Поети шестидесятники, їх роль в духовній письменній культурі ХХ століття, Детальна інформація
Поети шестидесятники, їх роль в духовній письменній культурі ХХ століття
Вражаючою рисою цієї групи було те, що її члени являли собою зразковий продукт
радянської системи освіти й швидко робили собі багатообіцяючу кар'єру. Деякі бу-
ли переконаними комуністами. Хоча дисиденти діяли переважно в Києві та Львові,
вони походили з різних частин України.
Більшість складали східні українці, проте
багато з них мали ті чи інші зв'язки із Західною Україною, де свого часу навчалися чи
працювали. Інша варта уваги риса полягала в тому, що чимало інтелігентів були в сво-
їх сім'ях першими, хто залишив село й приєднався до лав міської інтелігенції. Звідси
й той наївний ідеалізм та складна аргументація, часто притаманні їхнім заявам. За-
галом вони становили дуже аморфний і неорганізований конгломерат людей. На
Україні налічувалося не більше тисячі активних дисидентів. Проте їх підтримувало
й співчувало їм, напевне, багато тисяч.
Проти чого ж виступали українські дисиденти і яких цілей прагнули досягти?
Як і в кожній групі інтелектуалів, тут існувала велика різноманітність і відмінність у
поглядах. Іван Дзюба, літературний критик і один з найвидатніших дисидентів, одна-
ково прагнув здобути як громадянські свободи, так і національні права. Він чітко ви-
словив свою мету: «Я пропоную... одну-єдину річ: свободу — свободу чесного публіч-
ного обговорення національного питання, свободу національного вибору, свободу
національного самопізнання і саморозвитку. Але спочатку і насамперед має бути сво-
бода на дискусію і незгоду». Націонал-комуніста Дзюбу непокоїла велика розбіж-
ність між радянською теорією та дійсністю, особливо в галузі національних прав, то-
му він закликав власті усунути її для блага як радянської системи, так і україн-
ського народу. На відміну від нього історик Валентин Мороз продовжував інтелекту-
альні традиції українського інтегрального націоналізму, відкрито виражаючи свою
відразу до радянської системи та надію на її крах. Проте взагалі українські диси-
денти закликали до проведення в СРСР реформ, а не до революції чи відокремлення,
й виступали проти національних репресій на Україні та за громадянські права в
СРСР.
Серед західних аналітиків українського дисидентського руху існує розбіжність
щодо умов, котрі спонукали людей до відкритого протесту. Олександр Мотиль до-
радянської системи освіти й швидко робили собі багатообіцяючу кар'єру. Деякі бу-
ли переконаними комуністами. Хоча дисиденти діяли переважно в Києві та Львові,
вони походили з різних частин України.
Більшість складали східні українці, проте
багато з них мали ті чи інші зв'язки із Західною Україною, де свого часу навчалися чи
працювали. Інша варта уваги риса полягала в тому, що чимало інтелігентів були в сво-
їх сім'ях першими, хто залишив село й приєднався до лав міської інтелігенції. Звідси
й той наївний ідеалізм та складна аргументація, часто притаманні їхнім заявам. За-
галом вони становили дуже аморфний і неорганізований конгломерат людей. На
Україні налічувалося не більше тисячі активних дисидентів. Проте їх підтримувало
й співчувало їм, напевне, багато тисяч.
Проти чого ж виступали українські дисиденти і яких цілей прагнули досягти?
Як і в кожній групі інтелектуалів, тут існувала велика різноманітність і відмінність у
поглядах. Іван Дзюба, літературний критик і один з найвидатніших дисидентів, одна-
ково прагнув здобути як громадянські свободи, так і національні права. Він чітко ви-
словив свою мету: «Я пропоную... одну-єдину річ: свободу — свободу чесного публіч-
ного обговорення національного питання, свободу національного вибору, свободу
національного самопізнання і саморозвитку. Але спочатку і насамперед має бути сво-
бода на дискусію і незгоду». Націонал-комуніста Дзюбу непокоїла велика розбіж-
ність між радянською теорією та дійсністю, особливо в галузі національних прав, то-
му він закликав власті усунути її для блага як радянської системи, так і україн-
ського народу. На відміну від нього історик Валентин Мороз продовжував інтелекту-
альні традиції українського інтегрального націоналізму, відкрито виражаючи свою
відразу до радянської системи та надію на її крах. Проте взагалі українські диси-
денти закликали до проведення в СРСР реформ, а не до революції чи відокремлення,
й виступали проти національних репресій на Україні та за громадянські права в
СРСР.
Серед західних аналітиків українського дисидентського руху існує розбіжність
щодо умов, котрі спонукали людей до відкритого протесту. Олександр Мотиль до-
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021