Петро Великий, Детальна інформація

X Капітан-лейтенант Секретар колегії

XI Буде відстуній Буде відстуній

XII Лейтенант Камерир, секретар

XIII Унтер-лейтенант Протоколист, перекладач

XIV Фендрик, флігель-адъ - Ютант при генерал-лей - тенанте або бригадирі Юнкер колегії



Багато істориків вважають, що адміністративні реформи були найбільш слабким місцем Петровських реформ. Відомий російський історик В. Я. Уланов писав: "Всі ці реформи, безперервним потоком слідували одно за іншою... Але вони не тільки не вели населення до матеріального і морального успіху, але були гнітом для всього народу та мало чим уступали війні Петровського часу".

Такий висновок Уланова є очевидним свідченням того, що Петро І, наслідуючи західноєвропейські країни, перейняв велику долю абсолютистської монархічної системи управління, пристосувавши її до характерного для Росії самодержавства. Українські ж губернії були притусниті соціально-економічним та культурним гнітом, що звернуло Хмельницьку Україну як колишню союзницю, до політичного статусу Малоросії в повному розумінні цього слова.

1. 3. Церковна реформа.

Важливу роль в затвердженні абсолютизму грала церковна реформа Петра. В другій половині XVII ст. Позиції Російської православної церкви були надто тривкими, вона зберігала адміністративну, фінансову і судову автономію по відношенню до царської влади. Останні патріархи Іоакім (1675-1690 рр.) і Адріан (1690-1700) проводили політику, направлену на зміцнення цих позицій.

Церковна політика Петра, як і його політика в інших сферах державного життя, була направлена передусім на якомога більш ефективне використання церкви для потреб держави, а якщо конкретніше — на вижимання з церкви грошей на державні програми, передусім на будівництво флоту (про "кумпанстви").

Після подорожі Петра в складі Великого посольства його займає ще і проблема повного підпорядкування церкви своїй владі.

Поворот до нової політики відбувся після смерті патріарха Адріана. Петро розпоряджається провести ревізію для перепису майна Патраршого дому. Скориставшись інформацією про виявлені зловживання, Петро скасовує вибори нового патріарха, доручаючи те ж саме митрополиту Рязанському Стефану Яворському пост "местоблюстителя патриаршего престола".

В 1701 р. утворився “Монастырский указ” - світська установа - для управління справами церкви. Церква починає втрачати свою незалежність від держави, право розпоряджатися своєю власністю та християнською ідеологією. Відтоді з амвону лунають проповіді більше із політично-патріотичним змістом ніж наповнені християнською мораллю любові до ближнього: ченці закликають населення до вступу у військо, плати податей і т.ін.

Петро, керуючись освітньою ідеєю про суспільне добро, для якого необхідна продуктивна праця всіх членів суспільства, розгортає наступ на монастирі. В 1701 р. Царський указ обмежує число монахів: за дозволом на постриг тепер потрібно було звертатися в Монастирське відомство. Згодом у царя з'явилася ідея використати монастирі як притулки для відставних солдат і жебраків. В указі 1724 р. кількість монахів в монастирах ставиться в пряму залежність від числа людей, за якими вони доглядають.

Відносини, які склалися між церквою і владою вимагали нового юридичного оформлення. В 1721 р. видний діяч Петровської епохи, українець за походженням — Феофан Прокопович складає Духовний регламент, який передбачав знищення інституту патріаршества і утворення нового органу — Духовної колегії, що незабаром була перейменована в "Святейший государственный Синод", офіційно зрівняний в правах із Сенатом. Президентом став Стефан Яворский, віце-президентами - Феодосій Яновський і Феофан Прокопович. Створення Синода з'явилося початком абсолютистського періоду російської історії, бо тепер вся влада, в тому числі і церковна, була зосереджена в руках Петра. Сучасник повідомляє, що коли російські церковні діячі намагалися протестувати, Петро вказав їм на Духовний регламент і заявив: "От вам духовний патріарх, а якщо він вам не подобається, то от вам (кинувши на стіл кинжал) булатний патріарх".

Прийняття Духовного регламенту фактично перетворила російських священнослужителів в державних чиновників, тим більш що для нагляду за Синодом була поставлена громадянська особа - обер-прокурор.

Реформа церкви здійснювалася паралельно із податковою реформою, проводилися врахування і класифікація священників, а нижчі їхні шари були переведені в “подушный оклад”. По зведеним відомостям Казанської, Нижегородської і Астраханської губерній (утворені в результаті членування Казанської губернії), від податків було визволено тільки 3044 священника з 8709 (35%). Бурхливу реакцію серед священників викликала Постанова Синоду від 17 травня 1722 року, в якому священнослужителям ставилося в обов'язок порушувати таємницю сповіді, якщо у них була можливість повідомити важливі для державної безпеки відомості.

В результаті церковної реформи церква втратила величезну частину свого впливу і перетворилася в частину державного апарату, строго контрольовану і керованою світською владою.

1. 4. Економічні реформи.

В Петровську епоху російська економіка, і передусім промисловість вчинила гігантський скачок. В той час розвиток господарства в першій чверті XVIII ст. йшов шляхами, наміченими попереднім періодом. В Московській державі XVI-XVII ст. Існували великі промислові підприємства - Пушкарський двір, Друкований двір, збройові заводи в Тулі, верф в Дедінові і ін. Політика Петра в відношенні економічного життя характеризувалася високим ступенем застосування командних і протекціонистських засобів.

В сільському господарстві можливості вдосконалення черпалися з подальшого засвоєння родючих земель, оброблення технічних культур, дававших сировину для промисловості, розвитку тваринництва, просування хліборобства на схід і південь, а також більш інтенсивній експлуатації селян. Зрослі потреби держави в сировині для російської промисловості призвели до широкого розповсюдженню таких культур, як льон і конопля. Указ 1715 р. заохочував вирощування льона і коноплі, а також тютюну, тутових дерев для шовкопряду. Указ 1712 р. наказував створювати конярські господарства у всіх губерніях, заохочувалося також вівчарство.

В Петровську епоху відбувається різке розмежування країни на дві зони ведення феодального господарства — неурожайний Північ, де феодали прирікали своїх селян на грошовий оброк, найчастіше відпускаючи їх в місто і інші сільськогосподарські місцевості на заробітки, і родючий Південь, де дворяни-землеволодарі прагнули до розширення панщини.

Також посилювались державні повинності селян. Їхніми силами будувалися міста (на будівництві Петербурга працювали 40 тис. Селян, основному із північних регіонів України), мануфактури, мости, дороги; проводилися щорічні рекрутські набори, підвищувалися старі грошові збори і вводилсиь нові. Головною метою політики Петра весь час було отримання якомога більших грошових і людських ресурсів для державних потреб.

Були проведені два переписи — в 1710 і 1718 рр. По перепису 1718 р. одиницею обкладення ставала "душа" чоловічої статі, поза залежністю від віку, з якої стягалася “подушная подать” в розмірі 70 копійок в рік (з державних селян - 1 руб. 10 коп. в рік). Це упорядкувало податкову політику і різко підняло прибутки держави (приблизно в 4 рази; до кінця правління Петра вони складали до 12 млн. руб. в рік — гігантська сума на той час).

В промисловості відбулася різка переорієнтація з дрібних селянських і ремісничих господарств на мануфактури. При Петрі було засновано не менше ніж чверть сотні нових мануфактур, він всіляко заохочував їхнє створення. Політика держави була також направлена на засоби які б запобігали молодій російській промисловості від конкуренції з боку західноєвропейської промисловості, шляхом внесення дуже високих митних мит (Митний устав 1724 р.)

Російська мануфактура, хоча і мала капіталістичні риси, але використання на ній здебільшого праці селян — посесійних, приписних, оброчних і ін. — робило її кріпосницьким підприємством. В залежності від того, чиєю власністю вони були, мануфактури поділялися на казенні, купечеські і поміщицькі. В 1721 р. промисловцям було надане право купувати селян для закріплення їх за підприємством (посесійні селяни).

Державні (казенні) заводи використовували працю державних селян, приписних селян, рекрутів і вільних найомних майстрів. Вони в основному обслуговували важку промисловість — металургію, судоверфи, рудники. На купеческих мануфактурах, таких що випускалися здебільшого товари широкого споживання, працювали і посесійні, і оброчні селяни, а також вільнонаймана робітнича сила. Поміщицькі підприємства повністю забезпечувалися силами кріпосних поміщика-володаря.

Протекціонистська політика Петра вела до появи мануфактур в самих різних галузях промисловості, найчастіше таких, що з'являлися в Росії вперше. Основними були ті, що працювали на армію і флот: металургійні, збройові, суднобудівні, сукняні, полотняні, шкіряні і т. п. Заохочувалася підприємницька діяльність, створювалися пільгові умови для людей, що створювали нові мануфактури або брали в оренду державні. В 1711 р. В указі про передачу московським купцям А. Турчанинову і С. Цинбальщикову полотняної мануфактури Петро писав: "А буде они оной завод радением своим умножати и учинят по нему зыск великий, и за те они умилостевлены будут".

Виникають мануфактури в багатьох галузях - скляній, пороховій, паперообробній, парусній, полотняній, шовкоткацькій, сукняній, шкіряній, канатній, шляпній, красочній, лесопильній і багатьох інших.