Поети шестидесятники, їх роль в духовній письменній культурі ХХ століття, Детальна інформація

Вражаючою рисою цієї групи було те, що її члени являли собою зразковий продукт

радянської системи освіти й швидко робили собі багатообіцяючу кар'єру. Деякі бу-

ли переконаними комуністами. Хоча дисиденти діяли переважно в Києві та Львові,

вони походили з різних частин України.

Більшість складали східні українці, проте

багато з них мали ті чи інші зв'язки із Західною Україною, де свого часу навчалися чи

працювали. Інша варта уваги риса полягала в тому, що чимало інтелігентів були в сво-

їх сім'ях першими, хто залишив село й приєднався до лав міської інтелігенції. Звідси

й той наївний ідеалізм та складна аргументація, часто притаманні їхнім заявам. За-

галом вони становили дуже аморфний і неорганізований конгломерат людей. На

Україні налічувалося не більше тисячі активних дисидентів. Проте їх підтримувало

й співчувало їм, напевне, багато тисяч.

Проти чого ж виступали українські дисиденти і яких цілей прагнули досягти?

Як і в кожній групі інтелектуалів, тут існувала велика різноманітність і відмінність у

поглядах. Іван Дзюба, літературний критик і один з найвидатніших дисидентів, одна-

ково прагнув здобути як громадянські свободи, так і національні права. Він чітко ви-

словив свою мету: «Я пропоную... одну-єдину річ: свободу — свободу чесного публіч-

ного обговорення національного питання, свободу національного вибору, свободу

національного самопізнання і саморозвитку. Але спочатку і насамперед має бути сво-

бода на дискусію і незгоду». Націонал-комуніста Дзюбу непокоїла велика розбіж-

ність між радянською теорією та дійсністю, особливо в галузі національних прав, то-

му він закликав власті усунути її для блага як радянської системи, так і україн-

ського народу. На відміну від нього історик Валентин Мороз продовжував інтелекту-

альні традиції українського інтегрального націоналізму, відкрито виражаючи свою

відразу до радянської системи та надію на її крах. Проте взагалі українські диси-

денти закликали до проведення в СРСР реформ, а не до революції чи відокремлення,

й виступали проти національних репресій на Україні та за громадянські права в

СРСР.

Серед західних аналітиків українського дисидентського руху існує розбіжність

щодо умов, котрі спонукали людей до відкритого протесту. Олександр Мотиль до-