Архітектура Древнього Новгорода, Києва, Володимира, Детальна інформація

II...Короткий екскурс в історію.

X століття – вік становлення Російської держави, століття об'єднання східнослов'янських племен навколо Києва, століття прийняття християнства. Століття знищення культури язичеської Русі і перших кроків культури християнської. Століття численних воєн з кочівниками, так само як і попередні, так само як і два наступних. Цим обумовлено, що будь-який архітектурний пам'ятник даного періоду має всі ознаки фортифікаційного спорудження. Навіть храми будувалися з розрахунком на використання як міцність. До речі, це характерно не тільки для Русі, але і для Європи, і для Азії епохи середньовіччя. Для Русі також було природне використання в якості основного будівельного матеріалу дерева (тільки в десятому столітті, оскільки вже з початку одинадцятого століття всі частіше починає застосовуватися камінь і цегла), у той час як у Європі споконвічно основним матеріалом був саме камінь. Причому, коли швидко християнство прийшло на Русь з Візантії, не дивно, що базою для розвитку російської храмової архітектури стає візантійський тип храму – четырехстолпный крестовокупольный. X століття – вік єдності, тому регіональні розходження, причому досить несуттєві, виявляються поки лише в техніку кладки.

Наступне століття, століття XI, був багатий на події. Будівництво обох Софий – київське і новгородської, відмовлення в 1014 році новгородського князя платити Києву данина, виділення Новгорода в «державу в державі», занепад Києва, Любечский з'їзд князів у 1097 році, результатом якого стало знамените « Кождо так тримає отчину свою!», тобто фактичний початок феодальної роздробленості. Наслідком стала серйозна криза, як у внутрішньої, так і в зовнішній торгівлі, і, відповідно, у сфері духовної також, оскільки всі колишні зв'язки були зруйновані. Як завжди, політична криза спричинила за собою зміни не в кращу сторону й в області культури. Спостерігається деякий занепад князівського будівництва. І, як я вже згадував, храмова архітектура в цей період займає чільні позиції.

Дванадцяте століття – вік змін. Перенос столиці і митрополичьего столу з Києва у Владимир. Століття повного переходу на будівництво з каменю. Століття будівлі багатьох архітектурних пам'ятників. Століття верховенства володимиро-суздальського стилю. Століття міжусобиць, як, утім, і наступний. Століття появи типу так називаного « малого храму».

Тринадцяте століття ознаменоване початком панування монголів і, следственно, повним упадком росіянці архітектури. У цей час не будувалося майже нічого, тому що гризня князів між собою віднімала всі сили і засоби.

Століття чотирнадцятий – вік узвишшя Москви і початку об'єднання Русі навколо неї. Століття підйому національного духу. Характеризується деякими типовими змінами в храмовій архітектурі. Століття початку становлення великої Росії.



III. Архітектура Києва

X – XII століть.

КИЇВ... МІСТО ВІЧНОЇ ЮНОСТІ... Місто, славна історія якого нараховує півтори тисячі років. «...уся честь і слава і величність і глава всім землям русскиим – Київ» - так з гордістю начертав невідомий літописець.

Знаменита Софія Київська...Десь за порогом шумить двадцяте століття, а тут...Тут усі дихає святістю так само, як дев'ятсот років тому. Побудовано вона, так само як і Золоті ворота, у князювання Ярослава Мудрого. У першій половині одинадцятого століття він розширює границі древнього Києва і зводить величний ансамбль кам'яних будинків. У «Повісті тимчасового років» під 1037 роком про це сказано так: « Заклади Ярослав місто великий Київ, у нього ж граду суть Златыя врата; заклади ж і церква святыя Софія, митрополью, і посемь церква на Златых вратах камену святыя Богородиця благовещенье; посемь святого Георгія манастырь і святыя Орины».

Створена в далекому одинадцятому столітті Софія Київська за всіх часів захоплювала і продовжує захоплювати людей як видатний твір мистецтва. Ще давньоруський письменник Илларион сказав про неї: « Церкви чудова і славна всім округниим країнам...» Навколо Софійськ собору піднімалися патрональные Ирининская і Георгіївська церкви, кам'яні князівські і боярські палаци, дерев'яні житла киян. Із Софією Київської зв'язані багато подій політичного, суспільного і культурного життя Древньої Русі. Тут проходили урочисті церемонії «посажения » на великокнязівський престол, зустрічі іноземних послів, полягали договори про світ між князями. Тут знаходилася перша на Русі бібліотека, зібрана князем Ярославом Мудрим, існувала майстерня художників-мініатюристів і переписувачів книг.

Останні перебудови XVII- XVIII століть у корені змінили будинок і додали цьому пам'ятникові архітектури вид, у якому він з'являється перед нами зараз. Але під пізніми барочними нашаруваннями збереглися конструкції одинадцятого століття. Основні розміри усередині будинку (37* 55 метрів і висота 29 метрів) залишилися колишніми. Однак композиційний задум і архітектурні форми спорудження були іншими. На східному фасаді виступали п'ять апсид (що відбивало внутрішню пятинефную структуру), з півночі, заходу і півдня собор оточували два ряди відкритих галерей – двоповерхові внутрішн і одноповерхов зовнішні. Будинок вінчали тринадцять куполів напівсферичної форми, покриті свинцем. На західному фасаді піднімалися дві асиметрично поставлені сходові вежі для підйому на хори. Східний край північної галереї представляв собою замкнуте приміщення з невеликою апсидою, де знаходилася великокнязівська усипальниця (тут стояли кам'яні саркофаги Ярослава Мудрого, Усеволода Ярославовича, Володимира Мономаха й інших великих київських князів).

Своєрідну мальовничість зовнішньому виглядові собору додавала кладка стін – ряди темно-червоного бутового каменю, прошарку тонкої плоскої цегли (плинфы) на рожевому цемяночном розчині.

Усередині собору в основному збереглися архітектурні форми одинадцятого століття. Це – стіни основного ядра будинку, дванадцять хрещатих стовпів, що поділяють внутрішній простір на п'ять нефів, стовпи й арки галерей, а також тринадцять куполів зі світловими барабанами. Головний купол, поставлений на перетинанні подовжнього і поперечного нефів, висвітлює центральне подкупольное простір.

У вісімнадцятому столітті над одноповерховими галереями були надстроєні другі поверхи з куполами і закладені відкриті арки. Усередині були растесаны вікна в стінах собору, на місці древнього входу зроблена велика арка. Не збереглися західна двох'ярусна потрійна аркада в центральної подкупольной частини (аналогічна південні і північної ) і древні хори над нею. Тому центральне подкупольное простір, що мав у стародавності форму равноконечного хреста, у західній частині змінило первісний вид.

Особливу цінність представляють настінні розписи Софії Київської одинадцятого століття – 260 квадратних метрів мозаїк, набраних з кубиків різнобарвної смальти, і близько 3000 квадратних метрів фресок, виконаних водяними фарбами по сирій штукатурці. Збережені мозаїки і фрески – це третя частина всього живопису, що прикрашала в старовину будинок. Сполучення мозаїк і фресок у єдиному декоративному ансамблі – характерна риса Софії Київської.

Золоті ворота в Києві – один з деяких дійшли до нас пам'ятників давньоруського оборонного зодчества. Цей архітектурний шедевр колись являв собою могутню бойову вежу з возвышавшейся над нею надвратной церквою Благовещенья.

Древня кладка Золотих воріт особливе враження робить з боку проїзду. Висота збережених стін досягає дев'яти з половиною метрів. Ширина проїзду – 6,4 метри. Усередину проїзду виступають могутні пілястри, на які в стародавності спиралися арки зводу висотою 8,43, 11,12 і 13,36 метра. На лицьовій поверхні стін добре читаються декоративні особливості «змішаної», або «смугастої» кладки (ряди каменю і плинфы на цемяночном розчині).

Нині відновлені Золоті ворота мають наступний вигляд: основна частина представляє собою вежу з зубцями высотою 14 метрів; із зовнішнього фасаду вежа має додатковий виступ – «малу вежу»; проїзд воріт перекривається з однієї сторони герсой – піднімальними дерев'яними ґратами, окутої металом, з іншого боку – стулками воріт, виконаними за зразком древніх врат, що зберігся в Новгороді і Суздале.

Надвратная церква відновлена у виді трехнефного четырехстолпного храму одноглавого храму, апсиди якого улаштовані в товщі стіни і не виступають з фасаду. В архітектурному декорі фасадів використані орнаменти з цегли, характерні для давньоруських будівель цього періоду – меандровый фриз, поребрик і інші. Над хорами знаходяться глечики– голосники для поліпшення акустики. Статі храму прикрашені мозаїкою, малюнок якого виконаний по мотивах древніх статей Софії Київської. На стінах храму, як і в Софійськ соборі, маються надписи-граффити.

Кирилівська церква була побудована в середині дванадцятого століття на далекій окраїні древнього Києва – Дорогожичах. Звідси засновник церкви чернігівський князь Всеволод Ольгович узяв штурмом Київ у 1139 році. Для представників династії Ольговичей храм служив заміською резиденцією і фамільною усипальницею. У 1194 році тут був похований герой давньоруської поеми « Слово об полицю Игореве» київський князь Святослав.

Архітектура Кирилівської церкви добре збереглася з дванадцятого століття. Перебудови XVII-XVIII століть виразилися в основному в перекладці частини зводів, добудуванню чотирьох бічних куполів, зведенні пишного фронтону над входом, оформленні вікон і порталів ліпним декором. Древні архітектурні форми чітко читаються під цими добудуваннями.

Це було трехнефное трехапсидное шестистолпное однокупольний будинок, витягнутий по осі захід – схід. Його розміри 31* 18,4 метри, висота 28 метрів. Древнє закомарное покриття не уцелело. Декор фасадів складався з аркатурного паска у верхній частині стін, барабана і легких напівстовпчиків на барабані й апсидах. Стіни зовні, очевидно, були оштукатурені, укоси вікон і порталів прикрашали фрескові розписи. Складено будинок у техніку порядовой, тобто «смугастої» кладки на известняково-цемяночном розчині.

Центральне подкупольное простір храму – високе, вільне, добре освітлене, з хорами в західній частині – контрастувало з іншими приміщеннями: напівтемним нартексом з нишами-аркосолиями для гробниць, крещальней, вузькими сходами на хори в толще північної стіни, невеликою молитовнею на хорах. Особливістю храму були маленькі придельные хори перед південною апсидою, куди вели сходи в товщі стіни вівтаря. Від древніх фресок дванадцятого століття, що прикрашала всі приміщення храму, залишилося близько 800 квадратних метрів розписів, що представляють собою коштовні художні твори періоду Древньої Русі. Для фресок Кирилівської церкви характерна виражена графичность осіб. Також цікаве сполучення великих білих, рожевих, блакитних і маслинових колірних плям у колірній гамі розписів.

IV.Архітектура Древнього

Новгорода X - ХіVвеков.

НАЙДАВНІШІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ НОВГОРОДА з працею читаються крізь туман легенд, саг і сказань. Немає однодумності навіть у тім, стосовно якому більш древньому містуу Новгород стало новим містом. Одним дослідникам здавалося, що цим попередником Новгорода була Стара Русса, розташована на південному березі озера Ільмень, іншим – Стара Ладога, що відстоїть від Новгорода на 190 кілометрів до півночі.

У двох кілометрах до півдня від Новгорода, у джерел Волхова з озера Ільмень, розташоване так називане Рюриково городище. З початку дванадцятого століття воно добре відомо в найдавніших новгородських літописах за назвою Городище як резиденція новгородських князів, витиснутих з міста в процесі додавання в Новгороді вічової республіки. Але археологічні розкопки розкрили шари, що відносяться до більш древнього періоду – до кінця дев'ятого – початкові десятого століть. Є підстави припускати, що саме стосовно цього поселення місто, що пересунулося до півночі, одержало назву «Нове місто». Подібні «пересування» на більш зручну територію були характерні для ряду давньоруських міст і викликалися бурхливим ростом їхній у процесі феодалізації.

При розкопках на території Новгорода дотепер не удалося знайти слів старше десятого століття. Перша велика будівля – дубова церква Софії «про тринадцять верхів», що стала свого роду прототипом Софії Київської і згодом згоріла - була вибудована в 989(!!!) року присланим з Києва першим новгородським єпископом Иоакимом.