Категорії діалектики і загально-наукові поняття, Детальна інформація

Категорії діалектики і загально-наукові поняття
Тип документу: Реферат
Сторінок: 5
Предмет: Філософія
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 4385
Вивчення речей, предметів об'єктивної дійсності переконує нас в тому, що кожна річ, явище, з одного боку, має якісь строго індивідуальні ознаки, завдяки яким ми і розрізняємо ці речі, з іншого — кожне окреме, індивідуальне явище має в собі і деякі загальні ознаки, характерні для багатьох явищ. Ці об'єктивні ознаки речей і явищ відображаються в мисленні з допомогою категорій одиничного і загального.

Одиничне — це окремий предмет, річ, явище, подія, факт, які характеризуються відповідними просторовими і часовими межами, відповідною визначеністю.

Загальне — це об'єктивно існуюча тотожність між предметами, речами, явищами, що властива багатьом предметам, речам і явищам у рамках конкретної якісної визначеності. Одиничне і загальне є єдністю протилежностей. Одиничне існує як таке, окремо. Загальне ж не існує як таке, окремо. Його не можна побачити, покуштувати, торкнутися рукою. Воно існує через одиничне як його момент. Ми говоримо: "Іван є людина". Вже тут є діалектика одиничного і загального. "Іван" — одиничне. "Людина" — загальне. "Іван" має ті риси, котрі притаманні всім людям. Отже, він є носієм загального. Загальне ж не існує поза одиничним, окремим. Окреме не існує інакше як у тому зв'язку, який веде до загального. Будь-яке окреме є так чи інакше загальним, бо воно об'єктивно пов'язане з ним. Всяке загальне є частинкою, елементом, стороною окремого, оскільки воно відображає останнє не повністю, не цілком, а частково — в тому, що є тотожним у предметах. Одиничне, окреме, за своїм змістом, проявом багатше від загального, яке є абстрактним. Однак загальне глибше розкриває зміст, сутність речі. Проміжною категорією між одиничним і загальним є поняття "особливе", яке відображає момент суперечливої єдності загального і одиничного. Особливе — це те, що є загальним у відношенні до одиничного і одиничним у відношенні до загального. Наведемо приклад: пшениця — одиничне; злакова рослина — особливе;

рослина взагалі — загальне. Поняття "злакова рослина" є загальним у відношенні до поняття "пшениця". В свою чергу поняття "злакова рослина" є одиничним стосовно поняття "рослина взагалі".

Із сказаного можна зробити висновок, що відмінність між загальним, особливим і одиничним відносна. Кожний предмет, річ, явище являють собою єдність одиничного, загального і особливого в тому розумінні, що будь-яка річ, предмет, явище і т.п. мають у собі неповторні, індивідуальні ознаки, риси, властивості і загальні для всіх цих речей, предметів і явищ. "Івану" як людині притаманні загальні риси:

наявність свідомості (мислення), мови, здатність до праці і т.п. Але "Іван" може мати і неповторні, індивідуальні, особливі, риси: чудовий голос, здібності до музики, живопису тощо. В особливому долається однобічність як загального, так і одиничного, бо воно фіксує у собі і те, й інше.

Як взаємопов'язані протилежності загальне і одиничне переходять одне в одне. Скажімо, суспільна свідомість впливає на індивідума, особу, формує їх — загальне переходить в індивідуальне, окреме. Однак суспільна свідомість — це результат розвитку різних її форм окремими теоретиками, ідеологами, вченими, котрі привносять у неї дещо своє, індивідуальне, окреме. Тобто відбувається зворотний процес — індивідуальне, окреме переходить у загальне, в суспільну свідомість.

Суспільне виробництво розвивається завдяки тому, що до уречевленої праці невпинно приєднується праця жива, безпосередня. Жива праця — це індивідуальна діяльність трудівника, а уречевлена праця — результат спільної виробничої діяльності людей. Виходить так, що індивідуальне, одиничне постійно перетворюється в загальне. З іншого боку, процес споживання продуктів праці виключно індивідуальний, залежить від кількості і якості праці людини, її професії, кваліфікації тощо. Це означає, що уречевлена праця переходить із загального рівня на індивідуальний, одиничний, окремий.

У живій природі такий взаємозв'язок можна простежити на прикладі взаємодії онтогенезу і філогенезу. Філогенез (загальне, набуте родом) переходить в онтогенез (індивідуальний розвиток). І навпаки, онтогенез (індивідуальне) переходить у філогенез (загальне), тобто ті властивості, котрі набуваються індивідом у процесі свого індивідуального розвитку, передаються ним у спадок всьому роду.

Категорії одиничного, особливого і загального мають важливе значення в процесі пізнання. Вони відображають його рух, логіку, послідовність. Процес пізнання є сходженням від одиничного до особливого і від особливого до загального. Це неминучий об'єктивний закон пізнання, і будь-яка спроба обійти його веде до суб'єктивізму, до помилковості.

Методами вивчення, з'ясування одиничного, особливого і загального є індукція і дедукція. Суть індукції, як відомо, полягає в русі думки від окремого до загального, від нижчого ступеня загальності до вищого рівня узагальнення явищ. Дедукція ж є рухом думки від загального до окремого, від знання загальних властивостей, характерних для багатьох явищ, до пізнання властивостей окремих явищ. Індукція акцентує увагу на спостереженні і вивченні окремих явищ, предметів, фактів. Узагальнення грунтується на цьому вивченні окремого і можливе лише в результаті руху думки від одиничного до загального. Оскільки категорії одиничного і загального мають зв'язок і єдність, то такий зв'язок і таку єдність мають також індукція і дедукція. Друга втрачає сенс без першої, бо загальне, що є висхідним моментом дедукції, — результат індукції.

У процесі пізнання ми спочатку пізнаємо одиничне, окреме, а потім шляхом узагальнення переходимо до знання загального. Знання одиничного — наочно-конкретне. Воно є первинним. Однак з допомогою такого знання не можна з'ясувати суть речей і явищ, розкрити причини їхньої зміни і розвитку. Одиничне, окреме — більш плинне, біжуче, нестабільне порівняно із загальним. Знання — загал ьноабстрактне, воно вторинне, але містить у собі більше усталеного, неперехідного, ніж окреме, одиничне. Загальне дає знання суті речей, воно глибше відображає тенденцію розвитку, його закони, дає уявлення про природу понять, що має надзвичайно важливе значення в процесі пізнання. Арістотель з цього приводу писав, що "той, хто знає загальне, краще знає щось, ніж той, хто знає часткове".

Однак не слід протиставляти знання одиничного знанню загального, бо це неминуче веде до помилок. Абсолютизація одиничного — шлях до емпіризму, до нагромадження фактів за принципом "дурної нескінченності" — скільки б ми їх не нагромаджували, без узагальнення їх не можна зрозуміти 'їхньої суті. Разом з тим, не можна перебільшувати і роль загального, бо це веде до відриву від реальності, від вивчення конкретної багатоманітності фактів, речей, явищ — до суб'єктивізму. Інколи особливе, що об'єктивно існує в речах, довільно видають за загальне, що веде до викривлення процесу пізнання, до його фальсифікації.

Категорії одиничного, особливого і загального в процесі пізнання відіграють роль його опорних пунктів, сходинок від незнання до знання. Вони є також важливими категоріями логіки, з допомогою яких створюються поняття, узагальнення, без чого неможливе пізнання взагалі, справжнє уявлення про суть розвитку і змін. Отже, категорії одиничного, особливого і загального є одночасно і категоріями діалектики, теорії пізнання і діалектичної логіки. І ця їхня особливість стосується усіх категорій діалектики, котрі можна розглядати в трьох аспектах — онтологічному, гносеологічному і логічному.

Зробимо загальний висновок: категорії діалектики — універсальні логічні форми мислення, в яких відображаються загальні зв'язки, властивості і відношення, що мають місце в об'єктивній дійсності. В категоріях сконцентровано досвід і предметно-практичну діяльність багатьох поколінь людського суспільства. Без понять і категорій, в котрих знаходять своє відображення і матеріалізацію результати пізнання, саме пізнання було б неможливим. Особливостями категорій діалектики є: об'єктивність, всезагальність, зв'язок з практикою, історичність, рухливість.

Усі категорії діалектики можна поділити на два види: субстанцій ні і співвідносні. Йдеться про категорії як загальні поняття, котрі вживаються окремо, безвідносно до інших. До таких категорій належать категорії "матерія", "простір", "час", "стрибок", "міра", "суперечність" і т.д. Вони фіксують певні загальні властивості об'єктивної дійсності, але не дають безпосереднього уявлення про зв'язки цих категорій з іншими. Якщо, наприклад, ми розкриваємо суть категорії "матерія", то ми абстрагуємося від її якісної чи кількісної сторін, ми відхиляємося також від її "міри", "стрибків" тощо. Бо ці категорії дають уявлення про інші аспекти матерії, розкривають якісно інші сторони її буття безвідносно до інших її сторін. Стосовно ж категорій співвідносних, то вони є органічно пов'язаними одна з одною, в процесі пізнання передбачають одна одну; з'ясувавши одну, не можна не враховувати іншу. До таких категорій відносять: суть і явище, форму і зміст, можливість і дійсність, частину і ціле тощо.

Співвідносні категорії пов'язані одна з одною необхідно, закономірно. Іншими словами, зв'язки між ними об'єктивні, суттєві, внутрішні, загальні і повторювані. Тобто, якщо мова йде про форму, то вона неминуче передбачає і зміст, якщо ми з'ясували суть, то лише шляхом вивчення (аналізу) явищ, якщо ми маємо наслідок, то слід з необхідністю шукати його причину. Для пізнання змісту речі, її суті, причин існування немає іншого шляху, окрім пізнання її форми, конкретних проявів, наслідків і т.д.

Таким чином,'співвідносні категорії діалектики дають уявлення про закономірні, необхідні зв'язки між ними як результат відображення необхідних зв'язків, що існують в об'єктивній дійсності.

Альтернативи діалектики

Поняття "діалектика", якщо розглядати його в історико-філософському аспекті, має декілька визначень: 1) в античній філософії поняття "діалектика" означало мистецтво суперечки, суб'єктивне вміння вести полеміку — вміння знайти суперечності в судженнях супротивника з метою спростування його аргументів; 2) під поняттям "діалектика" розуміють стиль мислення, який характеризується гнучкістю, компромісністю; 3) діалектика — це теорія розвитку "абсолютної ідеї", "абсолютного духу" (у Гегеля); 4) діалектика — це вчення про зв'язки, що мають місце в об'єктивному світі; 5) діалектика — це теорія розвитку не лише "абсолютної ідеї", "абсолютного духу", як у Гегеля, а й розвитку матеріального світу, як у Маркса, яка враховує різнобічність речей, їх взаємодію, суперечності, рухливість, переходи тощо; 6) діалектика — це наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання; 7) діалектика — це логіка, логічне вчення про закони і форми відображення у мисленні розвитку і зміни об'єктивного світу, процесу пізнання істини. 8) діалектика — це теорія пізнання, яка враховує його складність і суперечливість, зв'язки суб'єктивного і об'єктивного в істині, єдність абсолютного і відносного тощо, використовуючи в цьому процесі основні закони, категорії і принципи діалектики, їхні гносеологічні аспекти; 9) діалектика — це загальний метод, методологія наукового пізнання, творчості взагалі.

Отже, діалектика як певна філософська концепція має багато визначень, котрі дають уявлення про різні її сторони, зміст. Ми поведемо мову про три найважливіші виміри діалектики, а саме: про діалектику як теорію розвитку, як логіку і як теорію пізнання. Відповідно будуть розглянуті і їхні альтернативи. Почнемо з метафізики — антиподу діалектики як теорії розвитку. Що таке метафізика?

Термін "метафізика" складається з двох частин, перша з яких означає: 1) "мета" (з грецької — між, після, через) — префікс, що характеризує проміжний стан речі, її зміну, переміщення тощо; 2) в сучасній науці вживається для позначення складних систем, наприклад, метатеорія (теорія про теорію), метаматематика, металогіка, метагалактика. "Фізика" — природа, наука про природу, що вивчає загальні властивості матеріального світу. Термін "метафізика" дослівно означає "після фізики". Він був уперше застосований у зв'язку з класифікацією філософської спадщини Арістотеля Андроніком Радоським (1 ст. до н.е.), який об'єднав різні лекції і замітки Арістотеля з філософії під такою назвою. Згодом термін "метафізика" набув іншого, більш широкого філософського значення.

Поняття "метафізика" в історико-філософському аспекті має ряд значень: 1) метафізика — це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття (існування світу); 2) метафізика — це синонім філософії; 3) метафізика в переносному розумінні ( буденному) вживається для означення чогось абстрактного, малозрозумілого, умоспоглядального; 4) метафізика — це наука про речі, спосіб з'ясування світоглядних питань (сенс життя — основне питання філософії тощо), які не піддаються осягненню за допомогою експерименту та методів конкретних наук; 5) метафізика — це концепія розвитку, метод пізнання, альтернативний діалектиці. В значенні "антидіалектична" термін "метафізика" запровадив у філософію Гегель.

У чому ж виявляється альтернативність діалектики і метафізики як двох концепцій розвитку і методів пізнання?

1. У розумінні зв'язку старого і нового, того, що є, з тим, що виникає і якому належить майбутнє. Питання стоїть так: нове повністю відкидає старе чи якось його затримує для свого подальшого розвитку? Старе повністю зникає чи в "знятому" вигляді залишається в новому?

З точки зору метафізики як концепції розвитку і методу пізнання старе повністю відкидається новим, оскільки вони є протилежностями, котрі виключають одна одну. Це щось подібне до абсолютного знищення старого. Однак в об'єктивній дійсності все відбувається значно складніше. Розвиток включає в себе і старе, тобто все те, що необхідне для дальшого розвитку нового. А це вже діалектичний погляд на процес зв'язку нового зі старим, протилежний метафізиці, про що вже йшла мова вище.

2. У розумінні джерела розвитку, руху, зміни. Фактично метафізика його серйозно і не досліджує, обмежуючись уявленням про "першо-поштовх" як джерело руху, тобто знаходить його поза самими предметами і явищами, що є недостатнім з точки зору науки, діалектики, яка таке джерело руху і розвитку вбачає у внутрішній суперечності речей і явищ, в саморусі матерії через ці суперечності.

3. У розумінні "механізму" розвитку, способу переходу від старої до нової якості. З точки зору метафізики, таким "механізмом" є зміна, рух як процес зменшення чи збільшення, тобто як кількісне перетворення існуючого поза якісними змінами, стрибкоподібним розвитком, коли виникає нова якість на основі кількісних змін.

4. У розумінні спрямованості розвитку. Чи відбувається розвиток сутнього по прямій, по колу чи якимось іншим шляхом? Це досить важливе філософське питання, яке з'ясовується, тлумачиться метафізикою і діалектикою протилежно. Діалектика, як відомо, виходить з того, що розвиток відбувається не по колу, не за прямою, а за аналогією зі спіраллю, оскільки в процесі розвитку є повтори, повернення назад, відтворення того, що було, але на вищій основі, виникнення тих елементів, яких не було і які залучаються в процесі розвитку, даючи свідчення про поступ, якісне зростання, становлення нового. Таке уявлення, звичайно, дає діалектика як сучасна методологія відображення дійсності.

5. У самому стилі мислення, усвідомлення дійсності. Для метафізики характерна однобічність, абсолютизація, прямолінійність, закостенілість, негнучкість. З точки зору діалектики, щоб справді знати предмет, необхідно охопити, вивчити всі його сторони, всі зв'язки і опосередкування. Треба розглядати предмет у його розвитку, саморусі, зміні. Практика людини має увійти в повне визначення цього предмета як критерій істини.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes