Культура доби Січового Стрілецтва, Детальна інформація

РЕФЕРАТ

на тему:

“Культура доби Січового Стрілецтва”

ПЛАН

Вступ

1. Культурні тенденції початку доби січового стрілецтва

2. Керівні органи військово-патріотичного виховання січового стрілецтва та українського населення. Преса, культурні осередки, творчість січового стрілецтва

3. Роль церкви в добі січового стрілецтва

4. Культурно-освітня робота в армії і серед населення

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У процесі визвольних змагань першої половини ХХ ст. українському народові не раз доводилося зі зброєю в руках виборювати свободу, захищати незалежність своєї держави. З цією метою творилися національні військові формації - Легіон Українських Січових Стрільців, Армії Української Народної Республіки, повстансько-партизанські формування Наддніпрянщини, Українська Галицька Армія і Українська Повстанська Армія.

Високий морально-бойовий дух Галицької армії, виявлений в війні з Польщею, а згодом на більшовицькому і денікінському фронтах грунтувався на почутті національної свідомості й патріотизму її особового складу. Без цих чинників неможливі успішні бойові дії війська.

Головний Отаман Симон Петлюра, який в роки українсько-польської війни неодноразово відвідував ЗУНР і зустрічався з воїнами Галицької армії, у виступах перед її командним складом наголошував на необхідності добре організованої виховної роботи у війську. "Приходимо до висновку, - писав він пізніше, - про велике значення моральних чинників, як психологічної бази для вірного і глибокого опанування нацією ідеї оборони свого краю".

Процес формування національної свідомості як основи військово-патріотичного виховання воїнів Галицької армії опирався на підвалини здобутків, закладених у процесі національного відродження на зламі XIX-ХХ ст., коли Галичина стала центром українського політичного життя, "українським П'ємонтом". Цьому насамперед сприяло її перебування в складі конституційної держави-монархії - Австро-Угорщини, у якій певною мірою були забезпечені особисті й політичні свободи українців, зокрема право творити політичні інституції, культурно-освітні осередки, мати представництво у віденському парламенті й галицькому сеймі. У той час коли в підросійській Україні політичні партії були в опалі влади, у Галичині діяли масові українські партії: Радикальна, Національно-демократична, Соціал-демократична, розгалужена мережа національних культурно-освітніх і кооперативних товариств, видавництв.

Потужним чинником виховання патріотичних почуттів була греко-католицька церква на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким. На початку ХХ ст. лише мережа "Просвіти" в Галичині складала 77 філій, 2944 сільські читальні, 2364 бібліотеки, що охоплювали близько 200 тис. читачів [55, с. 54]. Величезний поступ зроблено також в галузі народної освіти. Напередодні світової війни в Галичині діяло 6 державних і 15 приватних українських гімназій та 3 тис. народних шкіл.

Із розвитком національної свідомості й активізацією громадсько-політичного руху поширювалася ідеологія самостійності та соборності української держави, до якої закликали великі національні пророки Тарас Шевченко та Іван Франко. Особливо швидко і глибоко нею пройнялися молодіжні об'єднання: гімназійні таємні драгоманівські гуртки, студентська організація "Молода Україна", масові товариства "Сокіл", "Січ" та інші. Під впливом національно-державницьких традицій українського народу, під гаслом подальшої боротьби за визволення України у Львові в 1900 р. засновано "Молоду Україну".

У цій організації ідейно гартувалися національні кадри визвольних змагань, активно діяли майбутні вихователі стрілецтва й командири Легіону Українських Січових Стрільців та Галицької армії: М.Галущинський, С.Горук, В.Старосольський, Т.Мелень, А.Крушельницький, Л.Цегельський. Масовий суспільний рух охопив тисячі молодих галичан і буковинців, покликавши їх до політичної праці.

1. Культурні тенденції початку доби січового стрілецтва

Піднесенню національної свідомості галицької молоді спричинила широкомасштабна парамілітарна діяльність густої мережі сокільсько-січових осередків. Українське товариство протипожежної охорони і плекання руханки "Сокіл" зародилося 1894 р. з ініціативи великого патріота, львівського інженера-підприємця В.Нагірного. Найкраща доба цього товариства наступила з приходом професора Івана Боберського, талановитого організатора, теоретика й ідеолога, багатолітнього керівника українського сокільського руху. До організаційної та виховної праці в товаристві І.Боберський залучив обдарованих фахівців і відданих справі людей: С.Гайдучка, І.Сохацького, І.Криницького, синів Каменяра Петра і Тараса Франків. На початку 1914 р. завдяки їхній наполегливій праці 974 сокільські філії об'єднали близько 70 тис. юнаків і дівчат. Поряд із фаховим і фізичним вишколом члени сокільських осередків проходили школу ідейного виховання, підготовки до збройної боротьби за національне визволення. Адже ідеологічними засадами українського сокільства були відомі настанови Михайла Грушевського, який у статті "Сучасне сокільство і науки нашої минувшини" зазначав: "Завдання організацій сокільських - прислужити великому ділу будови нової України - без панування і поневолення, України свобідної від неволі політичної, суспільної і духовної".

Серед знаменитих десяти заповідей українських соколів були: виховувати свідомих і карних, здорових тілом і душею молодих українців, які дбають про народ, люблять Україну й спричиняться їй ділом. Слід відзначити, що сокільські філії, усвідомлюючи, що без високої культури і грунтовної освіти не може бути свідомого борця за волю України, вели широку культурно-просвітницьку діяльність. У сокільському товаристві були підготовлені десятки тисяч вояків Галицької армії.

На зламі століть (у травні 1900 р.) снятинський адвокат Кирило Трильовський, один із провідних діячів радикальної партії, заснував товариство "Січ", відродивши тим самим у Галичині традиції Запорозької Січі з її ідеалами боротьби за національне визволення. 1913 р. у Львові на його базі створено власне військове товариство "Січові Стрільці" - зародок українського війська. Відтак січовий рух охопив широкі верстви українського населення Галичини і Буковини. У ньому були відроджені козацький демократичний дух, старшинські ступені, відзнаки, символіка. Напередодні війни в його 813 осередках проходили військовий вишкіл близько 80 тис. юнаків і дівчат. "Січ" мала чітку структуру, яку складали: Крайова Січова Рада, повітові, кошові підрозділи; у товаристві впроваджено присягу, прапори, регулярні січові свята, на які запрошувалися І.Франко, В.Стефаник, М.Коцюбинський, відомі громадсько-політичні діячі краю. М.Коцюбинський, побувавши в 1911 р. на січовому святі в Коломиї, захоплено писав дружині: "Це щось таке гарне і величне, що трудно описати. Це ціле військо, кілька тисяч і Трильовський за генерала".

Найбільшим січовим святом-оглядом став ювілейний Шевченківський здвиг у Львові 28 червня 1914 р., проведений січовиками спільно з товариством "Сокіл". У ньому взяло участь більше двох тисяч січовиків, деякі підрозділи були озброєні й демонстрували військові вправи. "Виступають Січовики, Січовички, Соколи й Соколиці, - описував дефіляду на вулицях Львова один з учасників свята М.Угрин-Безгрішний. - Одушевлення велике ... З появою озброєних Українських Січових Стрільців на здвизі був замітний неописаний ентузіазм, великий запал, сльози радості в очах видців, невмовкаючи оплески… Кожний зрозумів, що осе постає нова доба в історії всієї України. Від 1775 року осе вперше український народ готується до рішального бою за волю і долю України із зброєю в руках". З лав січовиків вийшли командири Легіону УСС, Галицької армії: Д.Вітовський, С.Горук, Р.Дашкевич, Г.Коссак, О.Букшований, П.Франко, О.Микитка, М.Тарнавський. Легіон УСС, а згодом бригада УСС Галицької армії укомплектовувалися здебільшого вихованцями товариств "Січ" - "Січові Стрільці", які ідейно, морально і фізично готували завзятих борців за українську державність.

У період бурхливого національного пориву, парламентсько-сеймових дискусій щодо відкриття українського університету у Львові зародилося парамілітарне патріотичне товариство шкільної молоді – “Пласт”. Його ідеологічне кредо висловив наддніпряниць Д.Донцов, наголосивши нагальність виховання національної свідомості і військового вишколу гімназистів. “Пласт” заснував і опрацював його ідеологічні та організаційні засади 1911 р. львівський педагог О.Тисовський. Становленню організаціїї активно сприяли студенти І.Чмола, П.Франко, Р.Сушко, В.Кучабський, О.Степанівна та ін. Як згадувала Олена Степанівна, "ця організація вела більше військову, як пластову роботу". Варто особливо відзначити роль П.Франка, який написав і видав посібник "Пластові ігри і забави", опрацьовував форми і методи вишкільної та виховної роботи. "Пластова дисципліна, - писав він - відрізняється зовсім від часто тупої, бездушної дисципліни, пластун підпорядковується, бо знає, що це потрібно для держави, що дисципліна конче потрібна, бо без внутрішньої дисципліни ще ніякий народ не збудував держави. “Пласт” - це один із засобів виховання молоді, що долає нездарність, розвиває фізичні і духовні здібності, виробляє характер, вчить бути громадянином". З 1913 р. під впливом І.Чмоли та Р.Дашкевича, пізніше відомих воєначальників в діяльності “Пласту” остаточно перемогла лінія на пріоритетний військовий вишкіл, що виявилося надзвичайно актуальним. За підрахунками історика Б.Трофим'яка, в лавах Українських Січових Стрільців 1914-1917 рр. перебуло понад 1500 пластунів, 748 з них загинули в боях, понад 500 потерпіли від ран та в полоні. При сформуванні Легіону УСС у серпні 1914 р. вихованцями Пласту стали 480 стрільців і 39 старшин. Серед них уславлені пізніше військовики І.Чмола, Б.Гнатевич, П.Франко, Р.Сушко, О.Степанівна, М.Мінчак, С.Галечко. Уже в перших боях на російському фронті в Карпатах Легіон УСС, укомплектований майже на 70% пластунами, виявив високу боєздатність. Як згадував колишній пластун, старшина УГА Лев Шанковський, в роки українсько-польської війни при Стрийській Окружній військовій команді Галицької армії діяв загін пластунів віком 16-18 років, який виконував ряд бойових завдань. Зауважимо, що пластунами були також провідник ОУН Степан Бандера і командувач УПА генерал Роман Шухевич.

Отже, великою історичною заслугою січового, сокільського і пластового рухів, їх творців і провідників було насамперед формування національної свідомості і загалом державницької орієнтації серед широкого загалу українства. Водночас військовий вишкіл у парамілітарних організаціях став підготовкою до визвольних змагань 1914-1923 рр., які хоча і закінчилися поразкою, але заявили всьому світові про бажання українців жити у власній незалежній соборній державі.

2. Керівні органи військово-патріотичного виховання січового стрілецтва та українського населення. Преса, культурні осередки, творчість січового стрілецтва

Організаційними й керівними органами військово-патріотичного виховання особового складу українських формацій Легіону УСС (у добу Першої світової війни) та Галицької армії (у період визвольних змагань 1918-1920 рр.) були: Пресові Квартири (або Кватира - в УСС). На відміну від Червоної армії, у збройних силах західних держав, відтак австрійської, до якої входив Легіон УСС, ніколи не було інституту політкомісарів - організаторів ідеологічної роботи й політичного виховання у військах. Але, як зауважував відомий галицький громадсько-політичний і військовий діяч Никифор Гірняк, "політичний характер організації УСС-ів вимагав планового ведення політичної усвідомленої праці серед Стрілецтва… Стрілець повинен був добре знати історію рідного народу та його змагання до волі у минулому й сучасному" .

Для виховної роботи в Легіоні УСС та його структурних підрозділах - Коші і Вишколі фахівців було цілком достатньо. Після сформування Легіону УСС виявилося, що серед стрільців і старшин 38 відсотків інтелігенції, тобто у кожній сотні (зі штатом - 180 вояків) було майже 70 недавніх громадсько-політичних діячів, адвокатів, педагогів, письменників, журналістів, митців, студентів. Нерідко стрільцями і підстаршинами були люди з вищою освітою. Таким чином, у Легіоні УСС періоду Першої світової війни не бракувало вмілих організаторів виховної, ідеологічної та культурно-освітньої роботи й талановитих фахівців культури і мистецтва. Більшість з них продовжували свою діяльність у Пресовій Квартирі Галицької армії та інших виховних структурах.

Пресова Кватира УСС зародилася в коші, яким командував 30-літній педагог Рогатинської гімназії, що на Станіславівщині, глибоко освічений отаман Н.Гірняк і де, звичайно, були більш сприятливі умови. Її першими клітинами були насамперед заснований у березні 1915 р. хорунжим Л.Гринішаком стрілецький хор (30 співаків), який виступав перед січовиками та жителями Мукачева, де базувався кіш. Уже того місяця цей хор дав великий Шевченківський концерт у мукачівському замку. Хор січовиків також часто співав у міській церкві. "Від першої хвилини, як заспівав січовий хор, - писав О.Назарук, - публіка в церкві була немов заелектризована. Бо був це непросто концерт, інтересніший добрим ставленням публіки до нього, ніж не один Шевченківський концерт у Львові. Особливо співав знаменито "Отче наш", "Свят", "Буди ім'я Господнє" та "Вічна пам'ять". При тім усім треба було бачити, з якою вдячністю дивилися, особливо старі міщани й міщанки, на наших співаючих стрільців.