/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Сучасна зарубіжна преса, Детальна інформація

Тема: Сучасна зарубіжна преса
Тип документу: Реферат
Предмет: Журналістика
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 934
Скачати "Реферат на тему Сучасна зарубіжна преса"
Сторінки 1   2   3   4   5   6  
“Монікагейт” – напевно, найгучніший з усіх скандалів ХХ століття, пов'язаний з оприлюдненням подробиць особистого життя президента США Клінтона – привернув увагу громадськості до питання правомірності втручання преси в особисті справи індивіда. Для нас, українців, це також особливо актуально через інший гучний скандал, пов'язаний з Президентом України Леонідом Кучмою, на якого протягом років збирав компромат офіцер служби безпеки, користуючись прихованою звукозаписуючою апаратурою. Інформація, добута таким способом, за законом не може бути доказом у суді. Проте закон не забороняє оприлюднювати її в пресі, що подекуди є набагато небезпечнішим для того, кого ця інформація стосується, аніж юридична відповідальність.

Американська медіакорпорація “CBS”, як і більшість інших значних закладів мас-медіа в США, чітко визначає обмеження на користування електронними засобами стеження. Співробітники цих компаній не можуть займатися стеженням за допомогою електронних засобів, якщо воно є незаконним; якщо ж вони мають хоч якісь сумніви щодо законності таких дій, то повинні отримати письмовий дозвіл від президента компанії після консультації у юридичному відділі. Приховані камери дозволяється використовувати для таємної зйомки подій у громадських та напівгромадських місцях, а в приватних – тільки в тому випадку, якщо це не є втручанням в особисті справи людини. Запис телефонної розмови за допомогою радіопристрою може бути здійснений тільки після отримання на це згоди всіх, хто бере участь у розмові, до її початку. Запис чи підслуховування усних розмов за допомогою радіопристрою дозволяється тільки в громадських та напівгромадських місцях, у приватних місцях лише з дозволу всіх учасників розмови.

Редакції західних засобів масової інформації мають доволі широкі права на збирання інформації та прийняття рішень відносно можливості оприлюднення тих чи інших матеріалів. Репортер, наприклад, може без попередньої домовленості звернутися до посадової особи в громадському місці, включити мікрофон або камеру і почати запис бесіди, навіть якщо співрозмовник цього не хоче. Плівка з записом стає власністю редакції. Той, хто був підданий такому інтерв'ю, незалежно від того, чи він є представником влади, чиновником чи приватною особою, не може завадити оприлюдненню записів. Журналіст має право і на прихований запис розмови, в якій сам бере участь; проте прихований запис розмови, в якій репортер участі не брав, за законами більшості західноєвропейських держав є протизаконним. Але не забороненість деяких методів збирання інформації законом не робить їх виправданими з точки зору етики; тому редакції беруть на себе встановлення обмежень у цій галузі. Зокрема, більшість редакцій вимагають від своїх журналістів попереджати інтерв'юйованих про початок запису. Винятки стосуються тільки тих випадків, коли йдеться про скоєння злочину, махінацій. Проте зловживання прихованими камерами засуджується. Використання відзнятих прихованою камерою або записаних за допомогою прихованих диктофонів плівок розцінюється часто як порушення принципу недоторканості особи (що, втім, не заважає західним експертам аналізувати добуті злочинним шляхом плівки з записами приватних розмов Президента України).

Основним принципом, яким західні журналісти керуються, вирішуючи, чи варто подавати той чи інший матеріал, є принцип нейтрального ставлення до наслідків, описаний в розділі 5. Це стосується, як правило, і матеріалів, що являють собою втручання в особисте життя людей, в тому числі і несанкціоноване. Проте принцип нейтрального ставлення до наслідків публікації не завжди діє адекватно. Наприклад, в “Етичних правилах для преси, радіо та телебачення” – кодексі журналістської етики Швеції – є цілий ряд позицій, що суперечать цьому принципу:

Ретельно зваж усі “за” і “проти”, вирішуючи, чи варто публікувати ті повідомлення, що можуть порушити недоторканість приватного життя. Відмовся від публікації, якщо вона не являє собою інтересу для широкої громадськості.

Будь гранично делікатний, повідомляючи про самогубство або спробу самогубства, беручи до уваги почуття рідних, не забувай про недоторканість приватного життя.

З граничною обережністю поводься з публікацією матеріалів про жертви злочинів та нещасних випадків. Зваж усі “за” і “проти” перед оприлюдненням імен та публікацією фотографій, враховуючи стан людей і виявляючи повагу до рідних та близьких.

Не підкреслюй расову приналежність, національність, стать, професію, приналежність до політичних партій та угрупувань або віросповідання героїв своїх матеріалів, якщо це може мати зневажливий характер або не має значення до аудиторії.

Ретельно зваж, чи не зашкодить людині згадування його імені в публікації. Не називай імені людини, якщо цього не вимагає інтерес громадськості.

Тут же зазначено, що журналіст має брати до уваги можливі наслідки публікації, відповідно до правил професійної етики. З іншого боку необхідно враховувати значущість інформаційного повідомлення та інтерес, який воно являє для громадськості. Іншими словами, в тих випадках, коли інтереси суспільства вимагають розголошення якоїсь інформації, може бути виправданий відступ від принципів етики. Нейтральне ставлення до наслідків, таким чином, пов'язане з дилемою, вирішення якої можливе в кожному конкретному випадку, залежно від обставин.

ДЖЕРЕЛА ТА СПОСОБИ ОТРИМАННЯ ІНФОРМАЦІЇ

Збираючи факти, журналіст звертається до різних джерел інформації: індивідуальному (людина), колективному та документальному.

Етичні норми, що регламентують отримання інформації від людини, засновані на тому, що жодна людина не зобов'язана надавати журналісту ті чи інші відомості. Переконуючи людину надати інформацію, журналіст може діяти переконанням, мотивуючи своє прохання; не можна залякувати співрозмовника, провокувати марнославство, заохочувати спроби за допомогою преси звести власні рахунки. Якщо люди відмовляють у наданні відомості для створення позитивного матеріалу, це може бути вказівкою на негативне ставлення до цієї людини.

До колективних джерел інформації, що використовуються в ході формального та неформального спілкування, належать збори, наради, конференції, засідання “круглих столів” та клубів, прес-конференції, бесіди в неофіційних умовах. Цінність такого роду джерел зумовлена природою спілкування (демократизм, критика, самокритика), що допомагає журналісту точніше зорієнтуватися в явищі, ситуації, проблемі, розширити свої уявлення про них, перевірити свої спостереження, знайти цікаву тему.

Часто журналісти звертаються до документів, що являють собою будь-які зафіксовані знання, що можуть бути використані для довідок, вивчення, доведення. Знайомство з ними слід починати з дозволу автора. Звичайно, це правило далеко не завжди виконується з огляду на неможливість його виконання в багатьох випадках.

Західні ЗМІ (окрім, звичайно, жовтої преси, для якої поняття “джерела інформації” дуже розмите й відносне) приділяють величезну увагу саме достовірності та надійності джерел, а також чесному та правомірному отриманню інформації журналістами.

Наприклад, вимоги до журналістів при одержанні інтерв'ю, які ставлять американські ЗМІ, можуть видатися нам чимось неймовірним.

“Заборонено одержання інтерв'ю, які не є спонтанними і непідготовленими, якщо це не схвалено особливим чином президентом компанії, що може здійснюватися лише у виняткових та незвичайних ситуаціях, коли інформаційна важливість інтерв'ю очевидно перевищує збитки, яких завдає ця процедура. Ступінь, у якому інтерв'ю не є спонтанним і непідготовленим, має бути показаний в інтерв'ю.

Інтерв'ю не є спонтанним і непідготовленим, якщо питання ставляться інтерв'юйованому заздалегідь, або є угода не згадувати певну загальну ділянку при розгляді конкретних питань, чи відео-, аудіозапис або копія інтерв'ю надається інтерв'юйованому для схвалення або для участі у процесі редагування.

Об'єкт інтерв'ю не повинен мати права вибору інтерв'юера, а об'єкт репортажу – права вибору кореспондента, який призначений для взяття інтерв'ю чи висвітлення події. ”

Цей стандарт є чимось далеким і недосяжним для журналістики пострадянських країн, де інтерв'ю, особливо з високими посадовими особами або зірками шоу-бізнесу, бувають відрежисовані до найменшої деталі. Крім того:

“Слід уникати інтерв'ю з жертвами нещасних випадків та інших трагічних ситуацій чи з їх родичами, за винятком випадків, коли вони є суттєво важливими для матеріалу; наприклад, проливають світло на те, що сталося чи вказують на обставину, яка може допомогти у майбутньому уникнути трагічних ситуацій. Необхідно виявляти стриманість, звертаючись із проханням про таке інтерв'ю і беручи його. Ні в якому разі не брати інтерв'ю і не робити спроб його взяти в особи, яка за всіма ознаками перебуває у стані шоку. Не намагатися взяти інтерв'ю до того часу, поки дозвіл на нього не буде одержано від інтерв'юйованого”.

Ерік Фіхтеліус у своїй книзі “Десять заповідей журналістики” таким чином змальовує етичний бік процесу інтерв'ю:

“Слід поважати права людини, в якої ви збираєтеся брати інтерв'ю. По можливості відгукуватися на її побажання дізнатися про передумови інтерв'ю до його проведення: в якому ЗМІ воно з'явиться, у зв'язку з чим, який предмет обговорення. Репортер може розповісти співрозмовнику про мету інтерв'ю, його характер, висвітлити тематику обговорюваних питань.

Якщо об'єкт інтерв'ю критикують за те чи інше рішення, він повинен мати чесний шанс відповісти на критику. На жаль, багато репортерів часто ігнорують цей принцип. Це нечесно й неетично по відношенню до респондента. Інтерв'ю не повинне бути пасткою для вашого співрозмовника. Він повинен мати можливість відповісти на звинувачення, спрямовані на його адресу. З іншого боку, кореспондент не зобов'язаний оголошувати всі запитання заздалегідь. Він має право поставити їх у підхожий момент, вимагати уточнення якоїсь відповіді, а інколи і здивувати співрозмовника несподіваним запитанням.

Монтаж запису інтерв'ю також повинен здійснюватися чесно. “Так ” не замінюють на “ні”, відповіді передають повністю, не перекручують і не скорочують так, щоб викривити зміст висловлювань. Запитання репортера не замінюють на інше. На репортера покладається величезна відповідальність.

Будь-яка людина, до якої ви звертаєтеся з проханням дати інтерв'ю, має право відмовитися і право вимагати від журналіста (редакції) виконання певних умов. Редакція, зі свого боку, має право ці умови відхилити, якщо вони є для неї неприйнятними. Це не заважає журналістові намагатися поставити питання, які він готував для інтерв'ю, цій людині в іншій ситуації. Відмова давати інтерв'ю не може перешкоджати рішенню редакції донести до своєї аудиторії факти або критичні висловлення з даного питання. До 1956 року в Швеції існувало своєрідне табу: якщо особа відмовляється давати інтерв'ю з певного питання, ЗМІ повинні замовчувати все, що його стосується. Зараз цього немає, і редакції не замовчують критику на адресу таких людей. Журналіст також має право вказати вголос, коли інтерв'юйований явно бреше. З погляду етики абсолютно неприпустимо дозволяти представнику влади самим обирати журналіста для інтерв'ю. Ми не можемо надати політику або директору підприємства право вибору доброзичливо настроєного до нього репортера. Редакція сама вирішує, хто найкраще підходить для виконання завдання. Чиновник або політик може вимагати надати йому тексти питань для ознайомлення, але редакція має право відхилити ці вимоги або відмовитися від проведення інтерв'ю взагалі.

Отже, як бачимо, в Швеції (та й у Європі взагалі) правила стосовно інтерв'ю в цілому набагато м'якші за американські. Проте, що стосується вибору інтерв'юера, ЗМІ доволі толерантно ставляться до того, коли чиновники, директори або політики самі обирають редакцію, з якою вони хочуть мати справу. Єдиний метод боротьби з цим явищем – відкриті дебати та критика як редакції, яка приймає неетичну пропозицію, так і посадової особи, яка її обирає, і цей метод часто використовується тими, хто потрапив під обстріл ЗМІ, щоб нацькувати редакції різних ЗМІ одна на одну і відвести увагу від себе.

Респондент часто просить надати йому можливість ознайомитися з записом або текстом інтерв'ю, підготованим до виходу в ефір. Це зовсім не позначає, що редакція повинна отримати схвалення від інтерв'юйованого. На Заході в нього немає права зупинити вихід інтерв'ю. Єдиною особою, яка вирішує, що може публікуватися, є відповідальний видавець або випускаючий редактор.

Журналістське розслідування як спосіб отримання інформації практикується в багатьох західних виданнях; воно дозволяє розкрити дуже серйозні проблеми і викликає різку реакцію. Журналісти мусять бути вільними у своєму праві розкривати, і більше того, зобов'язані розкривати факти кримінальної діяльності, правопорушень і зловживань громадською довірою. Оскільки здійснення журналістського розслідування містить у собі вияснення різних фактів і порушує різні питання судочинства, політики й закону, не здається можливим сформулювати якісь конкретні правила та обмеження для нього. Проте кожен журналіст, що провадить таке розслідування, зобов'язаний:

Сторінки 1   2   3   4   5   6  
Коментарі до даного документу
Додати коментар