/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Українці на Далекому Сході (1883 - 1922), Детальна інформація

Тема: Українці на Далекому Сході (1883 - 1922)
Тип документу: Реферат
Предмет: Історія України
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 741
Скачати "Реферат на тему Українці на Далекому Сході (1883 - 1922)"
Сторінки 1   2   3   4   5  
НА ДАЛЕКОМУ СХОДІ НА ПОЧАТКУ XX СТ.

Визначний дослідник Зеленого Клину Іван Світ виділяв в історії українського суспільного життя регіону чотири періоди: 1) від перших переселень до 1905 р.; 2) 1905 - 1917 pp.; 3) 1917 - 1922 pp.; 4) від 1922 року.

Канадський дослідник М. Марунчак виділяє три періоди в розвитку українського культурного життя на Далекому Сході: царський, "період свобідного вияву" та русифікаційний.

Загалом можна сказати, що ці періодизації збігаються. Єдине, що І. Світ відокремлював, - період відносно ліберальної політики, яку проводив царат щодо національних меншин після 1905 p.

У роботі І. Світа подається, що українське суспільне життя проявилося досить рано, хоч іще вкрай слабо, бо своєї національної інтелігенції не мало. Переселялися переважно селяни, здебільшого неграмотні, а інтелігенція, потрапляючи на службу в російські установи, швидко русифікувалася і втрачала навіть рідну мову. Через цензурні умови, введені Емським указом 1876 p., який забороняв саме існування української мови, була відсутня і національна преса. Отож, єдиною можливою тоді формою вияву українського національного житія залишався театр, оскільки на сцені могло, до певної міри, звучати українське слово, а кращі драматичні твори української літератури ставали відомі широкому загалу.

Тому на Далекому Сході українське слово бриніло тільки зі сцени; початок цьому поклав приїзд 1897 р. сюди першої театральної трупи під керівництвом Перовського. Пізніше приїздили й більші театральні гурти, наприклад, велика трупа Костя Мирославського. Пізніше гурток поповнився місцевими аматорами і розпався на кілька гуртків-спілок. Ці гуртки об'єднували глядачів у громаду і посилювали громадське мислення.

Українські артисти й рідне слово нагадували переселенцям про далеку батьківщину. Вистави пробуджували національну свідомість і мали величезний успіх. Вони йшли по всіх містах Далекого Сходу, від Порт-Артура й Владивостока до Благовєщенська, Хабаровська і менших міст.

Найбільш активно діяли в цей час у Владивостоці українські театральні, культурно-освітні гуртки, очолювані офіцером Подем, серед моряків владивостоцького порту. Українські книжки потрапляли на Далекий Схід рідко, але найбільша нагоді бібліотека також була у моряків Владивостока [Світ 1934].

Після 1905 р. українських книжок, часописів і газет більшає, посилюється зацікавлення театральним та громадським життям. Робляться перші практичні кроки: 1907 р. в Харбіні постав український гурток "Український Клуб", завдяки тому, що порядки російської адміністрації тут були трохи ліберальніші, ніж власне на Зеленому Клині.

У Владивостоці 1907 — 1908 pp. при Східному інституті засновується "Студенческое Общество Украинцев"; воно провадило українську агітацію, ставило театральні вистави, виписувало книжки й часописи й один час під керівництвом І. Воблого було досить активне. З 1909 р. регулярно відзначалися Шевченківські свята (у березні, в день смерті поета). В театральних виставах, окрім студентів Східного інституту, брали участь інтелігентні сили з торгового дому "Чурин и К°" та інші Ставилася опера М. Аркаса "Катерина", яка мала великий успіх і на тривалий час залишила значний слід в українських колах Владивостока. Головним керівником артистичних сил Владивостока був Юрій Глушко-Мова, а також Андрій Печінко, Донцов та інші [Світ 1934].

1910 року в Микольськ-Уссурійському було засновану першу на Зеленому Клині "Просвіту". 9 лютого 1910 р. від імені фундаторів — міщанина Петра Хоменка, купця Сергія Ніжинецького, селянина Йосипа Переверзєва-Розсуди, поштово-телеграфного чиновника Захарія Шевченка та телеграфіста Івана Кривоноса військовому губернатору Приморської області було подане офіційне прохання затвердиш статут товариства "Просвіта" [3]. За статутом, "товариство має метою сприяти розвитку української культури, а головним чином, просвіті українського народу його рідною мовою, діючи в межах м. Микольськ-Уссурійського та Уссурійського краю. Для досягнення цієї мети товариство має на увазі; а) видавати книжки, брошури, часописи, газети й інше українською мовою; б) відкривати свої читальні, бібліотеки, музеї, торгівлю книжками й ін.; в) влаштовувати публічні лекції, читання, загальноосвітні курси, вистави, літературно-музичні вечори, концерти, виставки й ін.; г) засновувати стипендії, школи, притулки, ясла, бюро праці і т. ін., просвітні й благодій-ницькі установи; д) закладати конкурси та премії за кращі твори літератури та мистецтва" [4] .

Подане прохання розглянуло "Приморское областное по делам об обществах и союзах присутствие" 23 лютого 1910 р. Воно дійшло висновку, що “усматривая из представленного устава общестш "Просвига"..., что цель общества направлена исключительно к об'едипению Украинцев и что подобное об'единение, ведущее к обособленности Украинцев, может вызвать враждебную рознь в среде других групп населения, а потому общество с такими целями должно быть признано угрожающим общественному спокойствию и безопасности, постановило в регистрации означенного устава отказать” [5].

Таким чином, деякий час товариство в Микольськ-Уссурійському існувало нелегально. З усього Зеленого Клину тільки в Благовєщенську вдалося в ті роки здобути дозвіл на ведення відкритої української роботи, коли 1911 року був затверджений статут Українського Клубу. Спроби утворити такий клуб у Владивостоці щоразу наражалися на категоричне "нельзя" [Світ 1934].

З приїздом у Владивосток Водяного й Мостипана вдалося налагодити українське життя біля місцевого Народного Дому, і вже 1912 року владивостоцькі українці отримували майже 400 примірників різних українських газет і часописів, досить часто влаштовувалися театральні вистави. Для поширення української літератури було навіть організовано спеціальний книжковий склад у Микольськ-Уссурійському, керувати яким доручили Іванові Ткаличу [Світ 1934].

Про активну діяльність українців при владивостоцькому Народному Домі свідчать архівні жандармські документи. Начальник Владивостоцького "охранного отделения" в рапорті на ім'я військового губернатора від 13 травня 1913 р. повідомляє: “В Отделение поступили негласные сведения, что в Народном Доме организовался украинский кружок, который административной властью не санкционирован. Означенный кружок имеет свой штамп... Кружок состоит из членов, секретаря и председателя, выбираемого каждый раз на собраниях кружка, которые происходят в Народном Доме и о таковых члены кружка оповещаются своевременно повестками на малороссийском языке с указанным выше штемпелем. Главная цель кружка — полное объединение всех находящихся во Владивостоке украинцев между собою и также организация тесной связи с таковыми же организациями в России и за границей. Возможно шире знакомиться с литературой исключительно на украинском языке, как издающейся в России, так и за границей и говорить между собой только на этом языке. Средства кружка составляют добровольные пожертвования членов без определенных взносов, собираемые деньги по подписным листам, предлагаемым сочувствующим украинскому возрождению и движению, а также производимое отчисление со спектаклей, ставящихся в Народном Доме или, иногда, в Пушкинском театре.

На средства кружка выписывается литература на украинском языке, как издающаяся в России, так и за границей и газета "Рада". Главным поставщиком таковой является книжный киоск на Светланской улице, Ткалич.

Насколько известно Отделению, секретарем кружка состоит Антонюк, из членов известны: Лемишко, Федоров, Яценко, Печенкин, Иващенко, Ткалич, Костяев, Глушко, Мустипан и другие фамилии пока не установлены” [6]

З рапорта владивостоцького поліцмейстера від 3 липня 1913 р. можемо дізнатися, що "в числе украинских любителей состоят: Небрат Михаил Романович, Сирошенко Николай Петрович, Хворостин Геннадий Гаврилович, Ященко Филипп Миронович, Янковский Станислав Иванович, Монакина Нина Григорьевна, Орловская София Федоровна, Подоилова Елизавета Панкратьевна и Яковицкая Секлетия Тияновна. Цель их – устройство малороссийских спектаклей в Народном Доме в пользу Общества народных чтений". Далі в рапорті повідомляється, що "связей с какими-либо украинскими организациями в Европейской России или за границей с целью объединения малороссов во Владивостоке пока не обнаружено" [7].

Також із жандармського рапорту дізнаємося, що 21 листопада 1913 року на квартирі селянина Чернігівської губернії м. Ніжина Івана Леонтійовича Мостипана за адресою: Владивосток, 3-я Портова вул., 13, кв.2 відбулися збори членів українського гуртка, в яких взяло участь 12 осіб, в тому числі "из лиц известных Отделению": Глушко, Лемішко, Савчик, Казнадзей, Іващенко та Печенкін (Печінко?). Головував Мостипан. Як повідомлялося у рапорті, всі вони й раніше проходили у справах "охранки" як члени українського гуртка.

На розгляд зборам було насамперед запропоноване питання про влаштування українського вечора, присвяченого пам'яті Шевченка, в Пушкінському театрі або в театрі "Золотой Рог". Після вирішення цього питання виступив Мостипан щодо діяльності гуртка і висловив думку, що гурток вкрай слабко функціонує і відчутних наслідків не дає. Гурток, на його погляд, займався влаштуванням вистав, тоді як мета його значно ширша — розвивати національну самосвідомість; вивчати насущні українські інтереси і культурний саморозвиток. Далі він проголосив, що головною метою, до якої повинні прагнути всі щирі українці, має бути автономія України. А надалі І. Мостипан закликав присутніх інтенсивніше сприяти розширенню гуртка і добиватися дозволу на утворення українського клубу [8].

Як повідомляє М. Марунчак, в цей самий час фіксуються українські таємні політичні гуртки в Імані, Микольську й Владивостоці, де активно діяли Дмитро Боровик, М. Кобилянський та інші [Марунчак 1974].

З початком першої світової війни та запровадженням суворіших адміністративних заходів українське суспільне життя в Зеленім Клину завмирає. Тільки в межах концесії Китайсько-Східної Залізниці (КСЗ) у Маньчжурії можна було провадити деяку українську роботу; це й робили харбінський Український Клуб та театральні гуртки на окремих станціях.

9 березня 1916 р. у Владивостоці була спроба створити українську організацію під вивіскою Владивостоцького українського благодійного зібрання. В поданому проханні говорилося: "В настоящую Великую Отечественную войну помощь Родине есть обязанность каждого, гражданина, сбор же пожертвований бывает более или менее удачен в зависимости от формы, в какую это пожертвование выливается, и задачей организаторов подобных мероприятий бывает устройство наиболее разнообразных вечеров, сборов и т.п., могущих привлечь даже наиболее пассивных обывателей.

Задача Украинского Благотворительного общественного собрания — организация подобных мероприятий для сбора пожертвований..." Це "прошеніє" підписали селянин Харківської губернії Федір Миколайович Васильєв, селянин Київської губернії Хома Данилович Стецюк, інженер Дмитро Миколайович Хлобощин, полтавський міщанин Микола Павлович Голиков, лікар Василь Вікторович Потсенко, почесна громадянка Пелагея Трохимівна Ракицька, селянин Полтавської губернії Микола Сильвестрович Савенко, міщанка Б.Д.Новолійник [9].

Але Приморське обласне в міських справах присутствіє відмовило в реєстрації Статуту і цієї організації на тій підставі, що “представленный на рассмотрение Устав не соответствует цели нового общества... Проектируемое общество называется "благотворительным", а представленный Устав является Уставом обыкновенного общественного собрания, клуба, каковым, по существу, и является это общество... Ввиду изложенного Присутствие, не находя возможным утвердить Устав Владивостокского Украинского Благотворительного Общественного Собрания, постановило в регистрации Устава отказать” [Марунчак 1974].

У такому стані перебувало все українське життя на Далекому Сході до початку Лютневої революції 1917 р., коли ліквідація заборони на все українське відкрила більші можливості для відносно вільного національно-культурного розвитку українців.

 

3. ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНЦІВ

НА ДАЛЕКОМУ СХОДІ

І СПРОБИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В 1917 - 1922 PP.

Сторінки 1   2   3   4   5  
Коментарі до даного документу
Додати коментар