/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Сучасна зарубіжна преса, Детальна інформація

Тема: Сучасна зарубіжна преса
Тип документу: Реферат
Предмет: Журналістика
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 934
Скачати "Реферат на тему Сучасна зарубіжна преса"
Сторінки 1   2   3   4   5   6  
Для західних ЗМІ ця саморегуляція є звичною. Практично кожен заклад у сфері мас-медіа має спеціальний кодекс етичних норм або ж принаймні відповідний розділ у своєму статуті. До професійних етичних стандартів належать, насамперед, обов'язок дотримуватися правди, ретельність, принцип коректності, поваги до приватного життя, прав особистості, моральних та релігійних почуттів і поглядів. Відповідно до цих правил, журналісти мають відігравати роль незалежного спостерігача. Вони повинні пильно стежити за тими, хто приймає рішення в політиці, економіці та суспільному житті, не потрапляючи при цьому в становище учасника політичної гри.

Правила моральної поведінки, система норм, що визначають обов'язки людини відносно суспільства та інших людей, називаються мораллю, яку вважають однією з форм суспільної свідомості. Вчення про мораль та моральність як одну з форм суспільної свідомості називається етикою. Етика являє собою систему норм моральної поведінки людей, їхній громадський обов'язок, обов'язки по відношенню до народу, сім'ї, одне одного. Професійна мораль – це модифікація суспільної моральності, а наука, що вивчає професійну специфіку моралі, називається професійною етикою.

Професія дозволяє журналісту здійснювати від імені суспільства публічний моральний суд над явищами, що викликають інтерес громадськості. Вибір теми та пошуки адреси, визначення мети публікації та добір фактів, оцінка поведінки кожного героя, навіть архітектоніка матеріалів – в кожній з цих технологічних операцій обов'язково проявляється ставлення журналіста до тих, про кого і для кого він пише. Тобто моральні відносини вплетені у зміст його роботи, а сама вона від початку до кінця постає як моральна за своїм характером діяльність. Отже, журналістську мораль можна розглядати і як форму суспільної свідомості, і як суб'єктивний стан особистості, і як реальні суспільні відносини.

Моральна регуляція поведінки журналіста здійснюється на рівні принципів та норм. Їхня відмінність – у ступені коректності. Моральний принцип має світоглядний характер, це – зв'язок ідеалу з регулятором поведінки. Моральна норма – орієнтир на практиці. Механізм появи моральних норм виглядає наступним чином: ситуація – оцінка – дія – результат. Норми можуть бути обов'язковими (приміром, заборона плагіату), такими, що припускаються (вимога перевіряти відомості менш категорично), дискусійними (приміром, право приховувати диктофон від співрозмовника).

Норми професійної моралі мають різний ступінь загальності. Одні дають спеціалісту мінімальну орієнтацію тільки в межах конкретної ситуації: “при правці не спотворювати зміст листа читача”, “завізувати інтерв'ю у співрозмовника” тощо. Інші вимоги мають загальний характер. Такі вказівки, що виходять за рамки конкретної ситуації, називають принципами професійної моралі. Систему вимог до журналістів деякі дослідники розглядають як трьохповерхову піраміду. На верхньому “поверсі” розміщені такі категорії, як професійний обов'язок, відповідальність, совість, честь, гідність. Другий рівень складають виробничо-етичні принципи, в яких відображені вже більш конкретні вимоги до поведінки журналіста. До групи регуляторів третього рівня відносяться заборони або вказівки, що регламентують всі аспекти поведінки журналіста в конкретних виробничих ситуаціях – власне професійно-етичні норми.

Аналізуючи етичні принципи західної журналістики, важко не вдаватися до порівнянь із вітчизняною – журналістикою зовсім іншого типу, що керується абсолютно інакшими принципами. Для того, щоб у найзагальнішому плані показати, на яких “китах” стоїть журналістика країн Заходу, перелічимо чотири основні функції, які, на думку європейських дослідників, вона виконує:

Інформаційна функція: ЗМІ надають інформацію, необхідну для того, щоб громадяни країни могли визначити свою позицію в суспільно важливих питаннях. Народні обранці, у свою чергу, повинні мати можливість за допомогою ЗМІ регулярно отримувати інформацію про думку окремих людей або організацій з різних політичних питань.

Коментуюча функція: ЗМІ повинні або в якості рупора організованих інтересів суспільства, або представляючи абсолютно незалежні інтереси, коментувати події.

Контрольна функція: ЗМІ, що представляють інтереси громадськості, повинні перевіряти й контролювати роботу органів влади.

Комунікативна функція: ЗМІ повинні сприяти комунікації всередині та між політичними та громадськими організаціями.

Якщо дивитися на цю проблему реально, слід згадати ще одну рису, характерну для західних ЗМІ: вони, на відміну від пострадянських, існують також і для того, щоб приносити прибуток своїм власникам. Збиткова газета непридатна для існування в умовах боротьби за виживання, що точиться в країнах з ринковою економікою. Для того ж, щоб не бути збитковою, газеті необхідний грамотний менеджмент та маркетинг, кваліфіковані кадри, а також – що є справді важливим – певний імідж. І для створення позитивного іміджу ЗМІ просто мусить дотримуватися певних етичних норм.

Ці норми, а також основні проблеми, що стоять перед західними засобами масової інформації у сфері професійної етики, будуть перелічені та описані в цій роботі.

ЕТИКА ЖУРНАЛІСТИКИ, ВЛАДА І СВОБОДА ПРЕСИ

Незважаючи на те, що до найважливіших принципів журналістики відносяться правдивість та об'єктивність, преса щодня публікує тисячі повідомлень, які об'єктивно є брехнею, інформацію про неіснуючі, надумані події. У більшості випадків правовими нормами демократичних країн це не забороняється.

Як співвідносяться професійна журналістська етика та свобода преси?

Найпростіше з'ясувати це стосовно суспільства, де свобода слова й преси обмежена або відсутня взагалі. В такій ситуації дії журналіста завжди обмежені офіційними рамками дозволеного, відповідно й етичні норми стають у пряму залежність від вимог режиму до преси. Журналіст зазвичай має право вибору: чинити так чи інакше, проте чи є такий вибір у журналістів у країнах з тоталітарним режимом? Найчастіше він зводиться до "бути чи не бути”. Проте, якщо накладені на пресу обмеження збігаються з етичними нормами, журналіст мусить дотримуватися їх.

У країнах Заходу, як ми вже з'ясували, свобода преси є однією з найвищих суспільних цінностей. Більше того, часто вона носить характер мало не вседозволеності. А принципи ринкової економіки далеко не завжди відповідають моральним та етичним принципам журналістики. Порушення етичних норм часто є необхідним для збагачення, а позаяк далеко не всі етичні норми збігаються з нормами права, то і не несе за собою жодного покарання. Себто журналістові порушення більшості норм професійної етики не загрожує жодною формою юридичної відповідальності. Єдиним фактором, що обмежує неетичну поведінку, фактично стає власне сумління журналіста.

Для того, щоб зберегти свій позитивний імідж, авторитетні засоби масової інформації мусять самі обмежувати свободу преси на рівні дисциплінарного права, встановлюючи дисциплінарну відповідальність за порушення тих чи інших етичних норм. Таке внутрішнє обмеження свободи преси самою пресою – вимушений парадокс, що дозволяє етичним нормам зберегтися в умовах вседозволеності, а владі – не вдаватися до непопулярних репресивних заходів, не обмежувати свободу преси зі свого боку.

Влада і вплив засобів масової інформації у демократичній спільноті ніким не піддаються сумніву. Чимало представників політики, економіки, суспільного життя не знаходять спокою у вихідні дні в очікуванні того, що про них напишуть наступного понеділка найвпливовіші за накладом та діапазоном розповсюдження видання. Подекуди таким чином різко обривалася не одна обнадійлива кар'єра. Виникає постійна взаємозалежність між посадовими особами та журналістами, в якій завжди знаходиться місце для різноманітних зловживань, махінацій, правопорушень та неетичної поведінки з обох боків.

Жодне поняття, що має відношення до обов'язків журналіста, не мало такого широкого розповсюдження на Заході, як так звана опонуюча роль засобів масової інформації. Подібно до буйка, що довго утримується під водою, вона випливла на поверхню наприкінці 60-х років. Ані в пресі, ані в урядових колах ніхто і ніколи не прагнув до ідилічних стосунків і не вважав їх можливими.

Вперше про журналістику як про реальну силу, що здатна впливати на політичне життя на найвищому рівні, заговорили у 70-ті роки. Тоді розслідування так званої “Уотергейтської справи”, здійснене журналістами газети “Вашингтон Пост”, змусило президента США Ніксона піти у відставку. Внаслідок цього, з одного боку, надзвичайно зріс авторитет журналістів, а з іншого – з'явилася мода на журналістське розслідування як засіб політичної боротьби, при чому далеко не завжди чесної. Збирання компромату стає справою вже не шпигунів або секретних агентів, а журналістів.

Саме в цей час американський суддя Х'юго Блек заявив: “Право уряду на цензуру преси скасоване для того, щоб надати пресі довічної свободи на цензуру уряду. Преса перебуває під захистом для того, щоб вона могла розкривати таємниці уряду та інформувати народ. “Професор Стенфордського університету і колишній кореспондент у Вашингтоні Уїльям Ріверс створив критичну масу в цьому конфлікті своєю книжкою "Антагоністи” (1970), головна ідея якої полягає в тому, що ідеальний тип відносин між урядовими чиновниками та журналістами – антагонізм.

Едмунд Ламбет у книзі “Відданість журналістському обов'язку” коментує цю, безперечно, деструктивну тезу таким чином:

“Безперечно, щоб повідомляти правду, бути безпристрасним і “проводити ревізію чистої вартості” урядових служб та дій влади, репортер повинен ставитися до чиновників скептично. Такий скептицизм часто призводить до тертя і, можливо, в кінцевому підсумку до антагоністичних стосунків із джерелами. Проте справедливий репортер, що дошукується істини, буде достатньо розумним, щоб не братися за матеріал, маючи антагоністичні, опозиційні наміри. “Антагоністичність може бути результатом скептицизму репортера, необхідним інструментом правдивості, але вона не є мотивацією. Навіть після того, як журналіст добув інформацію, яка може здаватися компроматом проти посадової особи, ставати антагоністом – значить ризикувати безпристрасністю, переставши аналізувати. Бути в опозиції – значить набути такий спосіб мислення, за якого людина не здатна шукати альтернативні докази або пояснення, і таким чином може виявитися не в стані надати уряду справедливу можливість відповісти або обрати необхідний контекст при повідомленні про таку подію”.

Безліч спекуляцій, що виникали навколо інтерв'ю з посадовими особами та використання інформації від владних структур, змусили штаб-квартиру НАТО розробити офіційне тлумачення правил спілкування посадових осіб із представниками ЗМІ. Ці правила, визнані обома сторонами, регулюють використання журналістами отриманої інформації:

On the record (для друку) – все сказане особою може бути процитоване дослівно, з прямою згадкою його імені та посади або з побічною згадкою оратора або посадової особи. Офіцерам та командному складу рекомендовано провадити саме цей вид бесіди з журналістами.

Background (фон) – інформація, яку можна використовувати без уточнення джерела. Умови домовленості можуть бути різними. Співрозмовник має право вимагати від журналіста, щоб його ім'я, посада та організація, яку він представляє, не фігурували в публікації. Інформація може також бути представлена репортером аудиторії як результат проведеного ним самим розслідування.

Off the record (не для друку) -відомості, які не можуть бути оприлюднені в журналістських публікаціях. Інформація надається репортерові для його особистого ознайомлення з даними та власної оцінки їх. Для уникнення непорозумінь посадовим особам рекомендується не використовувати цей спосіб спілкування з журналістами, за винятком тих випадків, коли йдеться про екстремальні або неординарні ситуації, і тільки після консультації з відповідальним за контакти з пресою.

Корупція, адміністративні злочини, зловживання посадових осіб своїми повноваженнями – це серйозні проблеми, з яким, безперечно, журналісти можуть і повинні боротися; проте це не позначає, що кожен політик, кожен чиновник на державній службі повинен бути ворогом преси і вступати з нею в конфлікт. “Медіа-війни”, що влаштовуються на гроші конкуруючих політиків або політичних партій, є не єдиною формою такого протистояння: часто журналіст, група журналістів або окреме видання оголошують війну посадовій особі, котра в той чи інший спосіб викликала їхнє незадоволення. Ці конфлікти, навіть якщо не призводять до відставки або звільнення “жертви”, в будь-якому разі негативно відбиваються на виконанні посадовими особами їхніх обов'язків. Однак, на жаль, в найближчий час консенсус між владою та пресою навряд чи можливий.

ВТРУЧАННЯ В ПРИВАТНЕ ЖИТТЯ

Сторінки 1   2   3   4   5   6  
Коментарі до даного документу
Додати коментар