Наукова організація праці її зміст та завдання, Детальна інформація

Допоміжний час може бути машинно-автоматичним, машинно-ручним і ручним. Машинно-автоматичний допоміжний час витрачається при роботі на верстатах автоматах з автоматичним завантаженням деталі при механічному переміщенні частин верстата в вихідне положення. На протязі машинно-ручного допоміжного часу робота виконується робітником за участі механізму: наприклад, встановлення і зняття деталі за допомогою підйомного крану. На протязі ручного допоміжного часу робота виконується безпосередньо робітником без застосування якого-небудь механізму: наприклад, встановлення деталі вручну, вимірювання деталей, переміщення частин деталей вручну.

Час обслуговування робочого місця витрачається на догляд за робочим місцем і на підтримку його в робочому стані на протязі зміни.

Час обслуговування робочого місця і технологічних процесів обробки поділяється на час технологічного і організаційного обслуговування робочого місця.

Час технологічного обслуговування витрачається на догляд за робочим місцем при виконанні основної роботи: наприклад, час на заміну інструменту, що затупився, на регулювання і підналадку верстату в процесі роботи, на правку інструменту, змітання стружки в процесі роботи.

Час організаційного обслуговування витрачається на догляд за робочим місцем на протязі всієї робочої зміни, але переважно на початку і в кінці робочого дня: наприклад, час розкладання і збирання інструменту на початку і в кінці зміни, на чистку і змащування верстату, на огляд обладнання.

Часом роботи, не передбаченим виконанням виробничого завдання, рахується час виконання випадкових і невиробничих робіт, тобто непередбачених виробничим завданням, але викликаних виробничою необхідністю: наприклад, розмотування розбракованих бобін на мотальних машинах або зняття з заготовки зайвого припуску при механічній обробці і т.д.

Час перерв (час нероботи) – це період, на протязі якого робітник з різних причин не бере участі у роботі. Він поділяється на час регламентованих перерв, тобто перерв, які передбачені правилами внутрішнього порядку і існуючим законодавством, що регулює працю і відпочинок працюючих (час перерв на відпочинок і особисті потреби, виробничу гімнастику, час перерв). Враховуються також перерви, встановлені технологією і організацією виробництва: наприклад, технологічні перерви між стадіями фарбування і сушіння при багатослойовому покритті деталі барвниками; для провітрювання забоїв у шахті, перерви в роботі монтажників при підйомі блоку краном і т.д.

Тривалість перерв на регламентований відпочинок встановлюється в залежності від факторів, що враховують втомлюваність працівника: його фізичних зусиль, темпу роботи, забрудненості, вологості і температури повітря, шуму, вібрацій, теплових випромінювань і ін.

До часу нерегламентованих (усувних) перерв відносяться різні простої з технічних (ламання механізмів, відсутність різного виду енергії) і з організаційних причин (несвоєчасна подача матеріалу, інструменту, відсутність роботи), а також перерви, викликані порушенням трудової дисципліни робітником.

Затрати робочого часу виконавця можуть бути нормовані, ті, що включаються в склад норми часу, і ненормовані, які не включаються до складу норм часу. До нормованих належать затрати підготовчо-заключного часу, часу обслуговування робочого місця, а також затрати часу на регламентовані перерви. Всі інші затрати робочого часу виконавця вважаються втратами, усунення яких забезпечує підвищення продуктивності праці.

1.4 Планування робіт по вдосконаленню

організації і нормування праці.

Ефективність роботи по організації і нормуванню праці на підприємстві багато в чому залежить від якості розроблюваних планів і організації їх виконання. Для оцінки рівня організації і нормування праці на підприємстві слід планувати і аналізувати наступні показники:

Питому вагу чисельності робітників, праця яких нормується по міжгалузевих, галузевих і інших прогресивних нормативах;

Охоплення технологічних і трудових процесів нормами затрат праці;

Величину зниження затрат праці на виробництво (в процентах до всього об’єму затрат праці) за рахунок покращення нормування, підвищення якості норм;

Коефіцієнт корисного використання робочого часу і коефіцієнт використання виробничої потужності ділянки, цеху підприємства;

Степінь освоєння проектної трудомісткості і проектної продуктивності праці;

Частку приросту продуктивності праці за рахунок перевищення норм виробітку (часу) в загальному прирості продуктивності праці.

Для забезпечення систематичного вдосконалення організації і нормування праці на підприємстві необхідно здійснювати планомірну роботу і планувати на п’ятирічку і по рокам наступні напрямки: нормативно-дослідну роботу по розробці нормативів праці; зниження трудомісткості продукції і робіт по розробці і обслуговуванню виробництва; аналіз діючих норм затрат праці і їх перегляд; вивчення використання робочого часу (фотографія робочого часу, хронометраж і ін.); вивчення передового досвіду і поширення найбільш раціональних форм і прийомів роботи; підготовку і підвищення кваліфікації спеціалістів по організації і нормуванню праці.

На підприємствах постійно ведеться робота по забезпеченню росту продуктивності праці як головного джерела підвищення ефективності виробництва і важливого показника всієї системи трудових показників. Велике значення надається вивченню і розрахункам трудомісткості виробництва продукції. Для планування на підприємстві встановлюють планову нормативну, фактичну трудомісткість. Співставлення фактичної і нормативної трудомісткості дозволяє виявити резерви її зниження. Показник нормативної трудомісткості застосовується для розрахунків заробітної плати, собівартості і оптової ціни.

В залежності від категорії персоналу, праця котрого враховується при визначенні трудомісткості, розрізняють технологічні, комплексну, виробничу і повну заводську трудомісткість.

Технологічна трудомісткість визначається по кожній виробничій операції, деталі, вузлу і виробу по нормам часу робітників відрядників основного виробництва.

Комплексна трудомісткість розраховується як сума технологічної трудомісткості і затрат праці робітників-відрядників допоміжного виробництва і всіх робітників-погодонників основних і допоміжних цехів, які визначаються прямо або не прямо пропорційно технологічній трудомісткості кожного виду продукції.

Виробнича трудомісткість включає комплексну трудомісткість з додаванням затрат праці, пов’язаних з обслуговуванням процесу виробництва і створенням необхідних умов для його нормального функціонування. Ці затрати праці визначаються на кожну одиницю продукції за принципом пропорційного розподілу з врахуванням комплексної трудомісткості і об’ємів виробництва на одиницю продукції.

По підприємству, цехам, ділянкам і бригадам розраховують, планують, аналізують зниження трудомісткості Тр в результаті впровадження відповідних оргтехміроприємств:

а) зниження норми часу

Тр=(Нб-Нплп)QКд,

де Нб і Нпл – норми часу до і після впровадження міроприємства, нормо-год; Q – об’єм виробництва продукції, шт.; Кд – коефіцієнт терміну дії міроприємства;

б) збільшення норм обслуговування