Конституція України - основне джерело конституційного права, Детальна інформація

Контрольна робота

по конституційному праву



 Зміст

TOC \o "1-3" \h \z \u HYPERLINK \l "_Toc2604777" Вступ PAGEREF _Toc2604777 \h 3

HYPERLINK \l "_Toc2604778" 1 Конституція України - основне джерело конституційного права PAGEREF _Toc2604778 \h 4

HYPERLINK \l "_Toc2604779" 2 Поняття виборчого права та виборчої системі України PAGEREF _Toc2604779 \h 8

HYPERLINK \l "_Toc2604780" Загальні висновки PAGEREF _Toc2604780 \h 11

HYPERLINK \l "_Toc2604781" Використана література PAGEREF _Toc2604781 \h 13



Вступ

В сучасних умовах розбудови правової системи України, що базується на зміцненні гарантії прав людини і громадянина, важливим є піднесення на належний рівень правосвідомості і правової культури населення України. велике значення в реалізації цього процесу належить правовому вихованню і правовій освіті. Без глибоких знань прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, чинного законодавства стає неможливим входження України в світову спільноту.

Конституція України становить значну соціальну цінність для людини, держави, суспільства. Вона в посттоталітарній Україні легалізувала приватну власність, проголосила юридичні гарантії прав та свобод людини і громадянина, конституційно встановила поділ влади. Основний Закон України 1996 р. виходить з пріоритету прав людини, закріплює верховенство Конституції і пряму дію її норм, верховенство права, принцип народовладдя, ідеологічну, економічну і політичну різноманітність. Аналіз Конституції з позиції ”людського виміру” дає підстави вважати, що вона повною мірою відповідає сучасним високим стандартам демократичної конституції.

1. Конституція України — основне джерело конституційного права

Конституційне право є провідною галуззю системи права України. Така роль конституційного права обумовлена тим, що саме ця галузь права складається з принципів і норм Конституції України, охоплює правові відносини, які виникають і розвиваються на основі цих норм. У демократичній, соціальній, правовій державі, якою згідно з Конституцією має стати Україна, серцевину предмета конституційного права становлять відносини у сфері сприяння розвитку та охорони прав і свобод людини і громадянина, позитивної діяльності державних і самоврядних структур у цій сфері, а також усі інші визначені Конституцією Україні суспільні відносини, що мають на мету подальший розвиток демократичного суспільства та державного ладу України.

Термін ”конституція” походить від латинського слова constitutio, що означає ”установлення”, ”устрій”. Конституція — це основний закон держави, що об’єднує групу норм з вищою юридичною силою, які закріплюють основи державного ладу, основні права, свободи і обов’язки людини і громадянина, систему та принципи організації державної влади, територіальну організацію держави, органи місцевого самоврядування. Найважливішими ознаками конституції є: а) конституція — це основний закон держави, тобто документ, який повинен виступати основою національного законодавства; б) конституція — це закон, який має вищу юридичну силу, тобто всі інші нормативно-правові акти мусять відповідати положенням конституції; в) конституція — це закон, що має підвищений ступінь стабільності. Це забезпечується як спеціальною процедурою внесення змін і доповнень до конституції, відмінною від процедури внесення змін і доповнень до звичайних законів, так і створенням правової охорони конституції, за якою унеможлювається співіснування в одному правовому колі конституції і правових актів, котрі їй суперечать.

Існує певна класифікація конституцій.

За формою вираження — писані, неписані, змішані:

а) писана конституція — це коли існує один або кілька документів (законів), які визначені власне як конституція держави (наприклад, Конституція Швеції);

б) неписана конституція — група політико-правових уявлень, концепцій, доктрин стосовно організації державного життя у суспільстві. Це явище є рідким;

в) змішана конституція — в ній органічно поєднуються елементи писаної і неписаної конституцій (Англія).

За порядком прийняття — даровані, народні, договірні:

а) даровані конституції — підготовлені і введені в дію одноособовим актом монарха, диктатора, хунти;

б) народні конституції — приймаються загальновизнаними демократичними способами: шляхом всенародного референдуму або ж парламентським шляхом;

в) договірні конституції — приймаються через укладення відповідної угоди між різними суб’єктами конституційного процесу (наприклад, Конституція СРСР 1924 р.).

За порядком внесення змін і доповнень — гнучкі і жорсткі:

а) гнучка конституція — до неї зміни і доповнення вносяться в порядку, встановленому для будь-якого іншого закону;

б) жорстка конституція — тут внесення змін і доповнень передбачає наявність особливої процедури. Наприклад, у залученні до внесення змін і доповнень спеціального суб’єкта (парламент вносить зміни в конституцію, але вони стають чинним після референдуму).

За часом дії — тимчасові і постійні:

а) тимчасові конституції — приймаються на певний термін або до настання певної події;