/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Українці на Далекому Сході (1883 - 1922), Детальна інформація

Тема: Українці на Далекому Сході (1883 - 1922)
Тип документу: Реферат
Предмет: Історія України
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 740
Скачати "Реферат на тему Українці на Далекому Сході (1883 - 1922)"
Сторінки 1   2   3   4   5  
Осібне місце зайняла Маньчжурська округа з окружною радою в Харбіні (створена 1917 p.), яка очолила організоване українське життя в Маньчжурії [Світ 1934].

Маньчжурська окружна рада підтримувала тісні зв'язки з Києвом і після III З'їзду вирішила послати до українського уряду свою делегацію, яку очолив голова Ради Петро Твердовський. Делегація прибула до Києва наприкінці травня 1918 p. Після приїзду П.Твердовський передав від імені Маньчжурської окружної ради до Міністерства закордонних справ України таку петицію:

1. Вимагати від російського уряду визнати далекосхідний Зелений Клин частиною України.

2. Негайно відкликати з Зеленого Клину всі озброєні російські частини і передати наявну зброю українським властям.

3. Призначити українського старосту на весь край, долучаючи сюди й смугу відчуження Маньчжурської залізниці.

4. Призначити військового начальника краю, за винятком Маньчжурії.

5. Призначити начальника Заамурської округи, який там був і раніше.

6. Тимчасово залишити всі власті, які там були до більшовиків, до особливого розпорядження українського уряду.

7. Утворити при міністерстві в Києві спеціальний відділ у справах Зеленого Клину.

8. Дозволити мати своє власне військо.

9. До Харбіну, як міжнародного міста, призначити українського консула [Андрусяк 1932].

І хоча тоді П.Твердовського було номіновано українським консулом на Далекому Сході, а головам окружних рад були надані певні консульські повноваження "по захисту прав і інтересів українських громадян у Московщині", об'єктивно військово-політична ситуація, яка складалася тоді не на користь Української держави, не сприяла вирішенню проблеми Зеленого Клину, як того хотіли маньчжурські українці.

Коли Твердовський повернувся до Харбіну, становище на Далекому Сході було вкрай складне. Чехи почали боротьбу з більшовиками, і влада в Сибіру опинилася в руках уряду на чолі з Вологодським. Вологодський і провід чесько-словацьких легіонів дали дозвіл Твердовському утворити на Далекому Сході українське військо з місцевих українців. Проте незабаром праві російські кола, що прийшли до влади в Сибіру й на Далекому Сході, почали цьому перешкоджати, а далі — й забороняти. В цій калейдоскопічній зміні політичної ситуації українці мусили маневрувати.

Після повалення чехами радянської влади на Далекому Сході (29 червня 1918 p.) владу на Амурщині захопив російський есер Алексєєвський. Він провів арешти найактивніших українців, заборонив окружну раду й будь-яку українську національну діяльність.

Політичні ускладнення у Владивостоці на деякий час знерухомили Секретаріат, одначе 24 жовтня у Владивостоці відбувся IV Український далекосхідний надзвичайний з'їзд. Керував з'їздом Микола Новицький, його заступниками були Федір Стешко й Федір Тоцький, писарями — Дмитро Боровик та Степан Кукуруза. Склад представників на цьому з'їзді був непропорційний: майже не було селян, зовсім не було представників від Забайкалля; з Примор'я, за винятком Владивостока, також прибуло мало делегатів. Зате з Маньчжурії — понад третини всіх учасників. Крім того, консул П. Твердовський запросив на з'їзд двох представників козацтва.

З'їзд виробив проект конституції українства Далекого Сходу й виніс рішучу ухвалу про створення українського війська. Уперше було намічено конкретний план кооперації на Зеленому Клині, бо попередні з'їзди обмежувалися лише побажаннями.

Делегати схвалили прокламацію "До народів світу" із закликом визнати за Україною право повної національної незалежності. Коли Секретаріатові зауважили на з'їзді, що він контактувався з різними урядами, то відповідь, що саме для цього Секретаріат і існує, оскільки має захищати інтереси українців на Далекому Сході, була схвалена переважною більшістю. Таким чином, українці Далекого Сходу цими ухвалами боронили себе від прагненнятих чи інших політичних сил втягнути себе у громадянську війну. Їхня постійна настанова була: втримувати свої обгрунтовані вимоги до кожного політичного чинника на Далекому Сході й здобути собі автономні культурні права на своєму терені.

З'їзд обрав Секретаріат розширеного складу. До нього ввійшли Юрій Мова, Федір Стешко, Йоакинф Осипенко, Антон Родіонов і Яків Сигницький.

Як уже зазначалося, чимало уваги IV З'їзд приділив організації національного українського війська на Далекому Сході. Коли спроба організувати український полк на ст. Ехо в Маньчжурії не вдалася (акція консула П. Твердовського та генерала Хрещатицького), Секретаріат порозумівся щодо цього з генералом Івановим-Риновим, призначеним головнокомандуючим всього Далекого Сходу. Генерал Вериго дістав від Іванова-Ринова розпорядження організувати українське "Вільне Козацтво" та склав угоду з Секретаріатом, що той у справах "Вільного Козацтва" буде підпорядкований Крайовій раді. Угоду було складено під умову, що українське військо не буде втручатися в громадянську війну, "а тільки битися по потребі зі зовнішнім ворогом". Формування самого війська обмежувалося договором спершу тільки до Владивостока, а коли договір став здійснюватися, генерал Іванов-Ринов був відкликаний за "допомогу українському мазепинству". Його змінив генерал Хорват, який почав розформовувати справу свого попередника, усунувши насамперед генерала Вериго. Курінний отаман Микитенко довго не піддавався тискові, але 20 червня почалися масові арешти вояків та старшин куріня, яких звинувачували в прихильності до більшовизму. Отож, щоб уникнути арештів,частина вояків куріня опинилась у партизанах.

Та попри численні перепони з боку російських як білих, так і червоних кіл, організаційна робота по розбудові української державності на Далекому Сході просувалася. Відбувалися, з осені 1918 р., сесії Крайової ради. В першій сесії взяли участь лише представники Іманської, Маньчжурської та Владивостоцької округ. Однією з перших важливих справ було заснування власного банку, а коли воно в урядових колах не пройшло, було організовано "Краєвий позичковий кооператив", який почав діяти з певним розмахом.

На другій сесії Крайової ради удокладнено поняття правового статусу українців на Далекому Сході. Було прийнято формулу, що українці, які замешкали на Далекому Сході і мають майно чи здійснюють там свій фах, є місцевими громадянами й підлягають місцевим законам. Українці, які проживали там тимчасово, вважалися громадянами України. Таку формулу і засади постійно нехтували московські кола, не бажаючи визнавати Україну за самостійну державу.

Третя сесія Крайової ради відбулася в листопаді 1920 p. y Владивостоці. На ній обговорювалося питання про участь у виборах до Установчих Зборів Далекого Сходу. Сесія запропонувала вибори по національних куріях. Ця пропозиція не відповідала московським інтересам, тому була знехтувана в Читі, і Секретаріат відмовився від виборів. На цій самій сесії був обраний новий Секретаріат, який провадив українські справи до його арешту в листопаді 1922 p. більшовиками. До Секретаріату входили Юрій Мова, Дмитро Кисильов, Віталій Жук, Степан Прант, Андрій Криштофович та Г.Могилецький. Цей Секретаріат провадив підготовку до скликання V Українського далекосхідного з'їзду.

Відбутись йому не судилося.

 

Використана література:

Андрусяк M. 1932. "Державні змагання українців на Далекому Сході (1917 - 1920 pp.)". Літопис Червоної Калини. IV. Львів.

Аргудяева Ю. В. 1981. Традиционная обрядность у украинцев Партизанской долины. Владивосток.

Арсеньев В. К., Титов В. И. 1928. Быт и характер народностей Дальневосточного края. Владивосток — Хабаровск.

Буссе Ф. Ф. 1896. Переселение морем в Южно-Уссурийский край. Санкт-Петербург.

Георгиевский А. П. 1926. Русские на Дальнем Востоке. Владивосток.

Сторінки 1   2   3   4   5  
Коментарі до даного документу
Додати коментар