Петро Великий, Детальна інформація

Величезний вклад в розвиток металургійної промисловості Уралу вніс Никита Демидов, що користувався особливою прихильністю царя. Виникнення ливарської промисловості в Карелії на базі уральських руд, будівництво Вишнєволоцького каналу, сприяли розвитку металургії в нових районах і вивели Росію на одне з перших місць в світі в цій галузі. В початку XVIII ст. В Росії витоплювали біля 150 тис. пудів чавуну, в 1725 р. - більш 800 тис. пудів (з 1722 р. Росія експортувала чавун), а до кінця XVIII ст. - більше 2 млн. пудів.

До кінця царювання Петра в Росії існувала розвинена багатогалузева промисловість з центрами в Петербурзі, Москві, на Уралі. Найбільшими підприємствами були Адміралтейська верф, Арсенал, петербурзькі заводи, металургійні заводи Уралу, Хамовний двір в Москві. Йшло зміцнення всеросійського ринку, накопичування капіталу завдяки меркантилистській політиці держави. Росія поставляла на світові ринки конкурентоспроможні товари: залізо, полотна, юфть, поташ, пушнину, ікру.

Тисячі росіян проходили в Європі навчання різним спеціальностям, і в свою чергу іноземці - інженери-зброярі, металурги, майстри шлюзного діла наймались на російську службу. Завдяки цьому Росія збагачувалася самими передовими технологіями Європи.

В результаті Петровскої політики в економічній області за найкротший в історії термін була створена потужна промисловість, здатна повністю забезпечити військові і державні потреби, економіка Росії ні в чому не залежала від імпорту.

1. 5. Зміни в області науки, культури і побуту.

Процес європеїзації Росії в епоху Петра Великого — найбільш суперечлива частина Петровських реформ. Ще до Петра були створені передумови широкої європеїзації, помітно посилилися зв'язки із зарубіжними країнами, в Росію поступово проникають західноєвропейські культурні традиції, навіть “брадобритие” сягає коренями в допетровську епоху. В 1687 р. була відкрита Славяно-греко-латинська академія - перший вищий навчальний заклад в Росії. І все ж діяльність Петра була революційною.

В. Я. Уланов писав: "Новым в порушенні культурного питання при Петрі Великому було те, що тепер культура була визнана творчою силою не тільки в області спеціальної техніки, але і в її широких культурно-побутових проявах, і не тільки в додатку до 1избранному суспільства... Але і по відношенню до широких мас народу".

Найважливішим етапом в проведенні реформ стало відвідання Петром в складі Великого посольства ряду європейських країн. По поверненні Петро спрямовує багато молодих дворян в Європу для вивчення різноманітних спеціальностей, головним чином для оволодіння морськими науками.

Цар піклувався і про розвиток освіти в Росії. В 1701 р. в Москві, в Сухарьовій вежі відкривається Школа математичних і навигаційних наук на чолі з професором Абердинського університету шотландцем Форварсоном. Одним із викладачів цієї школи був Леонтій Магницький — автор першої російської "Арифметики...". В 1711 р. в Москві з'являється інженерна школа.

Петро прагнув до того, щоб якомога скоріше подолати виниклу ще зі часів татаро-монгольского іга відсталість Росії від Європи. Одним з її проявів було різне літочислення, і в 1700 р. Петро перекладає Росію на новий календар — 7208 рік стає 1700-м, а святкування Нового року переноситься з 1 вересня на 1 січня.

В 1703 р. в Москві виходить перший номер газети "Відомості" — першої російської газети, в 1702 р. В Москву запрошується трупа Куншта для створення театру.

Відбувалися важливі зміни в побуті російських дворян, що переробили російське дворянство "по образу і подібності" європейського. В 1717 р. Виходить книга "Юності чесне зеркало" — свого роду підручник етикету, а з 1718 р. існували Асамблеї, — дворянські зібрання за зразком європейських.

Однак не можна забувати про те, що всі ці реформи виходили винятково згори, а тому були достатньо болісні як для вищих, так і для нижчих шарів суспільства. Насильницький характер деяких з цих перетворень викликав відразу до них і призвів до різкого заперечення інших, нехай навіть самих прогресивних, починань. Петро прагнув зробити Росію європейською країною в усіх значеннях цього слова і придавав велике значення навіть самим дрібним деталям процесу культурних реформ.

ВИСНОВКИ ДО І РОЗДІЛУ.

Головним підсумком всієї сукупності Петровських реформ стало встановлення в Росії режиму абсолютизму, вінцем якого стала зміна в 1721 р. титулу російського монарха — Петро проголосив себе імператором, а країна стала називатися Російською Імперією.

Таким чином було оформлене те, до чого прагнув сам Петро всі роки свого царювання — створення держави зі стрункою системою управління, сильною армією і флотом, потужною економікою, що виявляє вплив на міжнародну політику. В результаті Петровських реформ держава не була зв'язана нічим і могла користуватися будь-якими засобами для досягнення своєї мети. В підсумку Петро прийшов до свого ідеалу державного влаштування — військового корабля, де всі і вся підпорядковані волі однієї людини — капітана яким був Петро, і встигнув вивести цей корабель з багна в бурхливі води океану, обходячи всі рифи і мілі.

Росія стала самодержавною, військово-бюрократичною державою, центральна роль в якій належала дворянському стану. Разом з тим відсталість Росії не була повністю подолана, а реформи здійснювались в основному за рахунок найжорстокішої експлуатації і примушення.

Роль Петра Великого в історії Росії тяжко переоцінити. Не відноситись до засобів і стиля проведення ним реформ, не можна не визнати - Петро Великий є однією із самих помітних фігур світової історії.

Логічно навести слова сучасника Петра — Нартова:

"... І хоча немає більш Петра Великого з нами, однак дух його в душах наших живе, і нам за шастя було знаходитися при цьому монарху, помремо вірними йому і гарячу любовь нашу до земного бога поховаємо разом з собою. Ми без страху виголошуємо про батька нашого для того, що шляхетному відваги і правді навчалися від нього".

Таким чином, Росія в обличчі такого царя як Петро І знайшла визначного лідера, який максимально відповідав характеру самих росіян і привів їх не тільки до військових перемог, але й і до остаточного становлення російської нації. На жаль для інших народів, які були під п’ятою Російської імперії царювання Петра І принесло мало позитивного.

РОЗДІЛ ІІ. УКРАЇНА ЗА ПРАВЛІННЯ ПЕТРА І.

2.1. Коротка характеристика доби гетьманщини на Україні

Із часу встановлення над Козацькою Україною зверхності Москви остання прагнула ввести пряме управління. Зі свого боку козацька верхівка, ще за доби

Руїни розчарована пропольською й протурецькою політикою, більше не ставила під сумнів необхідність підтримувати зв'язок з Москвою. І все ж козацькі гетьмани виступали за збереження того, що лишилося від прав, гарантованих Переяславською угодою 1654 р. Вони сподівалися, що, виявляючи лояльність до Москви, переконають царів у своїй надійності й дістануть згоду на автономію.

Іван Мазепа (1687—1708). Вирішальний етап у стосунках між Гетьманщиною та Москвою настав за гетьманування Івана Мазепи — одного з найвидатніших і найбільш суперечливих політичних діячів України. Народився Мазепа 1639 р. у знатній українській родині, що користувалася великою повагою у Війську Запорозькому. Він дістав досить високу освіту. Провчившись у Київській колегії,

Мазепа перейшов до колегії єзуїтів у Варшаві й згодом вступив на службу до польського короля. Це надавало йому можливість багато подорожувати країнами Західної Європи, а також виконувати обов'язки королівського посланця в Козацькій Україні. У 1669 р., повернувшись на Правобережжя, Мазепа вступає на службу до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Виконуючи свою першу дипломатичну місію, він потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьманові Лівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф. Своєю досвідченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловича зробити його довіреною особою. Ці ж риси допомагають Мазепі встановити контакти з високопоставленими царськими урядовцями. У 1687 р., коли

змістили Самойловича, його наступником було обрано не кого іншого, як Мазепу, підтриманого російськими вельможами.

Протягом майже всього 21-річного гетьманування Мазепа проводив традиційну для гетьманів Лівобережної України політику. З небаченою послідовністю він

(зміцнює становище старшини, роздавши їй понад тисячу 'дарчих на землі. Не забуває він і про власні інтереси. Завдяки щедрим дарам від царя Мазепа накопи-