Культура Австралії, Детальна інформація

Австралійці – представники найбільш ранньої з доступних нашому безпосередньому спостереженню стадій розвитку людства: стадії майже недоторканого общинно-родового устрою. Тому їх культура являє виключний інтерес для сучасної людини. І тут ми зустрічаємося з цікавим явищем. Які б різні природно-географічні зони земної кулі не заселяли первісні мисливці, рибалки та збирачі, принципи їх соціально-економічних структур співпадають, мають універсальний характер. Компоненти культур суспільств на стадії економіки привласнення групуються у два крупних блоки.

Перший блок характеризується нескінченною варіантністю елементів, неповторністю їх сполучення, що обумовлює складність і багато в чому унікальність соціальної організації австралійських аборигенів. Насамперед слід підкреслити, що в традиційному житті аборигенів велике значення належить племенам, що мають внутрішню структуру: локальні спадкоємні групи, клани, половини, фратрії та ін.

У соціальній організації австралійських аборигенів є дві основні структури: система родства і система секцій (частин племені) . Родинні стосунки регулюють усе соціальне життя аборигенів. Вони зберігають у своїй пам’яті обширні родоводи, а шляхом опиту старійшин можна встановити родословне дерево п’яти чи шести поколінь, де точно буде показано родство кожної окремої людини з іншими. Як правило, плем’я нараховує кілька сот людей, і оскільки численні шлюби здійснюються в цих межах, то за допомогою родоводів можна прослідкувати родство, пряме чи непряме, близьке чи далеке, між членами племені. Ці стосунки регулюють також взаємні відносини між членами племені: людина виконує обов’язки щодо свого брата чи батька зовсім інші, ніж, наприклад, чоловіка сестри батька.

Для “позначення родства” австралійців є класифікаційна система, до якої належать секції. Поділ на секції - зручний спосіб класифікації людей, їх розподілення на категорії не лише для регулювання шлюбних стосунків чи соціальної ідентифікації, але також і для регулювання звичайної повсякденної поведінки.

Там, де є секції, кожний член племені з моменту народження і навіть ще до народження входить до одного з чотирьох підрозділів, що мають назви. Це відіграє важливу роль під час укладання шлюбу та в родинних стосунках. Зокрема, у секцію родичів відповідно до поколінь та кросскузенних відношень. Це означає, що чоловік може вступити до шлюбу зі своєю двоюрідною сестрою або з іншою жінкою, яка належить до тієї ж категорії родства. Але не з усіма двоюрідними сестрами він може вступити до шлюбу: він не може одружитися з дочкою брата свого батька або дочкою сестри своєї матері, оскільки ці жінки належать до групи “сестра” і одружитися з ними означає змішати кров, що заборонено. Чоловік може взяти шлюб з дочкою брата матері або дочкою сестри батька. Таким чином класифікаційна система родства обумовлювала все соціальне життя австралійців, а разом з цим і шлюбні закони, що надає унікальності їх соціальної організації.

Другий блок культури, навпаки, характеризується однотиповістю, в яких би природно-географічних умовах не проживали первісні суспільства. .В основі його знаходиться виробничий колектив - община, яка тонко реагує на всі зміни природного середовища, відносно стабільна й водночас динамічна. Цей блок можна назвати системою або структурою соціальної адаптації. Нескінченні, неповторні елементи соціальної орієнтації та культури накладені на єдину структуру соціальної адаптації, подібно орнаментам, нашитим на основу тканини. Згідно з цією системою й засновано традиційне суспільство аборигенів Австралії.

Істотне значення в житті аборигенів мають розподіл, обмін продуктами мисливства, рибальства та збирання всередині общини та між близькими родичами. Із покоління в покоління розподіл тут здійснюється згідно усталених традицією звичаїв та суворих норм. У Центральній Австралії їх порівняно недавно спостерігав Р. Гоулд. Мисливська здобич розподіляється між різними категоріями родичів. При цьому родичі, які належать до іншої общини і пов’язані з мисливцем відносинами свояцтва (такі, як тесть, зять ), мають переваги й одержують кращу частину здобичі, що зайвий раз підкреслює значення сім’ї, зв’язків за шлюбом у традиційному австралійському суспільстві. І тут процес розподілу – категорія економічна – наповнений глибоким соціокультурним змістом й покликаний зміцнювати зв’язки між общинами.

У аборигенів Вікторії був звичай “юурка баваар”,що можна перекласти як “обмін”. Згідно з цим звичаєм їжа розподілялася всередині общини за суворими, непорушними правилами. Слово “ обмін” вдало відображає суть явища. Це був закріплений звичаєм первісний обмін продуктами мисливської діяльності – здобиччю, обмін, розподілений за часом, об’єктивною метою якого було зміцнення зв’язків між людьми всередині колективу та за його межами. А ті, хто не був здатний до мисливства через похилий вік, хто був вождем, шаманом чи знахарем, одержував кращу частину здобичі, в чому виявлялося прагнення суспільства зберегти такий необхідний, для його носіїв життєвий, виробничий, релігійно-магічний досвід.

У суспільстві австралійських аборигенів, як майже в усякому іншому людському суспільстві, тілесне життя з його універсальною послідовністю стадій росту та занепаду (народження, юність, зрілість, старість та смерть) не вважається єдиною реальністю. Фізичні чи матеріальні явища життя безумовні, але одночасно з ними люди визнають і інші явища, які існують поза часом та простором. І саме ці нематеріальні явища уявляються суттю життя, без них все живе було б мертвим. Аборигени вважають статеві відносини необхідними для зачаття, але не визнають їх головними у цьому процесі, тобто причиною народження дитини, а бачать у них лише підготовку до вселення духу в дитину. Визнаючи фізичні зв’язки між дитиною та батьками, аборигени головну роль відводять духу дитини, який оживляє плоть. Часто цей дух постає не єдиним і не роздільним, а здатним одночасно втілюватися у кілька істот або ж предметів, які асоціюються з тотемічними міфами та обрядами.

Навіть раннє дитинство у аборигенів відмінне від дитинства в нашому суспільстві. Дитина весь свій час проводить у товаристві. До певного віку навчання дітей абсолютно невимушене. Дитина дізнається про навколишній світ, людей, загальновизнані стандарти поведінки, коли бере участь у житті общини. Це навчання – швидше частина її справжнього життя, ніж підготовка до майбутнього, це активний практичний процес. Ніхто не читає дитині повчань, вона спостерігає за іншими людьми й наслідує їх, а вони спрямовують поведінку дитини в потрібне русло .

Лише у період ініціації здійснюється більш-менш формалізоване навчання молоді, що має характер інституту. Ядро ініціації – організоване виховання хлопчиків та юнаків, яке має власні усталені методи. Довготривалі, складні, пов’язані з сильними потрясіннями обряди формують у молодій людині ті психічні та вольові якості, які вважаються необхідними для дорослого чоловіка. Тільки після проходження такої суворої школи людина може стати охоронцем священних релігійних таємниць і випробувати ті почуття, що лежать в основі єдності та згуртованості групи.

Перші церемонії ініціації не розкривають перед юнаками усіх таємниць. Він продовжує вивчати таємні обряди, міфи тощо протягом усього життя й нерідко досягає похилого віку раніше, ніж оволодіває усім комплексом релігійних уявлень племені. Дівчата, як правило, не підлягають таким суворим випробуванням і не проходять спеціально організованого навчання. Ініціації дівчат – це обряди, які просто знаменують настання статевої зрілості. Вони також дуже різноманітні, іноді навіть пов’язані з любовною магією. Таким чином, ініціація немов би стає рубежем, що відмежовує дитинство від зрілості.

Однак лише коли юнак чи дівчина вступають до шлюбу, інші члени племені визнають їх дійсно дорослими, такими, що досягли статевої зрілості. Для австралійського аборигена немає питання, вступати чи ні до шлюбу. Кожна людина в цьому суспільстві рано чи пізно бере шлюб, і головна проблема тут – підбір партнера.

У аборигенів Австралії полігамія є законною формою шлюбних стосунків (максимальна кількість дружин – 20 чи 25 ), однак більшість шлюбів моногамні: один чоловік і одна дружина. Чоловік ставиться до своєї дружини як йому заманеться, може тимчасово позичити її іншим чоловікам, обмінювати її на інших жінок або ж на речі, що його цікавлять, але при цьому він не відмовляється від своїх прав на дружину. Нічого й говорити, що всі ці звичаї мають однобічний характер.

Статус людини в суспільстві аборигенів безпосередньо залежить від того, яку роль вона відіграє в релігійному житті. Чим глибші релігійні знання аборигена, тим відповідальніші функції він виконує в обрядовій діяльності, тим сильніший його вплив у колективі. А знання, як правило, зростають з віком, й саме старі є охоронцями релігійних таємниць і керівниками культів. Людина може померти в будь-якому віці, але прийнято вважати, що помирати повинні старі, а не молоді. Скрізь за смертю ідуть певні траурні обряди. Аборигени вірять у продовження життя духу померлого: фізична оболонка людини завжди розглядається як тимчасова, а життя духу, навпаки, - як стале й вічне.

Якщо розглядати релігійне вірування та обряди аборигенів Австралії з точки зору тієї ідеологічної значущості й ролі, яку вони відіграли ( або відіграють) у громадському житті, то переважною формою їх виявляється тотемізм. Австралію називають класичною країною тотемізму, і тут краще, ніж будь-де, видні джерела цієї релігії. Кожне плем’я, кожний клан і сім’я мають власного тотема, якого не можна ні вбити, ні образити, бо це рівнозначно убивству свого предка. Людина та його тотем належать до однієї соціальної єдності, живуть одним життям. Якщо у племені Урабунна, що ділиться на дві групи – Маттурі та Кіравава, тотемами є дінго, ему, чирок- тріскунчик або зелений цвіркун, то укладення шлюбу підкорюється суворим правилам. Чоловік з групи Мат турі, який має тотем чірка- тріскунчика, має право одружитися лише з такою жінкою з групи Кірава, тотемом якої є змія. Ему може одружитися з пацюком, дінго – з водяною куркою, а цвіркун – з вороною. Погодження вважається за матір’ю, а голос власного предка узнавався під час ініціації завдяки звукам Чуріни.

Вірування в основі уявлення аборигенів передаються з покоління в покоління майже виключно в усній формі. Коли в цій передачі відбуваються будь-які зміни, то передбачається, що вони не зачіпають основного змісту вірувань та обрядів групи, а стосуються лише вторинних моментів і деталей. Під час виконання священних обрядів, переказування та інсценування міфологічних сюжетів основна увага приділяється незмінності, точності: те, що відбувається в сьогоденні, мусить точно відтворювати те, що відбувалося в минулому, коли роз і назавжди були закладені всі підвалини людського існування. Цей період “творення” відомий під різними назвами, однак у всіх племен з ним пов’язані досить однакові уявлення, які мають певний вплив і на сьогодення. Коли люди ведуть себе певним чином, у відповідності з правилами, встановленими й діючими у той період міфічними істотами, люди можуть підтримувати ту “могутність”, яку ці істоти “випромінюють”, і до сьогоднішнього дня. У кожній групі аборигенів є різні предмети (чурінги та ін.), які наділені в їх уявленні надприродними властивостями. Саме ці предмети надають їх обрядовій діяльності особливу ефективність й немов би виконують функцію фокуса під час запам’ятовування та передачі відповідних релігійних уявлень

Дуже дивним є походження австралійських вірувань. До сьогоднішнього дня ніхто не знає, звідки суспільство, що нараховує лише кілька десятків тисяч членів і живе завдяки мисливству та збиранню, в суворих умовах і без контакту з високо розвинутими культурами світу, могло взяти таку витончену, високо рафіновану систему релігійно-магічних вірувань. Така культура австралійських аборигенів не може з’явитися на основі високо розвинутої цивілізації в європейському розумінні цього слова.

Істотною частиною вірувань і пов’язаних ними обрядів австралійських аборигенів є магія, що впливає на їх взаємостосунки. Віра в чаклунство та інші форми магії продовжує існувати, не дивлячись на широкі контакти з чужоземцями, в той час як інші аспекти традиційного життя аборигенів зникли. Про магію і чаклунство аборигенів Австралії написано багато праць, однак особливо цікавою є робота Е. Ельвіна “Аборигени високого звання”. Назва книги має глибокий смисл. Вона указує, що “люди високого звання” – це лікарі, мудреці або знахарі, знання яких підіймає їх високо над рядовими членами племені. Мова йде головним чином про людей цієї категорії, а не про чаклунів, хоча в повсякденному житті немає чіткого розмежування між знахарями (носіями благотворної білої магії) та чаклунами (носіями шкідливої чорної магії). Адже знахарі під час діють як чаклуни і навпаки.

В уявленні аборигенів знахарі та чаклуни наділені надлюдськими або надприродними силами. Не кожний може стати знахарем, вважається, що це достається тільки обдарованим людям. Але щоб одержати визнання, така людина мусить пройти особливе посвячення, що значно відрізняється від звичайних обрядів вікової ініціації. У ряді районів Австралії також вважається, що значно відрізняється від звичайних обрядів вікової ініціації. У ряді районів Австралії також вважається, що й чаклуну необхідно пройти через спеціальні обряди або ж пережити таємниче перетворення. Як правило, знахарями й чаклунами бувають чоловіки, жінки – дуже рідко.

Найбільш розповсюдженні види білої, або благотворної магії, пов’язані з мисливством, збиранням їжі та рибальством, викликанням дощу й спробами керувати погодою. Сюди також слід віднести любовну магію, магічне визначення вбивці, магію, спрямовану на припинення сварок, попередження ворога, відлякування змій та ін. Викликання дощу – вид магії, якому надається велике значення, особливо в пустельних районах. Як правило, воно буває санкціонованим усією групою. У Великій пустелі Вікторія знахаря часто можна впізнати за невеличкою торбочкою, прикріпленою до бороди. У ній він зберігає такі предмети, як кристали кварцу, перламутрові раковини, австраліти. Щоб викликати дощ, знахар розсипає все це й співає над ним.

Обряди любовної магії і тій чи іншій формі, в сольному чи груповому виконанні широко розповсюджені у аборигенів Австралії. Не можна провести чіткої межі між простими любовними піснями й тими, що мають суто магічний характер і виконуються чоловіками або жінками, які намагаються звернути увагу своїх обранців.

Австралійські аборигени мають мистецтво, яке не відділене чіткою межею від інших галузей діяльності. Хоча в жодній з мов аборигенів немає спеціального терміну, відповідного поняттю “мистецтво”, для живопису, малювання, різьби по дереву або ж каменю, як і для співу, оповідань, розповідей та казок, церемоній них вистав (танки й т.п. ) існують спеціальні назви.

Мистецтво австралійських аборигенів нерозривно пов’язане з тотемізмом. Особливо яскраво це виявляється під час виконання традиційних священних обрядів – карроборі, що являють собою синтез ритуальних танків, пантоміми, живопису на тілі та пластики. В цьому випадку аборигени розмальовують своє тіло з надзвичайною фантазією, причому переважно коричневими, жовтими та червоними кольорами, а також білими крапками та рисками. Щоб досягти ще більшого пластичного ефекту, аборигени іноді наліплюють на тіло пухнасте біле та червоне пір’я птахів, з жмутів пір’я папуг роблять бороди, а на шию вішають великі кулі з гусячого пуху.

Під час виконання карроборі танцюристи зображують кенгуру, змій, ящірок, риб та багато інших племінних тотемів. Чутні удари барабану, вигуки, якими супроводжуються швидкі рухи тіл учасників обряду. Їх характер залежить від мрій, фантазій або сновидінь кожного з танцюристів – танок передає племінні повідомлення про давно минулі “Часи Сновидінь”, коли великий дух спустився на землю і створив світ. Сучасне карроборі може зображувати також хроніку сутичок і показувати сцени перших контактів з європейцями.

Образотворче мистецтво аборигенів в більшості областей Австралії носить нереалістичний характер, бо, як і пісенний фольклор, воно традиційне. Малюнки аборигенів не можна зрозуміти, просто розглядаючи їх, як не можна зрозуміти й їхні пісні, коли просто слухати їх і буквально передавати кожне слово. Найголовніше в малюнках аборигенів – їх приховане чи символічне значення. Точно сказати, що означає певний малюнок, може лише та людина, яка ним користується. Існує і значна кількість малюнків, що зрозумілі всім, наприклад, зображення людей, тварин з усіма їхніми нутрощами або скелетами, дерев або абстрактних символів та геометричних орнаментів у вигляді меандри тощо. Але й у цьому випадку може бути необхідним пояснення змісту й ситуації, в яких ці образи або символи з’являються у якомусь співставленні, розповідь така може бути навіть міфом. Нерідко подібні роз’яснення доступні тільки вузькому колу осіб: дорослим чоловікам, які пройшли ініціації, членам місцевої родинної групи і т.п.

Усі види мистецтва – пісні, поетична творчість, оповідальний фольклор, інсценування, а також образотворче мистецтво, окрім задоволення естетичних потреб, є засобами обміну інформацією та думками. Австралійські аборигени займаються мистецтвом не лише для задоволення або для самовираження, а й з певною метою – релігійно-магічною. Ось чому існує універсальний символізм, притаманний мистецтву всіх аборигенів Австралії.

Прихід європейців докорінно змінив традиційне життя аборигенів майже в усіх його сферах. Сьогодні жодному товариству аборигенів не вдалося зберегти свою цілісність і незалежність. Аборигени чекали, що до них поставляться так, як вони самі ставилися б до європейців, якби ті опинилися на їхньому місці. Але швидко розчарувалися: їм потрібно було для цього небагато часу, доки не зрозуміли, що мають зовсім інші уявлення про цінності, ніж прибульці.

У релігійній, політичній, ідеологічній та економічній сферах діяльності – майже у всьому виявилася повна несумісність аборигенів і європейців. Культура аборигенів не була орієнтована на матеріальний добробут, вони концентрували свою увагу на відношення між людьми та людини з навколишнім середовищем. Вторгнення європейців призвело до того, що одних аборигенів загнали до резервацій, інші корінним чином змінили культурний зміст свого життя. Однак традиційне життя остаточно не згасло, хоча аборигени й наслідують європейський спосіб життя.

Австралійський Союз розташований на материку Австралія, що лежить між Тихим та Індійським океанами, острові Тасманія та ряді мілких прибережних островів. В адміністративному відношенні Австралійський Союз (загальна площа материкової території 7 682 300 кв. км.) поділяється на шість штатів (Новий Південний Уельс, Вікторія, Квінсленд, Південна Австралія, Західна Австралія і Тасманія) і дві території (Північна територія та Територія Федеральної столиці).