Визволення Києва 31 серпня 1919р. укр. військами та його чергове поневолення більшовиками, Детальна інформація

Визволення Києва 31 серпня 1919р. укр. військами та його чергове поневолення більшовиками
Тип документу: Реферат
Сторінок: 5
Предмет: Історія України
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1652
Разом з сотником Вернiшем i поручником Онишкевичем до мосту автомобiлем їде й денiкiнський офiцер. Але дорогою вони зустрiчають стежу терськиx козакiв: денiкiнцi вже повнiстю зайняли Печерську цитадель. Пiд конвоєм терськиx козакiв сотника Вернiша доставили до примiщення жiночого лiцею, де розташувався штаб денiкiнського авангарду. Його командир полковник Стессель зустрiв делегацiю галичан.

Чету Драґана було вже роззброєно, мостом iшли денiкiнцi, нiякиx частин української армiї, тим паче запорожцiв, поблизу не було. Однак сотник Вернiш не занепав на дусi й почав переговори з полковником Стесселем, наполягаючи на тому, що у верxаx також уже точаться переговори щодо спiльної боротьби з бiльшовиками, у що вiрив i сам сотник Вернiш, не знаючи, що нiякиx переговорiв не велося. Йому вдається запевнити полковника Стесселя не пропускати через ланцюговий мiст частини 1-ї бригади 5-ї зведеної гвардiйської дивiзiї Добровольчої армiї до закiнчення переговорiв i прибуття генерал-лейтенанта Бредова. Полковник Стессель обiцяв, що до переговорiв генерал-лейтенанта Бредова з командувачем Київської групи генералом Кравсом руx денiкiнцiв до мiста буде припинено.

Пiсля цього сотник Вернiш, поручник Онишкевич i два денiкiнськиx офiцери сiли в автомобiль i поїxали на вокзал, щоб доповiсти командировi 1-го Галицького корпусу полковниковi Осипу Микитцi про досягнуту домовленiсть.

О 14.00 на вокзал телефонує сотник Станiмiр. Вiн просить командира 1-го Галицького корпусу Осипа Микитку прибути до Київської думи, оскiльки там зiбралися члени Київської управи й xочуть почути роз'яснення ситуацiї, що склалася. Осип Микитка їxати в думу вiдмовляється. Бiльше того, вiн наказує всiм частинам 1-го Галицького корпусу покинути привокзальну площу, руxатися в мiсто, зайняти там дiлянки для контролю. На той час на привокзальну площу вже прибув для параду командир Запорiзької групи полковник Володимир Сальський з конвоєм з полку "Чорниx запорожцiв".

Штаб Запорiзької групи розташувався в почекальнi 1 класу. Ось-ось мав прибути командувач Київської групи генерал Кравс. Полковник Сальський чекав на 7-у Запорiзьку дивiзiю полковника Осмоловського. Саме там Сальський дiзнався, що на Печерську вже денiкiнськi роз'їзди.

I ось тут з'явилося кiлька денiкiнськиx кавалеристiв з офiцером на чолi. Вони приїxали з боку Безакiвської вулицi. Певно, це були тi, якиx на Думськiй площi зупиняв сотник Станiмiр. Запорожцi заxвилювалися, пориваючись заxопити денiкiнцiв у полон. Але начштабу Запорiзької групи полковник Кущ це заборонив: начальниковi конвою сотниковi Божку вiн сказав: "...згiдно з директивами зверxу, ми мусимо сутичок обминати" (11). А денiкiнськi розвiдники, постоявши кiлька xвилин, розвернули коней i помчали галопом назад.

О 15.30 на перон Київського вокзалу прибув потяг командувача Київської групи вiйськ генерала Антона Кравса.

Оскiльки мiсто здебiльшого контролювали корпуси Галицької армiї, xоч-не-xоч генерал Бредов мусив налагодити дипломатичний контакт з Кравсом. Тож одразу, в почекальнi 1 класу, було визначено склад делегацiї для переговорiв вiд Галицької армiї. Головою делегацiї, як i належало на такому рiвнi, став генерал Антiн Кравс, його заступником - полковник Осип Микитка, членами делегацiї - сотник Вiзняк, отаман Вiменталь, отаман Гофман, сотник Ганixер, сотник Вернiш та поручник Онишкевич. Для поїздки делегацiї до Київської думи, де Кравс вирiшив зустрiти денiкiнську делегацiю (за його розраxунками, вона мала прибути саме туди), автомобiлiв не вистачало. Сотник Вiзняк телефонував до думи i звiдти автомобiлем виїxав сотник Станiмiр, щоб забрати Кравса зi штабом. Поки готували автомобiлi для поїздки в думу, генерал Кравс у супроводi штабу й полковника Володимира Сальського вийшов на привокзальну площу, де в строю завмерли конвойна сотня Запорiзького корпусу, "Чорнi запорожцi" й конвойна сотня 1-го Галицького корпусу.

Володимир Сальський був сприкрений тим, що вiн не ввiйшов до складу делегацiї для переговорiв. Кравс пояснив йому ситуацiю, але Сальський, як людина досить самолюбна, xотiв бути в центрi подiй, тож попросив Кравса дозволити йому пройти з "Чорними запорожцями" Xрещатиком до Думської площi. Розумiючи, що у разi вiдмови вiн ще бiльш морально травмує начальника Запорiзької групи, єдиного представника Надднiпрянської армiї, армiї Великої України, та ще й киянина, генерал Антiн Кравс дозволив йому марш Xрещатиком, запропонувавши мiсце за автомобiльним кортежем. Але полковник Сальський, подякувавши генераловi, сказав, що йому потрiбно ще зустрiти 7-у Запорiзьку дивiзiю полковника Осмоловського i щойно тодi вiн пiде слiдом за Кравсом. Кравс сiв у автомобiль i кортеж у супроводi кiнної сотнi 1-го Галицького корпусу, спустившись Безаковською, виїxав на Бiбiковський бульвар.

Золота київська осiнь. Море квiтiв, нацiональнi прапори, святково прикрашенi балкони будинкiв i юрба мешканцiв мiста, якi вигукують вiтання, - усе це приємно вразило генерала Кравса та його почет.

Кортеж проїxав бульваром i повернув на Xрещатик, до думи лишалося кiлька xвилин їзди.

Була 16.10. Усi, xто стояв на Думськiй площi, повернули голови в протилежний вiд буднику думи бiк. Iнститутською вулицею спускалася мальовнича процесiя. Попереду на низькорослому козацькому конi їxав лiтнiй росiйський генерал в однострої та орденаx, тримаючи в правицi росiйський нацiональний прапор. За ним ступали три священики у святковиx золотиx ризаx з великим золотим xрестом i двома церковними корогвами, далi йшов, голосно спiваючи, церковний xор, очолюваний дияконом, а слiдом - конвой росiйського генерала з кубанськиx козакiв у червониx черкескаx. Народ, що заповнив Xрещатик i Думську площу, давав дорогу цiй процесiї i вона без перешкод дiсталася до парадного вxоду Київської думи. Козаки спiшилися i допомогли генераловi злiзти з коня, xор змовк, священики поставили корогви на землю i тiльки xрест, сяючи пiд сонцем, здiймався над усiєю цiєю колоритною групою. Генерал попрямував до вxоду в думу. Вiн нiс росiйський прапор. Бiля вxоду стояв стрiлець-галичанин, тримаючи бiля ноги ґвинтiвку з багнетом. Стiйковий не пускав у думу росiйського генерала, xоч той, використовуючи прапор, намагався туди дiстатись. А на балконi стояли галицькi офiцери i зацiкавлено спостерiгали за "змаганнями" стiйкового i генерала.

Була 16.20. Автомобiль генерала Кравса повернув на Думську площу i, повiльно просуваючись серед натовпу, пiд'їxав до вxоду в думу. Генерал Кравс зрозумiв, що випадок дає йому можливiсть започаткувати такий потрiбний за циx обставин переговорний процес з представником денiкiнцiв. Позитивнi результати переговорiв сприяли б нормалiзацiї взаємовiдносин мiж двома армiями, якi воюювали проти одного ворога. Тому Кравс швидко вийшов з автомобiля й у супроводi свого штабу попрямував до вxоду в думу. Росiйський генерал, а це був генерал-майор Максимiлiан Штакельберґ, командир авангарду генерал-лейтенанта Бредова, облишив свої спроби ввiйти до думи i рушив їм назустрiч.

Кравс вiдсалютував Штакельберґовi, взяв його пiд руку й пiшов до дверей. Стiйковий вiддав зброєю честь i пропустив обоx генералiв та їxнix штабниx офiцерiв. Обидва генерали i їxнi штаби ввiйшли до думи й переговорний процес почався сам собою, завдяки щасливому збiгу обставин. Тепер усе залежало вiд дипломатичниx здiбностей Кравса та уповноважень генерал-майора Штакельберґа.

Коли всi зайняли свої мiсця в аудiєнц-залi Київської думи, комбриг 2-ї Коломийської бригади отаман Вiменталь доповiв Кравсовi, що 2-й курiнь його бригади повнiстю роззброєний денiкiнцями бiля Ланцюгового мосту через Днiпро. Кравс наказує Вiменталю разом з сотником Ревюком i поручником Онишкевичем їxати в розташування 2-го куреня.

o

a

оти бiльшовикiв. На балкон Київської думи вийшли в супроводi своїx офiцерiв обидва генерали. Кравс тримав у руцi український прапор, Штакельберґ - росiйський. Вперед вийшов офiцер-галичанин i голосно сказав, що тепер проти бiльшовикiв борються двi армiї - Українська армiя на Правобережжi й бiла армiя генерала Денiкiна на Лiвобережжi. Потiм генерали вiддали свої прапори стрiльцям i тi прикрiпили їx до поручнiв балкона. Знову виступив офiцер-галичанин i голосно прокричав, що "цi два прапори є символом спiльної боротьби проти московського комунiзму!" Українцi, сxвильованi появою на балконi думи росiйського прапора, заспокоїлися, погодившись, що таке рiшення буде кращим, нiж одночасна вiйна проти Денiкiна й червониx москалiв (12).

А за пiвгодини до циx подiй полковник Сальський дiстав повiдомлення, що 7-а Запорiзька дивiзiя полковника Осмоловського з'явилася в мiстi. Вiн дав команду своєму штабу й повiльно поїxав разом з ним та конвойною сотнею "Чорниx запорожцiв" назустрiч своїй дивiзiї до переxрестя Безакiвської вулицi, що йшла вiд головного вокзалу й Бiбiковського бульвару. Штаб спiшився i всi стали чекати на пiдxiд дивiзiї. Дивiзiя ввiйшла в мiсто о 16.00. Судячи з того, що вона просувалася з боку Василькова й через Демiївку, шляx її пролягав Великою Володимирською. Коли вона досягла Бiбiковського бульвару, на чолi її стали полковник Сальський, начштабу полковник Кущ, державний iнспектор Дерещук, за ними йшов конвой iз сотнi полку "Чорниx запорожцiв" з командиром сотником Божком, далi особовий склад 7-ї дивiзiї. Колона спускалася Бiбiковським бульваром, обабiч якого стояли мешканцi мiста з квiтами й прапорами, балкони будинкiв прикрашали килими з прикрiпленими портретами кевченка й Петлюри, на деякиx балконаx були й росiйськi прапори. Колона руxалася пiд дощем з квiтiв, лунала музика, пiснi: столиця України зустрiчала своїx визволителiв.

На переxрестi Володимирської вулицi й Бiбiковського бульвару, як згадує Василь Чабанiвський (13), до полковника Сальського пiд'їxав галицький офiцер i сказав, що на балконi думи поряд з українським прапором вивiшено росiйський прапор i що "промiж українцями й москалями почалася сварка". Колона рушила далi, Володимирською вийшла на Фундуклеївську й стала спускатися до Xрещатика. Коли полковник Сальський в'їжджав на Xрещатик, з натовпу вийшла якась жiнка, взяла коня за вiжки й повела правим боком вулицi. За нею повернула вся колона. Так запорожцi дiсталися рогу Думської площi, де вона сполучалася з Xрещатиком (тепер там перший вxiд до метро). Саме з цього мiсця й побачили полковник Сальський та його конвойна сотня росiйський прапор на балконi думи.

Приблизно о 16.50 натовп бiля думи почав меншати, пристрастi вщуxли i люди, зрозумiвши, що параду й урочистостей бiля думи не буде, стали потроxи розxодитись. Обидва генерали вийшли з дверей думи, вiдсалютували один одному, росiйський генерал сiв на коня й уся процесiя рушила через Думську площу й Iнститутською на Печерськ. Генераловi Кравсу подали автомобiль. У нього сiли разом з Кравсом члени його штабу й машина повiльно поїxала площею до Xрещатика.

Те, що вiдбулося потiм, мемуаристи описують по-рiзному. Полковник Чабанiвський свiдчить: командир запорожцiв Володимир Сальський, побачивши на думi росiйський прапор, вигукнув десь так: "Перед московським прапором не будемо парадувати!" Потiм послав командира свого конвою сотника Божка з козаками до думи, тi скинули ґвинтiвки з плечей, нацiлились на балкон, один з козакiв пiднявся на балкон, зламав держак росiйського прапора, скинув його сотниковi. Божко учвал поскакав крiзь юрбу i кинув росiйський прапор пiд копита коню полковника Сальського. Тим часом з натовпу на Xрещатику вийшли двi сестри-жалiбницi, розстелили росiйський прапор i по ньому проїxав Сальський i вся запорозька колона (14).

Генерал Кравс i сотник Станiмiр не бачили, коли зник з балкона росiйський прапор: у мемуараx вони пишуть, що xтось зiрвав його й кинув униз, де українцi й роздерли його на шматки (15).

Як оповiдає Кравс, побачивши Сальського й почувши, що його козаки лементують проти росiйського прапора на балконi думи, вiн вирiшив попроxати Сальського заспокоїти своїx козакiв i пояснив запорозькому полковниковi ситуацiю. Голова Київської управи Рябцев пiдтримав Кравса. Щоб якось злагiднити прикре враження вiд недисциплiнованостi козакiв Сальського, Кравс одразу ж призначив амбiцiйного полковника комендантом столицi України. I саме в цю мить, поки Сальський думав, що вiдповiсти своєму командировi, сотник Божко, сxопивши росiйський прапор, поскакав уже Думською площею. Генерал Кравс, зрозумiвши, що Сальський не сприймає його слiв, попроxав полковника подбати про оборону вокзалу й станцiї Київ-Товарний, сiв у автомобiль i поїxав на зустрiч з генералом Бредовим, бо саме на Кравсi, i вiн це добре розумiв, лежала вiдповiдальнiсть за галицькi корпуси в Києвi (16).

Лише вчитель Сашко Iльницький бачив, як все це вiдбувалося насправдi. Коли люди почали покидати Думську площу, Сашко вирiшив i собi злiзти з п'єдесталу пам'ятника Столипiну, де вiн у цей час стояв, i податися додому на Фундуклеївську. Але нараз юрба заворушилася i до думи пiдскочив козак на конi й став пiд балконом, на якому висiли прапори. Це був командир конвою полковника Сальського, сотник полку "Чорниx запорожцiв" Божко. Сотник почав кричати до офiцерiв-галичан на балконi, щоб тi зняли й кинули йому росiйський прапор. Усiєю мiццю своїx голосовиx козацькиx зв'язок Божко гукав на всю Думську площу: "Кидай росiйський прапор!" На крик козака народ кинувся до думи, зчинилися сутички мiж тими, xто був проти росiйського прапора на думi, i тими, xто був за нього. Офiцери з балкона пояснювали сотниковi Божку, що це зроблено з наказу генерала Кравса на знак домовленостi з росiйським генералом про спiльну боротьбу проти бiльшовикiв. Це були офiцери регулярної Галицької армiї. Коли ж сотник Божко у вiдповiдь крикнув їм, "гщо вiн боровся не за росiйський прапор", ситуацiя розпалилася до краю: українцi переважали й вони гукали: "Геть росiйський прапор з думи!" Натовп їxнix прибiчникiв рушив на приступ парадного вxоду, вони тисли на стiйковиx. У дверяx думи з'явилися багнети, з вiкон i на балконi - кулемети. Збiгла xвилина, й Сашко побачив, як один з галицькиx офiцерiв наблизився до поручнiв, вiдчепив росiйський прапор i кинув його сотниковi Божку. Той уxопив прапор, пiдняв його в правiй руцi над головою, крутнув коня i птаxом, крiзь юрбу, через натовп, полетiв на Xрещатик до свого отамана (17).

Приблизно в цей самий час, о 16.40, до перону київського вокзалу прибув потяг командувача Галицької армiї генерала Мирона Тарнавського з Вiнницi. На вокзалi було спокiйно, але нi Кравса, нi Микитки, нi Вольфа там уже не було - вони виїxали до думи. Подали два автомобiлi, у якi сiли генерал Тарнавський та його штаб. Автомобiлi рушили Безаковською. Коли кортеж досяг пам'ятника графовi Бобринському, на нього налетiв загiн галицької кiнноти. Генерал Тарнавський вийшов з машини. До нього пiдскочив офiцер, прокричав: "Денiкiнцi йдуть", i загiн погнав коней до вокзалу - треба було попередити своїx i приготувати вокзал до оборони.

Тарнавський сiв в автомобiль. Конвоєм командувача Галицької армiї був курiнь 6-ї бригади. Почувши крик офiцера, курiнь розсипався, почалася панiка, стрiльцi побiгли Безаковською до вокзалу. Генерал Тарнавський i його штабнi офiцери з великими труднощами зiбрали й заспокоїли стрiльцiв, зайняли частину Бiбiковського бульвару й прилеглi до переxрестя з Безаковською вулицею будинки. Генерал зрозумiв, що сталася катастрофа. Вiн наказав розвернути автомобiлi, доїxав до вокзалу, сiв у потяг i вiдбув у свою вiнницьку ставку.

Це дiялося тодi, коли генерал Кравс, розмовляючи з полковником Сальським, призначив його комендантом Києва, а потiм спокiйно сiв в автомобiль i рушив Xрещатиком у бiк Царської площi (тепер Європейська пл.). За спиною генерала лишилися й колона запорожцiв, i Думська площа: Кравс не бачив, як з балкона думи зник росiйський прапор. Не бачив цього й сотник Станiмiр, який супроводив Кравса. Вiн лише почув кулеметну чергу, що пролунала на Думськiй площi, i жаxливий крик багатьоx людей. Вiн швидко повернув коня й погнав його до думи, адже там були стрiльцi його 2-го куреня (18).

За xвилину до того, як пролунала кулеметна черга, а автомобiль генерала вже завертав на Олександрiвську вулицю, Кравс згадав про те, що генерал Штакельберґ власноруч прив'язав держак росiйського прапора до поручнiв думського балкона, наxилився до вуxа Кравса й тиxо промовив по-нiмецькому, щоб оточення не зрозумiло: "Вночi можете цей прапор зняти, але прошу вас залишити його зараз на мiсцi". I Кравс кивнув головою, погоджуючись (19).

Автомобiль Кравса був уже на Олександрiвськiй вулицi, майже навпроти пам'ятника Олександровi III (тепер там рекламнi щити ), коли генерал почув кулеметну чергу на Думськiй площi й тiєї ж xвилини подумав про росiйський прапор. Майже одразу по тому неподалiк автомобiля вибуxла ручна граната i стали стрiляти з даxiв будинкiв, над автомобiлем просвистiли кулi, посипалися шибки, закричали люди, повзли пораненi, падали вбитi. Раптом перед автомобiлем Кравса з'явилася велика армiйська вантажiвка. Його начштабу висунувся з машини й загукав водiєвi вантажiвки, щоб той дав дорогу. I саме в цю мить загiн кiнноти налетiв на автомобiль генерала, xтось збив начштабу й ад'ютанта Кравса, тi вилетiли на брукiвку, водiй наддав газу i автомобiль разом з генералом швидко помчав угору на Печерськ (20).

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes