Культура доби Січового Стрілецтва, Детальна інформація

Таким чином, польове духовенство відіграло помітну роль у вихованні особового складу в дусі патріотизму і високої дисципліни. Під час українсько-польської війни 1918-1919 рр. та бойових дій на Правобережній Україні були відпрацьовані структура служби, завдання і компетенції її підрозділів, ефективні форми і методи праці. Досвід діяльності інституту польових духовників, яскравий приклад самовідданого служіння народу і Батьківщини можуть служити взірцем для нинішнього покоління всіх формувань Силових Структур.

4. Культурно-освітня робота в армії і серед населення

Нагальні завдання військово-патріотичного виховання вимагали посиленої просвітницької роботи серед старшин і стрільців. На відміну від Легіону УСС, де загальний рівень освіти був досить високим (згадаймо, що в його лавах служило 38% інтелігенції), у понад 100-тисячній армії немало стрільців були малописьменними. Освітянства довелося запозичити з українського легіону часів Першої світової війни.

Командування Легіону (зокрема його командир полковник Г.Коссак, а ще більше командант кошу УСС отаман Н.Гірняк) вважало за необхідне насамперед підвищити недостатній рівень освіти поповнення, яке приходило до Легіону вже в ході війни (всього через нього пройшло 9400 осіб). З цією метою при коші і вишколі засновано курси для малописьменних, на яких проводилися планові навчання. Учителями були стрільці і старшини - недавні педагоги. М.Угрин-Безгрішний згадував, як у порозумінні з командуванням Легіону при Коші засновали гімназійний курс. До нього зараховувалися стрільці - учні середніх шкіл, котрі не підлягали призову і прийшли добровільно. Отже, на початку червня 1915 р. й розпочала діяльність власне військова гімназія під керівництвом четаря УСС С.Прідуна. "Не тільки крісом, - говорив він своїм першим учням, - а й наукою зможете ви прислужити своїй любій батьківщині під хвилю, коли вона найбільше потребує цього!".

Заняття проходили після військових вправ. Навчалося 147 стрільців - 82 у коші і 65 у вишколі. Серед них були й виздоровці. Заняття за програмою V-VIII класів гімназії проводили досвідчені педагоги - старшини Н.Гірняк, С.Прідун, С.Никифоряк, І.Гуцуляк, Л.Смулка. Варто зауважити, що представник штабу корпусу полковник Вараді, ознайомившись під час інспектування Легіону з діяльністю гімназії, схвалив ініціативу українців, адже таких закладів в австрійській армії не було. Восени 1915 р. 30 січовиків виїхали до Станіслава й успішно склали іспити в українській гімназії. А до кінця 1916 р. близько 100 стрільців і підстаршин завершили гімназійний курс [248, с.29]. Незважаючи на воєнні часи, командування Легіону УСС спромоглося організувати Комісію військових абітурієнтів при станиці УСС у Відні. До неї прибували з фронту матуристи і після коротких установчих зборів (керівник - підхорунжий Іван Опока, згодом член Повстанського Комітету у Києві; розстріляний 1921 р. органами ЧК) складали іспити.

Досвід просвітницької роботи в Легіоні УСС і його вплив на військово-патріотичне виховання стрілецтва здобув належне продовження. 24 січня 1919 р. заступник військового міністра ЗУНР отаман П.Бубела в порозумінні з міністром освіти П.Артимовичем видав розпорядження, згідно з яким воякам надавалося право пройти короткий курс навчання в українських гімназіях Станіслава та Коломиї і скласти іспити за відповідні класи. Стрільці і підстаршини, колишні гімназисти VII-VIII класів, навчалися 6 тижнів у Станіславі, а V-VI класів - 10 тижнів у Коломиї. Право відпусток надавалося командирам частин [183. Арк. 12]. Хоча воєнні обставини суттєво перешкоджали, розпорядження ДСВС виконувалися. Зокрема наказом Окружного військового команданта Ф.Примака з коломийської залоги відпущені на навчання 6 стрільців на 10 тижнів і 24 стрільці і підстаршини - на 6 тижнів до Станіслава. Варто зауважити, що цим заходам сприяла необхідність готувати командні кадри, адже звання хорунжого у Галицькій армії згідно з наказом ДСВС від 16 січня 1919 р. присвоювалося лише за наявності середньої освіти. З перших днів існування армії за ініціативою окремих командирів творилися курси для неписьменних і малописьменних - головно в запільних частинах, запасних полках і куренях. Та коли навесні 1919 р. Галицька армія стрімко зросла й перевищила стотисячний рубіж, малописьменність стала справжньою проблемою. Тож 14 квітня командувач і начальник штабу Галицької армії - генерал Омелянович-Павленко і полковник Курманович - підписали наказ про організацію освіти в армії: "В ціли скріплення національної свідомости, підйому духа і віри у власні сили та зміцнення карности серед частин на фронті рішенням НКГА розвинути народну освіту на фронтах Дієвої Армії". При штабах галицьких корпусів впроваджено спеціальну посаду - старшини-референта освіти, а у бригадах - секції на чолі зі старшиною, який мав досвід педагогічної роботи. Зверталась особлива увага на освітню роботу безпосередньо в куренях і сотнях, де слід було створити спеціальні гуртки освіти, читальні; зокрема рекомендовано "гурткам і читальням дати назву наших славних героїв Галицької армії, наприклад, Читальня ім. отамана Осипа Микитки та ін." Пропонувалося регулярно організовувати колективні читання армійської преси, патріотичної літератури. "Ся праця буде мати успіх тільки тоді, - підкреслювалось у наказі, - якщо для цієї справи віддадуть ведучі її ціле серце і пожертвують свій вільний час - тим доложать багато цеголок для сильної будови Української Народної Республіки".

Інша обставина, що спонукала стрілецтво до активної діяльності, це - розтопити лід недовір'я певної частини українського суспільства до галичан - недавніх вояків австрійської, тобто ворожої, армії. Тож, як згадував колишній комбриг УГА С.Шухевич, "кинулися галичани до культурної праці. Заходами команди етапу творився при неї просвітний відділ. Старшини, інтелігентніші підстаршини і стрільці роз'їздяться по провінції з відчитами, устроюють віча, аматорські вистави, концерти, засновують читальні. Тим способом стараючи бути корисними для тамошнього українського населення, яке що раз більше горнеться до галичан, яких щиро полюбило". Звичайно, велику повагу і визнання українського населення вояки Галицької Армії заслужили передусім завзятими бойовими діями за звільнення України від більшовиків і денікінців. Але культурно-освітня діяльність їх була не менше значимою за обставин, які склалися восени 1919 р., коли Наддніпрянщину роздирала боротьба різних сил - УНР, більшовики, анархісти батька Махна, денікінці, коли національна свідомість ставала потужною зброєю у боротьбі за незалежність і соборність України.

Висновки

Отже, основою військово-патріотичного виховання січового стрілецтва було формування національної свідомості та державницько-соборницької ідеології як найвищих духовних та морально-етичних цінностей українського воїна. Воно опиралося на здобутки національного відродження у Галичині на політичних, економічних, культурно-просвітніх інституцій та масових молодіжних парамілітарних сокільських, січових і пластових організацій, де ідейно, морально і фізично гартувалися майбутні захисники УНР-ЗУНР. Там почали закладатися морально-бойові риси стрільців і старшин Галицької армії: непохитна відданість національній ідеї, революційний оптимізм, товариська солідарність, сміливий молодечий запал, дух самопожертви у боротьбі за незалежну соборну Україну. Піднесення національної свідомості особового складу було постійним і провідним завданням командного складу, виховних, культурно-освітних структур, армійського духовенства.

У Легіоні УСС була створена і випробувана на фронтах світової війни гармонійна система виховання стрільців і старшин, закладені основи структур для ідеологічної й культурно-освітньої роботи, напрацьовані форми і методи їх діяльності. Тож стрілецька ідеологія боротьби за незалежну соборну Україну при опорі на власні сили стала визначальною національною ідеєю у Галицькій армії. А січове стрілецтво стало ядром і фактичною гвардією Галицької армії протягом усього періоду визвольних змагань проти польського, румунського і російського поневолення. Із його середовища вийшла більшість командирів та організаторів Галицької армії і Окремого корпусу Стрільців Наддніпрянської армії.

Розвиваючи кращі традиції української періодики фронтових видань Легіону УСС, армійська преса активно включилася у вишкільно-виховний процес. Усвідомлюючи важливу роль друкованого слова і загалом рідної мови, вище військове керівництво ЗУНР постійно піклувалося армійськими редакціями, укомплектувало пресові органи кращими фахівцями, створювало сприятливі умови для друку і поширення видань. Воно широко використовувало армійські часописи не тільки для спілкування з стрілецькими масами, зміцнення військової дисципліни, а й мобілізації їх на захист УНР-ЗУНР. Варто зауважити, що завдяки цьому армійські газети відзначалися ідеологічною спрямованістю, якістю публікацій, що потужно впливали на морально-бойовий гарт вояків.

Досвід УГА перейняла у 1940-1950-і роки Українська Повстанська Армія, що мала власну пресу і вміло використовувала її для військово-патріотичного виховання бійців і командирів. Усвідомлюючи важливу виховну роль армійської преси і використовуючи досвід попередніх військових формацій, у Збройних Силах України їй приділяється належна увага з боку командування і виховних структур. Власні органи преси мають усі з'єднання і об'єднання — від дивізії й вище. Виділимо серед них печатний орган Міністерства Оборони України "Народну Армію" і газету Західного оперативного командування "Армія України", МВС газету “Іменем закону”, журнал “Міліція України” та інших підрозділів силових структур.

У період визвольних змагань 1918-1920 рр. у Галицькій армії напрацьовано великий досвід військово-патріотичного виховання, багатий арсенал його форм і методів, які заслуговують не лише історичних досліджень, але й глибокого вивчення, аналізу і використання в умовах становлення нинішніх Збройних Сил України та інших силових структур України.

Ефективності військово-патріотичного виховання в УГА сприяло національно-державницьке підґрунтя: нація вважалася найвищою цінністю держави, тому національно-державницькі орієнтири були на першому місці у виховному процесі. Ця ідеологія тісно поєднала у роки воєнних випробувань українське суспільство, незалежно від різних політичних, світоглядних, релігійних та інших ознак. Слід особливо відзначити, що виховний процес охоплював усіх громадян різних національностей ЗУНР. Це приносило часом разючі результати. У складі Галицької армії захищали незалежність УНР-ЗУНР, крім українців, росіяни, євреї, чехи, угорці, австрійці, німці, естонці і навіть поляки. Для них Україна стала, бодай на деякий час, Батьківщиною, за яку вони проливали кров і нерідко гинули в боях (полковники Є.Мишківський, Д.Кануков, Б.Губер, А.Шаманек, генерал Г.Ціріц та інші).

Список використаних джерел та літератури

Верига В. Визвольні змагання в Україні. 1913-1923: у 2-х томах. - Львів: Інститут українознавства НАНУ, 1998. - Т. 1. - 523 с.; Т. 2. - 503 с.

Винниченко В. Відродження нації. (Історія української революції [марець 1917 - грудень 1919 р]). - Ч. 2-3. - Київ; Відень, 1920. (Київ: Видавництво політичної літератури, 1990). - 330. 542 с.

Волинець С. Стрілецький театр // Український голос. - 1964. - 11 січ.

Гордієнко В. Українська Галицька Армія. - Львів: Меморіал, 1991. - 112 с.

Гунчак Тарас. Україна: перша половина ХХ століття. - Київ: Либідь, 1993. - 288 с.

Енциклопедія українознавства. Т. 4. - Львів: Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, 1994.

PAGE

PAGE 2