/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Михайло Горбачов, Детальна інформація

Тема: Михайло Горбачов
Тип документу: Реферат
Предмет: Всесвітня історія
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 2109
Скачати "Реферат на тему Михайло Горбачов"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
X

Z





родукту (ВВП). Наростання грошової маси в країні грозило втратою контролю держави над фінансовою системою і гіперінфляцією, тобто інфляцією понад 50% на місяць, що могла паралізувати всю економіку.

Прискорений ріст зарплат і посібників, що почався з 1989 р., збільшив незадоволений попит, під кінець року більшість товарів зникло з державної торгівлі, але зате втридорога продавалося в комерційних магазинах і на "чорному ринку". За період з 1985 р. по 1991 р. роздрібні ціни виросли майже в три рази, державний контроль за цінами не міг зупинити інфляцію. Несподівані перебої в постачанні населення різними споживчими товарами викликали "кризи" (тютюновий, цукровий, горілочний) і величезні черги. Уводився нормований розподіл багатьох продуктів (по талонах). Люди побоювалися можливого голоду.

Серйозні сумніви виникли в західних кредиторів у платоспроможності СРСР. Сумарний зовнішній борг Радянського Союзу до кінця 1991 р. складав більш 100 млрд. доларів, з урахуванням взаємних боргів чиста заборгованість СРСР у конвертованій валюті в реальному вираженні оцінювалася близько 60 млрд. доларів. До 1989 р. на обслуговування зовнішнього боргу (погашення відсотків і ін.) ішло 25-30% від суми радянського експорту в конвертованій валюті, але потім у зв'язку з різким падінням експорту нафти Радянському Союзу для придбання відсутньої валюти довелося продавати золотий запас. До кінця 1991 р. СРСР уже не міг виконати свої міжнародні зобов'язання по обслуговуванню зовнішнього боргу. Економічна реформа ставала неминучої і життєво необхідною.

Врегулювання Афганського конфлікту

Уже до 1981 р., по свідченнях Г.М. Корнієнко, більшість реалістична мислячих радянських керівників зрозуміли, що в Афганістану не може бути військового рішення. Політбюро восени 1981 р. схвалило пропозицію, підготовлене з ініціативи МИДА, про організацію дипломатичного процесу, спрямованого на таке врегулювання ситуації навколо Афганістану, що дозволило б вивести радянські війська з цієї країни.

Суть задуму полягала в тім, щоб організувати під егідою ООН непрямі переговори між урядами Афганістану і Пакистану, на території якого базувалися й озброювалися основні опозиційні кабульському режиму сили. Розрахунок робився на те, що якщо в результаті афгансько-пакистанських переговорів удасться перекрити основний канал допомоги ззовні афганським моджахедам, те Кабул сам справитися з ними, а радянські війська зможуть залишити країну.

Однак переговорний процес йшов в'януло, тому що в радянського керівництва остаточного рішення щодо термінів, умов і порядку виводу радянських військ з Афганістану не було. А у Вашингтоні в ту пору переважним впливом користалися ті, хто вважав вигідним для Заходу положення, коли Радянський Союз загруз в Афганістану, що підривало його позиції в "третьому світі" і його міжнародні позиції в цілому.

Тим часом пришедшее в березні 1985 р. до керування державою нове радянське керівництво початок усе більше усвідомлювати, що подальша участь радянських військ у війні в Афганістану не тільки безглуздо, але й аморально і, крім невиправданих людських і матеріальних жертв і подальшого падіння міжнародного престижу, нічого Радянському Союзу не приносить.

Як тільки Горбачов після смерті Черненко став новим Генеральним секретарем, у ЦК і в "Правду" пішов потік листів із проханням вивести радянські війська з Афганістану. Писали більше жінки, були листа і від військовослужбовців, що не розуміли, що за "інтернаціональний борг" вони виконували. Але говорити тоді про рішення афганської проблеми в той час було передчасно. Хоча така акція створила б Горбачову морально-політичну платформу, з яким би він зміг упевнено рухатися далі.

Уперше Горбачов запропонував обговорити питання з Афганістаном 17 жовтня 1985 р. на засіданні Політбюро. Але, на жаль, ніякого рішення прийнято не було. Головна проблема, що заважала рішенню цієї наболілої проблеми, полягала в тім, що в Політбюро не було єдиної думки яким СРСР хотів залишити Афганістан після виводу військ.

При досить великому розкиді думок по конкретних деталях питання про майбутнє Афганістану існували дві принципово різні точки зору в підході до цього питання.

Одну точку зору відстоювали на засіданнях Комісії Політбюро по Афганістану й у самому Політбюро маршал С.Ф. Ахромєєв і Г.М. Корнієнко. Вони вважали, що розраховувати на те, що НДПА зможе залишитися у влади після виводу радянських військ із країни -і- не реально. Максимум, на что можна було сподіватися так це на те, щоб НДПА зайняла законне, але дуже скромне місце в новому режимі. Для цього вона повинна була ще до виводу радянських військ добровільно уступити велику частину своєї влади іншим угрупованням, створивши коаліційний уряд.

Протилежну точку зору представляли, насамперед, Е.А. Шеварднадзе і перший заступник голови КДБ В.А. Крючков. Вони виходили з переконання в тім, що і після виводу радянських військ НДПА зможе якщо і не зберегти всю повноту влади, то, у всякому разі, відігравати визначальну роль новому режимі. На практиці вони намагалися створити "запас міцності" для НДПА, перш ніж будуть виведені радянські війська.

Горбачов же зі своєї сторони в цьому кардинальному питанні намагався лавірувати між двома групами при цьому даючи повну волю дії тандему Шеварднадзе - Крючков.

Але вирішувати питання Афганістаном треба було якомога швидше. Він заважав розвитку довіри до нового зовнішньополітичного курсу Радянського Союзу, установленню дружніх відносин з Китаєм і т.д.

На думку ряду істориків і політичних діячів того часу, якби Генсек виявив рішучість у цьому важливому питанні і заявив, що Радянський Союз почне виводити військ з Афганістану, те багато зовнішньополітичних питань розблокували швидше і меншими витратами, та й у перебудові всі б пішло швидше і краще.

Потрібний був, як пропонував Добринін, "афганський Рейк'явік". Його не відбулося. У листопаду 1986 р. явно проваленого по всіх лініях Б. Кармаля на посаді керівника Афганістану перемінив Н. Наджибулла. Він приклав чимало зусиль, щоб якось нейтралізувати наслідку грубих прорахунків у внутрішній і зовнішній політиці свого попередника і спробувати досягти національного примирення в країні. Правда, у кінцевому рахунку, Наджибулле досягти цього не удалося.

Поступово, із працею, але радянський уряд просувався по шляху розв'язки афганського вузла. На ХХVІІ з'їзді все-таки пролунали слова Горбачова про вивід радянських військ з Афганістану: "Ми хотіли б, щоб вже в найближчому майбутньому повернулися на батьківщину радянські війська, що знаходяться в Афганістану на прохання його уряду".

Наприкінці травня 1986 р. проходило закриту нараду відповідальних працівників МИДА за участю послів. 28 травня на ньому виступив Горбачов. У своїй мові він торкнувся й афганського питання: "Це дуже наболіле питання. Серед наших зовнішньополітичних пріоритетів він коштує серед перших". Далі він продовжив, що радянські війська довго залишатися там не можуть і необхідно домагатися припинення військової допомоги душманам, насамперед з території Пакистану.

У виступі у Владивостоці в липні 1986 р. М.С. Горбачов повідомив, що радянське керівництво прийняло рішення про висновок з Афганістану 6 полків до кінця 1986 р. При цьому було заявлено: "...якщо інтервенція проти ДРА буде продовжуватися, Радянський Союз не залишить сусіда в лиху".

Отже, наступив кінець 1987 р., пройшло вже два з половиною року після приходу до влади Горбачова, пройшов рік із грудня 1986 р., коли було вирішено (і сказав про цьому Наджибуллі) вивести війська в плині максимум полутра-двух років. А їхній висновок ще і не починався - багато в чому за зазначеними вище причинами. Але була тут ще одна причина. Просування на афгано-пакистанських переговорах у Женеві періодично зупинялися зусиллями Вашингтона. Однак, після состоявшейся в грудні 1987 р. у Вашингтоні радянсько-американської зустрічі у верхах там, нарешті, узяла гору точка зору на користь підписання Сполученими Штатами женевських угод по Афганістану, для того, щоб дозволити СРСР піти з цієї країни без втрати обличчя.

В другій половині січня 1987 р. перший заступник міністра закордонних справ СРСР А.Г. Ковальов відвідав Пакистан як особистого представника Горбачова. У бесідах з пакистанським президентом була викладена позиція Радянського Союзу, що виступив у підтримку програми національного примирення в ДРА. Була досягнута домовленість про те, що контакти з метою якнайшвидшого досягнення врегулювання навколо Афганістану політичними засобами будуть продовжені.

Незабаром, у лютому 1987 р., двічі (на початку місяця і наприкінці ) відбулися переговори міністра закордонних справ Е.А. Шеварднадзе з міністром закордонних справ Пакистану М. Якуб-ханом. Шеварднадзе підтвердив позицію Радянської сторони про якнайшвидший вивід радянських військ, як тільки буде досягнуте врегулювання. Сторони виразили підтримку зусиллям особистого представника генерального секретаря ООН Д. Кордоаеса, через який велися афгано-пакистанські переговори в Женеві, і відзначили їхню важливість.

Велике значення мало обговорення обстановки навколо Афганістану під час візиту в Москву в Середині лютого 1987 р. міністра закордонних справ Ісламської Республіки Іран А.А. Велаяті. Голова Президії Верховної Ради СРСР А.А. Громико звернув увагу іранського міністра на те, що з території Ірану здійснюється засилання загону опозиції, що ведуть збройну боротьбу проти афганського народу. "Іранське керівництво зробило б добру справу, - відзначив А.А. Громико, - якби воно сприяло рішенню питання про обстановку навколо Афганістану політичними засобами і використовувало свій вплив для того, щоб донести до афганців, що знаходяться на території Ірану, правду про рішення уряду ДАРУНОК по питанню про національне примирення".

Після довгих дебатів у Політбюро між прихильниками різних шляхів рішення афганської проблеми, 8 лютого 1988 р. Горбачов виступив із заявою, що говорило, що уряду СРСР і Республіки Афганістан домовилися установити конкретну дату початку виводу радянських військ - 15 травня 1988 р.

14 квітня 1988 р. у Женеві були підписані п'ять основних документів з питань політичного врегулювання навколо Афганістану. Дані документи не стосувалися внутрішніх проблем Афганістану, що були вправі вирішувати лише сам афганський народ.

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
Коментарі до даного документу
Додати коментар