Категорії діалектики і загально-наукові поняття, Детальна інформація

6. У розумінні суті істинного знання. Якщо діалектика виходить з того, що істинне знання предмета досягається через суперечливий синтез його протилежних визначень, то метафізика істинність такого знання обмежує принципом "або—або", "або те, або інше", синтез протилежних визначень виключається.

7. У розумінні самої суті пізнання. Метафізика розглядає його як результат, діалектика — як процес, що дає змогу охопити суперечливу єдність абсолютної і відносної істин, показати їхню складність, діалектику зв'язку, якісні переходи від емпіричного до теоретичного рівнів.

8. І, нарешті, останнє. Альтернативність метафізики і діалектики виявляється в тяжінні першої до побудови однозначної, статичної і умоглядної картини світу, до підміни дійсно цілісного осягнення його абстрактними конструкціями, перенесеним закономірностей розвитку окремих сфер дійсності на весь світ в цілому у спробі дати завершену і незмінну світоглядну систему, що з точки зору діалектики є недостатнім і тому неприйнятним.

Розглядаючи альтернативність метафізики і діалектики, необхідно, однак, підкреслити, що метафізика не є чимось нелогічним, нерозумним, безрезультатним. Метафізика — це історично неминуча філософська теорія розвитку і метод пізнання, котрі займають певне місце в розвитку філософії, її категорійного апарату. Наприклад, метафізика дала змістовну трактовку таких важливих проблем, як співвідношення свободи і необхідності, з'ясувала природу загальних понять, істотно збагатила понятійний і термінологічний словник філософії тощо. Однак з розвитком науки метафізика виявила свою недостатність і поступилась діалектиці як більш сучасному методу пізнання, усвідомлення дійсності.

Таким чином, історично склалися дві альтернативні концепції — метафізика і діалектика. Вони є протилежними за рядом важливих, фундаментальних начал, а саме: джерелом розвитку, руху та зміни;

розумінням зв'язку старого і нового; механізмом переходу від старої якості до нової; спрямованістю розвитку; за розумінням суті істинного знання, суті пізнання; за стилем самого мислення, а також побудовою наукової картини світу.

Діалектика як філософська теорія розвитку, що грунтується на розумінні його суперечливості, сама є ілюстрацією цієї теорії, бо включає в себе дві протилежні взаємодіючі позиції — позитивну (стверджувальну) і негативну (заперечувальну).

Діалектика, з одного боку, виправдовує існуючі порядки, стан, речі, однак, для певних умов, для певного часу. І в цьому полягає її позитивна (стверджувальна, або "консервативна") позиція. З іншого боку, діалектика виходить з абсолютної змінності, плинності речей, станів, порядків, "ліквідації" того, що є, для розвитку того, що буде. Однак ця ліквідація, негативність не може бути абсолютною, тотальною, оскільки в такому випадку розвиток став би неможливим. Ге-гель розрізняв абстрактне і конкретне заперечення. Перше має нігілістичний характер, друге, — діалектичний як “зняття”, тобто не просто знищення старого, а затримання того, що необхідне для дальшого розвитку нового.

Висновки

Вже у найелементарніших ситуаціях діяння людина упевнюється у можливості вибору різних його варіантів, серед яких є багато таких, що виключають одночасну реалізацію одне одних через їх взаємосуперечливісгь. Легко помітити далі, що все реалізоване (як у людській діяльності, так і в природних процесах навколишнього світу) є результатом зіткнення тенденцій протиборства, суперечності протилежностей. І вже надто впадає у вічі плинність, мінливість, пластичність усього зовні стійкого і непорушного. Це було помічено багатьма мислителями вже в глибоку давнину. Так, Геракліт прямо уподібнює світ річці, в яку неможливо вступити двічі, оскільки на того, хто входить в одну й ту ж річку, течуть все нові й нові води. Водночас стародавні мислителі бачили непорушність і постійність реальності. Зокрема, сучасник Геракліта Парменід підкреслював єдність і нерухомість буття і, відповідно, ілюзорність руху, оскільки, мовляв, буття «вщерть» заповнює світ і йому просто «немає куди рухатися».

Таким чином, ще на ранніх етапах історії філософії були сформульовані дві протилежні позиції. Одна стверджувала мінливість і плинність усього сущого, друга — його непорушність і сталість. Обидві позиції проходять через усю історію філософії аж до наших днів. Перша відома в історії філософії як діалектика, друга — як метафізика. І діалектика, і метафізика характеризують філософію з точки зору методу підходу її до пізнання і діяння на навколишній світ, відбивають діяльний методологічний аспект філософствування.

Список літературних джерел

Алексеев П.В., Панн А.В Диалектический материализм (общие теоретические принципы(: Учебное пособие - М.,1987

Введение в философию: Учебник для вузов: в 2 ч. - Ч 1, - 4.2 (Фролом И.Т., Араб-Оглы Э.А, АрефьеваГ.С. и др.). - М.,1989.

Радугин А.А. Философия. Курс лекций. - М.,1995.

Філософія. Курс лекцій. Навч. посібник (Бичко І.В., Табачковський В.Г., Горак Г.І. та ін.). - К.,1993.

Философский энциклопедический словарь. -М.,1989

Філософія. Підручник. - Львів, 1995.

Философия. Учебник для высших учебных заведений / Ответ, редактор В.П.Кохановский. -М.,1995

Філософія: Навчальний посібник (І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін.). – К., 1997.

PAGE

PAGE 30

PAGE 1