Українці на Далекому Сході (1883 - 1922), Детальна інформація

Історик Зеленого Клину І. Світ зазначав: "Скрізь, де на території Далекого Сходу жили українці, не залежно від їх кількості, замість різних революційних комітетів, почали творитися національні організації — громади, бо для української нації революція 1917 p. була не соціальною революцією, а національною" [Світ 1934].

Такі громади заснувалися у Владивостоці, Хабаровську, Благовіщенську, Свободному, Імані, Микольську-Уссурійському, Харбіні; в дрібніших містах і селищах теж були утворені українські організації. Ці громади спершу були універсальними щодо своїх завдань і не мали певного політичного обличчя й чітко окресленої мети.

Ці стихійні хвилі української організованості на Далекому Сході дозволяли впевнено переходити від локальних громад, просвіт, економічних кооперативів та інших клітин до організації преси, видавництв, рідного шкільництва й урешті Центрального проводу - Крайової ради та Крайового секретаріату [Марунчак 1974].

Як уже зазначалося, найскоріше організувалися українці Владивостока. На початку 1917 р. тут утворилася "Громада", до якої в короткий час записалося понад 1,5 тис. українців; серед них багато вояків. Виникли організації українських політичних партій — есерів та соціал-демократів. З 30 квітня 1917 р. виходить перша на Далекому Сході українська газета "Українець"; редактором її був Дмитро Боровик.

Організація українських громадських центрів у різних місцях Далекого Сходу і особливо на Зеленому Клині дала можливість скликати 13-14 червня в Микольськ-Уссурійському І Загальний всеукраїнський з'їзд діячів і громадянства Далекого Сходу. Ініціатором скликання його стала Далекосхідна Вчительська Спілка, головою якої був О. Ступак.

З цього першого з'їзду й бере початок активна планова українська робота на Зеленому Клині. В з'їзді брали участь 53 представники понад 20 громадських і військових організацій (громад, кооперативів, військових і вчительських спілок тощо). Брали участь в окремих комісіях і близько ста українців з правом дорадчого голосу.

Після відкриття з'їзду та привітань було обрано президію на чолі з А. Романюком та заступником О. Ступаком, а потім і комісії: національну, шкільну, фондову й організаційну.

Національна секція намітила відкрити в різних місцях гуртки товариства "Просвіта", філії громад, проводити постійні лекції, звіти на українські теми, заснувати школи й бібліотеки, розповсюджувати друковане слово, аби підняти національну свідомість українців і розвіяти гіпноз минулого, коли влада впроваджувала русифікацію й боролася з українським національним рухом. Було ухвалено вимагати для Зеленого Клину від центрального уряду в Петрограді широкої національно-територіальної автономії та утворення при російському уряді Міністерства українських справ.

Шкільна секція вирішила заснувати в Микольськ-Уссурійському на початку шкільного року підготовчі курси для вчителів українських шкіл, вимагати від властей перетворити одну з далекосхідних учительських семінарій, а також Педагогічні курси на українські з українською мовою навчання.

Організаційна секція винесла ряд надзвичайно важливих ухвал:

1) організація війська з українських вояків, бо історія доводить, що дух нації, який тримається національними традиціями, завжди один з найважливіших факторів духовного життя людства й ніяка сила не може його здолати. Національне військо оберігатиме своє громадянство від ворожих наступів й тому повинно бути на українській землі Організація війська буде провадитися за постановами українського Генерального Секретаріату;

2) організація курсів пропаганди і розповсюдження української літератури;

3) розробка проекту статуту Далекосхідної Української Ради, як центрального адміністративного, політичного й громадського центру для українців Зеленого Клину. З'їзд ухвалив: прийняти тимчасовий статут, а новий статут виробити до II Всеукраїнського з'їзду Далекого Сходу;

4) заснування Секретаріату Української Ради Зеленого Клину відкладено до II З'їзду, а був обраний Далекосхідний Тимчасовий Виконавчий Комітет, до якого ввійшли: О. Ступак, П. Василенко, М. Прокопець, І. Ігнатенко та Онисія Попович. Комітет мав вирішувати біжучі справи й скликати незабаром II З'їзд.

З'їзд гостро виступив проти владивостоцького крайового уряду, який чинив перешкоди у справі українського війська, та надіслав телеграми протесту до Української Центральної Ради, російського Тимчасового уряду та місцевої крайової влади.

У роботі з'їзду взяло участь і вісім українців-галичан, що перебували тоді в таборах для військовополонених. Та коли про це довідалася російська військова влада, то заборонила їм бути на з'їзді [Марунчак 1974].

Крайовий з'їзд у Микольську став мобілізуючою силою для всього українства Далекого Сходу. Ширилася мережа українських організацій по всьому краю. Окружна рада була створена в Микольську, "Просвіта" в с. Осиновка, с. Хороль, кооперативні громади у с. Михайлівка, Монастирище, Осиновка, аматорський гурток у с. Григорівка, культурно-просвітний гурток на ст. Гродеково. В самому Микольську працювали відділ Далекосхідної Артистичної Спілки, кооператив "Гайдамака", товариство "Просвіта", видавництво "Сяйво" [Марунчак 1974].

Оскільки після першого з'їзду багато питань лишилося нерозв'язаних, 7 січня 1918 р. у Хабаровську відбувся II З'їзд, на який прибуло багато селян. Селяни, які мали погані земельні наділи, підняли питання про повернення в Україну. Для зв'язку з Україною й захисту інтересів місцевих селян, що бажали повернутися, з'їзд ухвалив послати своїх делегатів до Києва. Обрали й новий Тимчасовий комітет,до якого ввійшли Г. Мелашич, Г. Кириченко-Могила та Я. Кушнаренко.

Після з'їзду почав виходити часопис "Хвилі України". Члени Тимчасового комітету й рад їздили по вічах і агітували за культурні й політичні права українців. З Приморщини рух перекинувся на Амурщину. Велику роботу в цьому плані провадив Гаврило Кириченко-Могила, член робітничої ради Хабаровського "Исполкома". Цікаво, що були відсутні в цій справі розходження по партійній лінії. Визначилися тоді в цій роботі два інші члени Тимчасового комітету як народні трибуни — Г. Мелашич та Я. Кушнаренко. Тимчасовий комітет працював над Конституцією постійної організації та постійного Крайового Проводу; комітет послав зв'язкового в Україну, аби залагодити всі справи, серед них і переселенські [Марунчак 1974].

7-12 квітня 1918 р. у Хабаровську під проводом голови владивостоцької "Просвіти" Юрія Глушко-Мови відбувся III Далекосхідний український з'їзд. У ньому взяли участь близько 80 делегатів, з яких до 50 осіб були селяни, а решта — міська інтелігенція і залізничники. Українські селяни різко виступили проти руйнівного господарювання радянської влади на Далекому Сході. З'їзд вирішив звернутися до українського уряду в Києві, щоб він вимагав від російського уряду визнати Зелений Клин частиною України на основі самовизначення народу, що чисельно (80% всього населення) тут переважає. Телеграму такого змісту з'їзд надіслав до Смоленська, сподіваючись, що там уже зібралась українсько-російська мирна конференція. Однак сподіваної конференції в Смоленську телеграма не застала, а тому й не дійшла своєчасно до українського уряду.

Крім того, визначена на з'їзді окрема комісія під головуванням Федора Стешка докладно розглянула справу переселення, яка вкрай цікавила селян. Для тривкішого організаційного зв'язку було ухвалено закласти по округах окружні ради, а по селах — ради сільських громад. Представники окружних рад творили Крайову раду, яка мала регулярно збиратися для вирішення важливих питань українського життя на Далекому Сході. Виконавчим органом Крайової ради став Секретаріат, до якого обрали Гордія Мелашича, Івана Гадзамана й В'ячеслава Яременка-Заболотного.

З'їзд у Великому театрі завершився виступом Ю. Мови про історію України й театральною виставою. Додамо, що в роботі комісій та пленарних сесій з'їзду взяли участь і українці, прибулі в Хабаровськ на з'їзд "Совдепу". Слід зазначити, що цей III З'їзд відбувався винятково організоваино.

На виконання рішень з'їзду по Далекому Сходу було засновано десять окружних рад, які об'єднували кілька клітин:

Благовєщенська - Миколаївська, Волковська, Костянтиноградівська, Верхнє-Полтавська, Черкасівська, Грибська та інші сільські громади. Український клуб у Благовєщенську;

Владивостоцька - громади в Кнєвичах, Новокиївському, Посьєті, Владивостоці, "Українська хата", українська колонія тощо;

Іманська — громада в Імані, Національний Комітет (на чолі з В. Кийовичем), близько 20 сільських громад (Ольгинська, Феодосієвська, Новопокровська, Зінківська, Вяземська, Авдієвська, Гончарівська, Уссурійська, Спаська, Дроздівська, Виноградівська, Муравйово-Амурська, "Просвіта" у Спаську);

Микольсько-Уссурійська—"Просвіта", кооперативи, спілки, видавництво й інше, громади в с. Михайлівка, Монастирище, Осинівка, Григорівка;

Свобідненська - "Просвіта", громада у Свободному, кооператив "Хлібороб", громади на ст. Бочкарево, Гондатьєво, Іп, Сковородино, с. Великі Саванці, Білоногівці, Ключевське, Кустановське, Нижнє Бузу-линське, Чебарівка, Добрянці та інші;

Хабаровська — "Просвіта", споживче товариство "Запорожець", громади в с.Лермонтовка, ст. Вяземська та інші.

Значно слабшими були Сахалінська й Камчатська округи. В останню входила лише одна громада в Петропавловську. Сахалінська окружна рада була у Миколаєвську-на-Амурі; існували громади на рибних промислах, в тому числі і на Сахаліні, а також дві рибальські кооперативні артілі - "Зелений гай", "Україна".