Поети шестидесятники, їх роль в духовній письменній культурі ХХ століття, Детальна інформація

дах, виганяли з роботи. Ця хвиля переслідувань, що нагадувала сталінські дні, трав-

мувала ціле покоління української інтелігенції й змусила багатьох, серед них і Дзюбу,

покаятися й відійти від дисидентської діяльності.

Українська Гельсінкська група. Поріділі чисельно, але й далі сповнені рішучості.

дисиденти у 1975 р. дістали новий імпульс, коли СРСР підписав Хельсінкську уго-

ду й офіційно погодився шанувати громадянські права своїх підданих. Повіривши

Кремлеві на слово, дисиденти організували відкриті й, на їхню думку, юридичне санк-

ціоновані групи, завдання яких полягало в тому, щоб наглядати за дотриманням

громадянських прав з боку Кремля. Перший Хельсінкський комітет було засновано

в Москві у травні 1976 р. Незабаром, у листопаді 1976 р., в Києві з'явилася Ук-

раїнська Гельсінкська група. Аналогічні групи сформувались у Литві, Грузії та Вір-

менії.

Очолив Українську Гельсінкську групу письменник Микола Руденко — по-

літичний комісар у роки другої світової війни та колишній партійний чиновник у пись-

менницькій організації. Його близьким товаришем був генерал Радянської армії

Петро Григоренко — кавалер багатьох урядових відзнак, якого відправили у від-

ставку. Ця група налічувала 37 учасників, найрізноманітніших за походженням. Тут

були дисиденти, що вже відбули терміни ув'язнення, такі як Ніна Строката, Василь

Стус, Левко Лук'яненко, Іван Кандиба, Надія Світлична та Вячеслав Чорновіл,

такі колишні націоналісти (що вижили після десятиліть, проведених у сталінських

концтаборах), як Святослав Караванський, Оксана Попович, Оксана Мешко, Ірина

Сеник, Петро Січко, Данило Шумук та Юрій Шухевич (син командувача УПА Ро-

мана Шухевича), й такі релігійні активісти, як православний священик Василь Ро-

манюк.

Українську Гельсінкську групу відрізняли від попередніх дисидентів дві важ-

ливі риси. Перша полягала в тому, що група являла собою відкриту громадську ор-

ганізацію, яка хоч і не була прорежимною, проте вважала, що має законне право на

існування. Такі погляди були для Східної України чимось нечуваним ще з часу вста-

новлення радянської влади. Іншою безпрецедентною рисою були контакти з анало-

гічними групами по всьому СРСР з метою «інтернаціоналізувати» захист громадян-