Церковне життя в Україні, Детальна інформація
Церковне життя в Україні
Церковне життя
Православна церква слугувала опорою царського режиму на Україні. Після то-
го як київський митрополит у 1686 р. був поставлений під зверхність московського
патріарха, вона перейняла московські церковні канони, стала посилювати русифі-
кацію, проповідувати вірність царю та імперії. І хоч під кінець XIX ст. серед нижчого
духовенства Й особливо семінаристів почала поширюватися національна та соці-
альна свідомість, ставлення української інтелігенції до церкви залишалося в цілому
неоднозначним, оскільки її вважали твердинею суспільного консерватизму та анти-
українських настроїв.
Революція й прагнення національного самовияву, які її супроводжували, неод-
мінно мали відбитися й на українській церкві. На єпархіальних зібраннях, а також
зборах солдатів і селян у 1917-1918 рр. висувалися пропозиції розірвати зв'язки з
Москвою й утвердити церкву на Україні як незалежну (автокефальну) установу. Ця
ідея знайшла прибічників серед нижчого духовенства й особливо міської інтелігенції.
Тому в 1918 р. з цією метою було створено Всеукраїнську Церковну Раду. Проте
Центральна Рада з її лівими нахилами не виявила до цієї справи великого інтересу.
Ідею про розрив церковних зв'язків з Москвою одностайно підтримав не хто інший,
як консервативний уряд гетьмана Скоропадського й особливо його міністри у
справах релігії Василь Зінківський та Олександр Лотоцький. Після падіння Ско-
ропадського на бік церковної самостійності стала також Директорія. Але оскіль-
ки обидва уряди трималися недовго, їхня підтримка не дала конкретних резуль-
татів.
Як не парадоксально, але кампанія за самостійну українську православну церкву
досягла апогею за радянської влади. Вважаючи найнебезпечнішим релігійним су-
противником Російську православну церкву на чолі з новообраним патріархом Ти-
хоном, радянські власті не перешкоджали виникненню релігійних груп, що підри-
вали вплив існуючої церкви. Тим і пояснюється їхня тодішня терпимість до ук-
раїнізації церкви.
Ця тенденція наштовхнулася, проте, на значний опір. Його насамперед чинили
патріарх Тихон і майже всі православні ієрархи на Україні. Погрожуючи відлучен-
Православна церква слугувала опорою царського режиму на Україні. Після то-
го як київський митрополит у 1686 р. був поставлений під зверхність московського
патріарха, вона перейняла московські церковні канони, стала посилювати русифі-
кацію, проповідувати вірність царю та імперії. І хоч під кінець XIX ст. серед нижчого
духовенства Й особливо семінаристів почала поширюватися національна та соці-
альна свідомість, ставлення української інтелігенції до церкви залишалося в цілому
неоднозначним, оскільки її вважали твердинею суспільного консерватизму та анти-
українських настроїв.
Революція й прагнення національного самовияву, які її супроводжували, неод-
мінно мали відбитися й на українській церкві. На єпархіальних зібраннях, а також
зборах солдатів і селян у 1917-1918 рр. висувалися пропозиції розірвати зв'язки з
Москвою й утвердити церкву на Україні як незалежну (автокефальну) установу. Ця
ідея знайшла прибічників серед нижчого духовенства й особливо міської інтелігенції.
Тому в 1918 р. з цією метою було створено Всеукраїнську Церковну Раду. Проте
Центральна Рада з її лівими нахилами не виявила до цієї справи великого інтересу.
Ідею про розрив церковних зв'язків з Москвою одностайно підтримав не хто інший,
як консервативний уряд гетьмана Скоропадського й особливо його міністри у
справах релігії Василь Зінківський та Олександр Лотоцький. Після падіння Ско-
ропадського на бік церковної самостійності стала також Директорія. Але оскіль-
ки обидва уряди трималися недовго, їхня підтримка не дала конкретних резуль-
татів.
Як не парадоксально, але кампанія за самостійну українську православну церкву
досягла апогею за радянської влади. Вважаючи найнебезпечнішим релігійним су-
противником Російську православну церкву на чолі з новообраним патріархом Ти-
хоном, радянські власті не перешкоджали виникненню релігійних груп, що підри-
вали вплив існуючої церкви. Тим і пояснюється їхня тодішня терпимість до ук-
раїнізації церкви.
Ця тенденція наштовхнулася, проте, на значний опір. Його насамперед чинили
патріарх Тихон і майже всі православні ієрархи на Україні. Погрожуючи відлучен-
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021