Поети шестидесятники, їх роль в духовній письменній культурі ХХ століття, Детальна інформація

водить, що до зародження дисидентства на Україні, як і в Радянському Союзі вза-

галі, спричинився насамперед політичний курс радянського керівництва, особливо

хрущовська «відлига» й намагання Брежнєва покласти їй край. Відверто проукраїн-

ська лінія Шелеста, поза всяким сумнівом, давала українській інтелігенції додаткову

спонуку висловлювати невдоволення Москвою. Всеволод Ісаїв та Богдан Кравченко

підкреслюють, що дисидентство було тісно пов'язане насамперед із соціально-

економічною напруженістю. З огляду на організований Москвою величезний наплив

на Україну росіян вони вважають, що конкуренція за вигідну роботу між привіле-

йованими російськими прибульцями та амбіціозними українцями часто схиляла ос-

танніх до підтримки вимог дисидентів надати Україні більшої самостійності. Так чи

інакше, в даному контексті дисидентство було найновішим проявом вікового проти-

стояння між українською інтелігенцією та бюрократією російської імперії.

Інерція десталінізації продовжувала розбурхувати неспокій серед інтеліген-

ції. Проведена у 1963 р. в Київському університеті офіційна конференція з питань

культури та мови, участь у якій взяли більше тисячі чоловік, перетворилася на від-

криту демонстрацію проти русифікації. Приблизно в цей час студенти та інтеліген-

ція стали постійно сходитися до пам'ятника Тарасові Шевченку в Києві не тільки

для публічних читань творів поета, а й також для того, щоб критикувати культурну

політику режиму. Підозріла пожежа 1964 р., що знищила фонд українських рукопи-

сів бібліотеки Академії наук України, викликала бурю протестів провідних діячів

літератури. Побоюючися, щоб події не вийшли з-під контролю, Кремль вирішив

ударити по дисидентському рухові в усьому Радянському Союзі. Наслідком цієї

політики на Україні став арешт наприкінці 1965 р. близько двох десятків тих, хто

протестував особливо голосно. Щоб залякати інших, власті вирішили судити диси-

дентів відкритим судом.

Після падіння у 1972 р. Шелеста Щербицький, спираючись на шефа КДБ Фе-

дорчука і партійного ідеолога Маланчука, розпочав масивний погром опозиційної

інтелігенції, що призвів до арешту сотень людей і набагато суворіших вироків, ніж

у 1965—1966 р. Відвертих дисидентів, а також співробітників дослідних інститутів,

редакційних колегій, університетів, яких підозрювали в «неблагонадійних» погля-