Розвиток лізингу в Україні, формування лізингового ринку, Детальна інформація

- довгостроковий – більше 3 років.

Виділяють також внутрішній та міжнародний лізинг. Внутрішній лізинг за своєю сутністю і масштабом поширення буває внутрішньо- або загальнодержавним. Його суб'єктами є українські підприємства (організації) чи їхні інтеграційні утворення. Українські суб'єкти лізингу можуть практично здійснювати дві його форми — зворотний та пайовий лізинг. Зворотний лізинг передбачає викуп лізингодавцем майна у власника (виробника) і передачу цього майна в лізинг тому самому власнику. За пайового лізингу оренда здійснюється за участю кількох суб'єктів лізингу із залученням одного чи кількох кредиторів. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувати 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна.

Чинне законодавство України дозволяє здійснювати міжнародний лізинг. Останній реалізується суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або тоді, коли лізингове майно чи платежі перетинають державні кордони. Інакше кажучи, суб’єктами міжнародного лізингу завжди є інвестори інших країн. Це дає змогу вітчизняним підприємствам (організаціям) оновлювати свою технічну базу за рахунок конкурентоспроможного устаткування, транспортних та інших засобів праці зарубіжного походження.

Лізинг також класифікується як сервісний і зворотній. Сервісний лізинг зазвичай застосовується за умови придбання на лізингових засадах складної техніки або такої, що зазнає швидкого техніко-економічного старіння (наприклад, комп'ютерно-обчислювальна та розмножувальна техніка, транспортні засоби тощо). Суть зворотного лізингу було розглянуто вище. Відповідно до чинного законодавства (Закон України «Про лізинг») його було названо формою внутрішнього лізингу. Проте з наукового погляду ( за характером лізингових операцій) його коректніше буде вважати одним із видів лізингу.

На перший погляд, система лізингових операцій може здатися досить складною, але вона є відображенням сучасного лізингу, який спромігся за короткий період пройти від примітивних форм оренди обладнання до гігантської галузі світового господарства, без якої уже неможливе існування ринкової економіки.

2.Організаційно-правові основи лізингових угод

Організаційно-правові основи здійснення лізингових операцій базуються на чинному законодавстві ( Законі України “Про лізинг” та інших нормативно-правових актах України), а також на укладених відповідно до цих актів договорах про лізинг ( крім відносин, урегульованих нормативно-правовими актами про аренду та приватизацію державного майна). Основною правовою формою регулювання взаємовідносин між суб’єктами лізингу є договір (угода), що укладається між ними.

Договір лізингу – це угода про встановлення, зміну або припинення прав і обов’язків двох або декількох осіб. Він визначає найважливіші умови функціонування сіб’єктів лізингових угод, додержання ними діючих в країні законів і прийнятих на себе зобов’язань.

Лізингові договірні зв’язки можуть бути двох видів:

прості – коли укладається один договір між двома сторонами;

складні – якщо укладається декілька договорів при участі трьох і більше суб’єктів.

В залежності від конкретних умов лізингова угода може забезпечуватися цілим комплексом господарських взаємопов’язаних і взаємообумовлених договорів (рис. 2.1, додаток 1).

Лізингова угода, як і будь-який господарський договір, виконує ряд важливих функцій, які можна об’єднати в дві основні групи: загальні і специфічні. До загальних відносяться такі:

а) ініціативна; д) волевиявлення;

б) координаційна; е) критерії оцінки бізнесу;

в) гарантійна; є) інформаційна;

г) захисна; ж) забезпечення зобов’язень.

Серед специфічних функцій основними є :

а) реалізація лізингового проекту;

б) отримання податкових і амортизаційних пільг;

в) забезпечення свободи вибору сфери бізнесу;

г) узгодження інтересів і дій сторін;

д) закріплення відносин сторін в формі зобов’язань;

е) введення санкцій, що передбачені сторонами.

В загальному вигляді лізингові угоди можуть бути охарактеризовані за допомогою загальноприйнятої системи ознак (рис.2.2, додаток 2). Приймаючи до уваги необхідність створення однаково сприятливих умов для розповсюдження лізингових відносин в різних галузях виробництва, при розробці і заключені лізингових угод доцільно керуватися певними принципами:

рівноправність сторін;

автономія волі;

стабільність відносин;

добровільність, свобода договіру;

відповідність сутності лізингу;