Літературна Одеса 20-30-х рр. ХХ ст., Детальна інформація

Літературна Одеса 20-30-х рр. ХХ ст.
Тип документу: Реферат
Сторінок: 10
Предмет: Культура
Автор: фелікс
Розмір: 32.7
Скачувань: 1170
Мета роботи: всебічно дослідити життя та творчість найяскравіших одеських письменників 1920-30-х рр.; зробити аналіз можливостей використання в туристичній галузі культурно-історичних пам’яток, що пов’язані з літературним життям Одеси того періоду.

У даній курсовій роботі автором було поставлено завдання дослідити:

Чому та чим одеські письменники відрізняються від письменників, чия доля ніяк не була пов’язана з Одесою. Для цього автор дослідив та коротко виклав у даній роботі історію Одеси та її мешканців;

Саму епоху 1920-30-х рр., яка безумовно мала досить великий вплив на літературу;

Життя та творчість найяскравіших письменників, а саме: І. Бабеля, Ю. Олеші, В. Катаєва, К. Паустовського, І. Ільфа та Є. Петрова;

Можливість проведення екскурсії “Літературна Одеса 20-30-х рр. XX ст.”.

Структура курсової роботи: робота викладена на 33 сторінках і складається зі вступу, восьми розділів, списку використаної літератури та джерел, висновків та додатків.

1. ОДЕСА ТА ОДЕСИТИ

Одеса – великий культурний центр України і водночас одне з найсамобутніших українських міст. Одесити не схожі ні на кого в світі, інколи може здатися, що вони окрема нація зі своєю мовою та своєрідною культурою. Коли людина потрапляє в це місто, вона одразу відчуває, що Одеса і весь інший світ – “це дві великі різниці”.

Одеса заснована на місці турецької фортеці Хаджибей (перша згадка – 1415 р.), яку 25 вересня 1789 р. взяв загін під командуванням Дерибаса. У 1793 р. за розпорядженням Суворова, який відповідав за укріплення кордонів з Туреччиною, починається будівництво нової фортеці. А 27 травня 1794 р. Катерина ІІ підписує наказ про заснування міста Хаджибей. Нове місто створювалося, як військово-морський форпост Росії на ближніх підступах до турецьких володінь.У січні 1795 р. за бажанням Катерини ІІ місто отримало сучасну назву. Це пов’язано з тим, що колись на схід від Хаджибея існувало грецьке поселення Одесос.

Своїм виникненням та початковими успіхами Одеса має завдячувати переважно іноземцям. Її засновником був неаполітанець Дерибас, план забудови міста склав француз Де’Волан, адміністративна влада в краї належала відомим французьким емігрантам Рішельє та Ланжерону. Їх найближчими помічниками були виключно іноземці – Рошешуар, Кобле, Кастельно та інші.

Не знайомі з життям російських міст, зі звичаями російської провінційної адміністрації, керівники Одеси повели місто новим шляхом. Вісті з далекого Заходу отримувалися з перших рук, а зближення з іноземцями сприяло засвоєнню європейських смаків та навиків.

Адміністративний гніт мало відчувався в Одесі, тут частіше чулося вільне слово, суспільна самодіяльність знаходила собі більше свободи, ніж в інших місцях Росії.

Такою побачив Одесу О. С. Пушкін:

Там все Европой дышет, веет,

Все блещет югом и пестреет

Разнообразностью живой.

Язык Италии златой

Звучит по улице веселой,

Где ходит гордый славянин,

Француз, испанец, армянин,

И грек и молдаван тяжелый,

И сын египетской земли…

У пошуку вільного життя в Одесу приходили люди з різних країв, і це не були звичайні, рядові люди: кріпаки, що втікли від панів були найенергійнішими, найсміливішими та найбільш свободолюбивими серед своїх односельчан, бо наважилися на багатокілометрову та небезпечну дорогу; болгари і греки, що не бажали терпіти турецьку владу; чорноморські козаки… Тобто це були найбільш енергійні та сміливі представники різних народів. Недарма один із мандрівників, що побував у Одесі на початку ХІХ ст., писав, що населення Одеси – “це волевий накип народу”, і ця особливість збереглася протягом двохвікової історії міста. Одеситів вважають енергійними, сміливими, заповзятими та безжурними при невдачах. Ці якості – “національна риса” одеситів, що взяли найкраще у своїх предків.

Отже, коротко ознайомившись з історією Одеси та її мешканців, можна зробити висновок, що це незвичайне місто. І нема нічого дивного в тому, що одеська література теж має свої особливості. Перше, що насамперед об’єднує всіх одеських письменників – почуття гумору, яке ніколи їх не полишає. Існує навіть таке поняття, як “одеський гумор”. Окрім цього у своїх творах одесити часто використовують специфічну одеську мову. Особливо полюбляв користуватися цим прийомом Ісак Бабель.

Одеські літератори увібрали в себе неповторний дух Одеси. Більш того – їм вдалося відтворити його на сторінках своїх творів. Творчість одеських письменників дає змогу значно поглибитися в розумінні так званого “одеського феномену”, що склався під впливом ряду історичних, культурних та геополітичних факторів. Тому знайомство із культурно-історичними пам’ятками, що так чи інакше пов’язані із літературним життям Одеси, зокрема періоду 1920-30-х рр., має всі підстави стати невід’ємною частиною одеської екскурсійної програми.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПОХИ 20-30-х рр. ХХ ст.

Література завжди була голосом епохи. Не тільки проблеми, які хвилювали художників, а й весь арсенал художніх засобів, сам творчий метод визначались часом, рівнем розвитку соціальної та художньої думки суспільства.

Кожна епоха має свою систему соціальних та філософських поглядів. Художник, навіть тоді, коли у розумінні історії та людини випереджає епоху, не може бути вільним від впливу сучасних йому уявлень про закони та сутність суспільного розвитку. І це відбивається на характері його ідеалів. Реальна дійсність, соціально-філософські та ідейно-естетичні уявлення про людину, суспільство та завдання мистецтва завжди мають пряме відношення до художнього методу письменника.

Початок 1920-х рр. К. Паустовський назвав “часом великих сподівань”. І справді, ще жили у пам’яті заманливі гасла революції, здавалося, що утопія може стати реальністю.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes