедури виділення об'єкта пізнання. Як вихідний пункт категоріального визначення об'єкта пізнання зазначена категорія є передумовою подальшого руху категорій. Але це стає можливим тому, що пізнання якісної визначеності предмета—суперечливий процес, відображений та узагальнений у самій категорії якості. У найнагальнішому вигляді пізнання якісної визначеності тієї чи іншої речі йде від відображення нерозчленованої, відчутно-конкретної специфіки як певної цілісності до виявлення її багатозначних властивостей, і від них — до виявлення їх внутрішнього зв'язку.

У цьому, власне, й полягає безпосередня функція категорії якості. Щодо змісту цієї категорії, то вважаємо цілком справедливою думку Гегеля про те, що якість — це реальність, яка мислима разом з її запереченням. Безпосередньо ж заперечення постає як межа. Якість взагалі у своїй визначеності є межею.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes