/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Михайло Горбачов, Детальна інформація

Тема: Михайло Горбачов
Тип документу: Реферат
Предмет: Всесвітня історія
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 2109
Скачати "Реферат на тему Михайло Горбачов"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
Хто "ЗА" і хто "ПРОТИ" Горбачова

КПРС - у тій мері, у якій М.С. Горбачов, будучи у влади, постарається не допустити проти партії політичного геноциду.

Так називані демократичні сили - у тій мері, у якій він здатний стримувати агресивність консервативного руху, що будує свою політику на використанні усугубляющихся труднощів, що сьогодні багатьма розглядаються як результат дилетантських дій "демократів".

Професійні, творчі, молодіжні, жіночі союзи і масові організації - у тій мері, у якій вони розділяють позиції демократичного чи консервативного крила.

Церква - остільки, оскільки М.С. Горбачов не перешкоджає росту її активності і впливу серед населення.

Суспільна думка - лише в тій мері, у якій воно побоюється, що політика того, хто може прийти на зміну Горбачову, виявиться ще більш згубною.

Численні угруповання "неформалів" - у тій мері, у якій вони вважають, що, доти поки вони остаточно не оформляться, буде краще, якщо бразди правління залишаться в руках М.С. Горбачова.

А хто проти Горбачова? Ті ж самі сили, але тепер вже в залежності від того, які в них маються програми висновку країни з кризи, оскільки абсолютно усі переконані, що М.С. Горбачову зробити це не удасться. Процес руйнування його політичного іміджу, падіння авторитету і впливу став необоротним. Занадто багато за минулі шістьох років допущено помилок, прорахунків, зроблено невивірених політичних ходів.

У цій ситуації М.С. Горбачову допомагає триматися у влади тільки страх "правих", що переможуть "ліві", і страх "лівих", що переможуть "праві". Політичного центра, здатного притягати до себе хоч якісь сили, у країні практично немає. Ситуація унікальна, по суті справи, тупикова. Спроби самого Горбачова знайти з її вихід свідомо приречені. Ті, хто не розумів цього колись, починають усвідомлювати зараз, після того як почався процес формування нової президентської раті, разом з яким М.С. Горбачов уже пообіцяв піти у відставку, якщо не удасться стабілізувати обстановку, домогтися змін на краще.

Ця заява свідчить тільки про те, що президент політично дезорієнтований і, схоже, деморалізований. Інакше він повинний був би знати, що в доступній для огляду перспективі зробити щось таке, что можна було б розглядати як стабілізацію обстановки, а тим більше як радикальний поворот д кращого, ні нього, ні кому-небудь ще не удасться. Розвиток подій вийшло з-під контролю, і в нинішній ситуації ніхто не зможе пророчити, яка чергова "бомба" вибухне на політичному полігоні країни. Але що б ні случилося, провина за ето буде покладена на М.С. Горбачова, на той кабінет міністрів, що він формує. Хто б у нього ні ввійшов, свідомо ясно, що там не буде ні однієї дійсно помітної особистості, що знає собі політичну ціну. Не виключаю, що саме по цих розуміннях дистанціювалися від президента А.Н. Яковлев і Е.А. Шеварднадзе, а також деякі авторитетні експерти з команди президентських радників.

Ще одним підтвердженням образовавшегося навколо М.С. Горбачова політичного вакууму стало висування на посаду віце-президента Г.И. Янаєва. Справа навіть не в тім, що після виниклих сумнівів при голосуванні за його кандидатуру на ІV з'їзді народних депутатів СРСР у президента не знайшлося іншого рішення, крім як наполягати на повторному голосуванні. Хоча він повинний був розуміти, що, опускаючи бюлетені в друг раз, депутати будуть виражати свою думку вже не по кандидатурі Г.И. Янаєва, а по питанню про довіру самому президенту. І здобута перемога була непереконливою.

У виборі Г.И.Янаєва віце-президентом, як у краплі води, відбився здрібнілий політичний масштаб особистості М.С. Горбачова, то якість Президента СРСР, що довершує зараз його політичну загибель, - непродуманість ходів, що починаються, з погляду їхніх неминучих наслідків. Зробивши своєю правою політичною рукою Г.И. Янаєва, М.С. Горбачов не тільки наніс непоправну утрату своєму авторитету і репутації державного діяча, але знову - у який уже раз! - сприяв загостренню конфронтації, посиленню дестабілізації обстановки, чреватої для нього і для народу найтяжкими лихами.

Так що ж робити в цій ситуації? Домагатися відсторонення Президента СРСР від влади?

У межах конституційної процедури це неможливо. Пропозиції позбавити його посади, від кого б вони ні виходили, не одержать необхідної підтримки. В аналогічній ситуації виявиться і будь-яка кандидатура, що висунуть на заміну.

Неможливий і антиконституційний переворот, у силу не тільки внутрішніх, але і міжнародних політичних факторів.

Неможливо і розвиток подій по східноєвропейських сценаріях. По-перше, процес змін у нашій країні пішов по іншому політичному руслу. У нас він почався не знизу, а зверху. По-друге, радянський народ у силу неоднорідної політичної зрілості й активності ніколи не зможе взяти у свої руки ініціативу. А політичної сили, здатної під своїми гаслами вивести на вулицю чи ледве не половину населення, як це случилося, скажемо, у Чехо-Словакии, у нашій країні немає. Так, мабуть, це і добре, що народ поки не рветься робити політику на вулиці. Не ті в нас традиції, не та політична культура, щоб удержатися при цьому в цивілізованих рамках. Думаю, що у В.О. Ключевского були підстави говорити, що масові антиурядові виступи в Росії якщо і не починаються, те обов'язково закінчуються пугачовщиною. (До речі, єдиним політично мотивованим виправданням введення в країні військово-міліцейського режиму патрулювання можна вважати лише побоювання народного бунта. Як відомо, безглуздого і нещадного. Але об цьому нинішні влади предпочитают всуе не поминати. Не накликати б лиха.)

Об'єктивний аналіз положення в країні приводить до висновку: усе, що нам має бути побачити, буде не тільки жалюгідною і жорстокою агонією політичної кар'єри Горбачова, але і годиною страждань народу.

Порятунок можливий тільки в одному випадку. Якщо сам М.С. Горбачов, усвідомивши критичний характер ситуації, зійде з політичної сцени добровільно. Після відставки Б.Н. Єльцина в 1987 році і Е.А. Шеварднадзе в 1990-м доцільність відставки М.С. Горбачова обчислюється так само просто, як валентність будь-якого хімічного елемента по Таблиці Менделєєва.

Відхід з офіційної державної політики Шеварднадзе, що очолював, здавався б, найбільш ефективний напрямок перебудови, міг означати тільки одне - найжорстокіший удар по довірі до цієї політики взагалі, якщо ця довіра ще в кого-небудь залишалося. Як і у випадку з Б.Н. Єльцин, демарш Е.А. Шеварднадзе спочатку викликав здивування, а потім серйозну тривогу: якщо корабель перебудови, яким командує М.С. Горбачов, залишає його перший помічник, виходить, бути близькому чи лиху з кораблем, чи з капітаном. А отут ще фраза: "Це мій протест проти диктатури".

У виниклій ситуації в Михайла Сергійовича, з погляду об'єктивної політичної логіки, залишався єдиний шанс відвести від себе підозри і дезавуювати заяву Е.А. Шеварднадзе - будь-яким способом умовити його залишитися в рядах президентської раті. Найкраще в латах віце-президента, як начебто б і планувалося до відставки міністра закордонних справ, оказавшейся для президента, якщо вірити його словам, сюрпризом. Власне кажучи, питання про збереження Е.А. Шеварднадзе перетворився в справу політичної честі Президента СРСР. Він удержати біля себе Е.А. Шеварднадзе чи не зумів не захотів, надавши тим самим можливість дозвільним політичним розумам фантазувати на тему - чи те ще буде!

Добровільний відхід М.С. Горбачова у відставку міг би стати рятівним струсом для суспільства, змусити що закусили вудила доморослих демократів і консерваторів усвідомити гибельность конфронтації, зрозуміти нарешті, що без консолідації і цивільної згоди порятунок країни неможливо.

Але доти поки на чолі держави залишається Горбачов, ціль консолідації недосяжна. Розірвати ж зачароване коло може лише сам президент. Для цього йому знову буде потрібно виявити політична мужність у сполученні з політичною мудрістю. Чи вистачить Михайлові Сергійовичу того й іншого? Дуже хочеться, щоб вистачило. Адже вибір йому має бути робити дійсно неимоверно важкий: або жахливий кінець, або жах без кінця.

Підсумки перебудови

До кінця 1991 року ми мали гібрид бюрократичного й економічного ринку (переважав перший), мали майже закінчений (саме за рахунок принципової юридичної невизначеності у відношенні формальних прав власності) номенклатурний капіталізму. Панувала ідеальна для бюрократичного капіталізму форма - лжегосударственная форма діяльності приватного капіталу. У політичній сфері - гібрид радянської і президентської форм правління, республіка посткомуністична і преддемократическая.

Перед новою незалежною Росією стояли дуже важкі і масштабні задачі. Першочерговий і самої насущний була економічна реформа, покликана вивести країну з кризи і забезпечити росіянам гідний рівень життя. В економіці для цього бачився єдиний шлях - перехід до ринкових методів господарювання, пробудження підприємницької ініціативи приватних власників.

За роки "перебудови" було зроблено дивно мало для реального реформування господарського механізму. Прийняті союзним керівництвом закони розширювали права підприємств, дозволяли дрібне приватне і кооперативне підприємництво, але не торкалися принципових основ командно-розподільної економіки. Параліч центральної влади і, як наслідок, ослаблення державного контролю за народним господарством, що прогресував розпад виробничих зв'язків між підприємствами різних союзних республік, що зросло самовластье директорів, недальновидна політика штучного, за рахунок додаткової грошової емісій, зростання доходів населення, як і інші популістські міри в економіці - усе це привело до наростання протягом 1990-1991 р. економічного, кризи в країні. Руйнування старої економічної системи не супроводжувалося появою на її місці нової. Цю задачу стояло вирішувати вже нової Росії.

Стояло продовжити процес формування вільного демократичного суспільства, успішно початий "перебудовою". У країні вже була реальна воля слова, що виросла з політики "гласності", складалася багатопартійна система, проводилися вибори на альтернативній (з декількох кандидатів) основі, з'явилася формально незалежна преса. Але зберігалося переважне положення однієї партії - КПРС, що фактично сросли з державним апаратом. Радянська форма організації державної влади не забезпечувала загальновизнаного поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову її галузі. Було потрібно реформувати державно-політичну систему країни, що виявилося цілком під силу новому російському керівництву.

X

Z



Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
Коментарі до даного документу
Додати коментар