Культура доби Січового Стрілецтва, Детальна інформація

Великою популярністю користувалася започаткована талановитим філологом С.Прідуном кошова бібліотека та її читальний зал періодичної преси. У її фондах були твори Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки, а також книги з військової тематики, філософії, історії, журнали і газети різними мовами. "Читальня УСС-в збагатилася новою збіркою з Відня: закупами й дарами Союзу Визволення України. - доповідав Н.Гірняк у червні 1915 р. Президії Загальної Української Ради. - Мимо того і тепер ще не вистачає книжок, бо рух у читальні незвичайно великий". Завдяки командуванню Коша та українських інституцій у Львові й Відні бібліотека постійно поповнювалася новими виданнями й забезпечувала комплектування похідних бібліотек для фронтових стрілецьких сотень. Багато стрільців носили у своїх наплечниках разом з набоями книжки.

Коли навесні 1915 р. на службу до Коша прибув з Відня відомий у Галичині громадсько-політичний діяч і журналіст О.Назарук, що став фронтовим кореспондентом і автором книги "Слідами Українських Січових Стрільців", то серед стрілецтва особливо пожвавилася ідеологічна робота. Визначною подією стало заснування так званого "Відчитного кружка", що став своєрідним суспільно-політичним лекторієм.

Останньою складовою, що увійшла до Пресової Кватири, був прекрасний духовий оркестр Легіону УСС, організований композитором, 22-літнім випускником Львівського музичного інституту ім. М.Лисенка Михайлом Гайворонським, четарем сотні В.Дідушка. М.Гайворонський прибув з фронту і з великою енергією організував з допомогою отамана Гірняка й свого брата-музиканта Петра оркестр, до якого залучив 40 обдарованих стрільців. У репертуарі оркестру були гімни, народні і стрілецькі пісні, твори європейських композиторів-класиків.

Нарешті, на початку квітня 1915 р. на базі Коша зусиллями Н.Гірняка, М.Саєвича, М.Угрина-Безгрішного та інших утворилася Пресова Кватира - центр духовного й культурного життя українського січового стрілецтва. Його програмою став знаменитий вислів Івана Франка: "Основою для виховного процесу в армії мають бути національні, культурні, духовні надбання нашого народу". Обсяг і масштаби діяльності Пресової Кватири не вкладалися у назву, оскільки вона охоплювала різні сфери духовного життя: військову, ідеологічну, політичну, культурну і мистецьку. У своїх спогадах М.Угрин-Безгрішний підкреслював, що з Пресової Кватири "вийшли згодом всі інші культурно-освітні організації січового стрілецтва". За висловом мистецтвознавця В.Витвицького, Пресова Кватира стала "кузнею мистецькї творчости" січовиків... У ній, як і в так званій Артистичній Горстці, створювалася сприятлива атмосфера, в якій з сірих стрілецьких рядів добувалися талановиті сили".

Пресова Кватира УСС організувала збір матеріалів і документів з історії Легіону, зокрема спогадів, літературно-публіцистичних творів, статистичних даних, фотографій і творів мистецтва на стрілецьку тематику. "Стрільці вже тоді тямили, - писав Л.Граничка, - що творять першу сторінку новішої української історії і що треба зберігати свої сліди, щоби потомки не стояли перед пустими сторінками нашої минувшини. Писалися дневники, повстала в Коші "Пресова Кватира", яка збирала всякі документи, робилися численні світлини, які й досі милують наше око славою минулого".

Значне місце в діяльності Пресової Кватири зайняла стрілецька пісенна творчість. "Головними творцями стрілецьких пісень, - писав відомий мистецтвознавець В.Витвицький, - були три автори: Михайло Гайворонський, Роман Купчинський і Лев Лепкий. Гайворонський приніс з собою досить значну музичну підготовку, добуту в заліщицькій семінарії і в Музичному інституті у Львові, та деякий композиторський доробок... Купчинський і Лепкий вийшли з священицьких родин, в яких здавна культивувалося замилування до музики".

Вагомий внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва, зокрема батального, та в увічнення бойової слави січового стрілецтва зробили військові художники Пресової Кватири. Надзвичайно плідно працював обдарований портретист Осип Курилас, який створив близько 200 портретів і картин безпосередньо на фронті. Він був також графіком-карикатуристом й ілюстрував майже всі видання Пресової Кватири. Поруч з ним творили недавні студенти Краківської академії мистецтв Ю.Назарак, О.Сорохтей, талановиті І.іванець, Ю.Буцманюк.

Безцінні для історії галицького стрілецтва твори талановитих митців прикрашали протягом трьох десятиліть зали львівських музеїв і картинних галерей, нагадуючи нащадкам про героїчне минуле українського народу, періоду визвольних змагань 1914-1920 рр. Але на початку серпня 1952 р. за ініціативою і під безпосереднім керівництвом перших осіб Львівського обкому та міськкому КП(б)У твори стрілецьких митців, присвячені історії стрілецтва, злочинно знищено. Було спалено майже 50 картин О.Куриласа, зокрема портрети Г.Коссака, С.Горука, О.Букшованого, Н.Гірняка, О.Левицького, Олени Степанівни та ін., батальні картини "Бій на Маківці", "Бій на Лисоні", "Бій на Сінній площі у Києві". Разом з ними знищено твори І.Іванця, Ю.Буцманюка, О.Назарука, С.Горука, Ю.Назарака — всього майже 2300 творів образотворчого мистецтва.

Велике значення для виховання стрілецтва мали роботи фронтових фотографів - І.Іванця, Т.Мойсейовича, В.Оробця, Ю.Буцманюка, М.Угрина-Безгрішного, В.Яцури, І.Озаркевича, світлини яких експонувалися на військово-історичних виставках у Відні 1916 і Львові 1918 рр., публікувалися у стрілецьких виданнях.

Особливою сторінкою в історії Пресової Кватири стала діяльність її працівників на Правобережжі навесні й улітку 1918 р. На місцеве населення особливо велике враження справляла стрілецька пісня. Через багато років Софія Тобілевич, дружина Карпенка-Карого, звертаючись до галичан, писала: "Знайте, що стрілецька ваша пісня не забулась і досі лунає у наших душах".

Неможливо обійти увагою і театральний гурток при Пресовій Кватирі, який став базою фронтової трупи, що стала основою, по суті, військового театру К.Рубчакової й базою фронтового театру НКГА. Біля його витоків були талановиті актори О.Гірняк, Л.Новіна-Розлуцький, Я.Гриневич, І.Рубчак, Е.Кохан, Є.Банах, Л.Лісевич та інші.

Історики українського війська, і Легіону УСС зокрема, підкреслюють, що "завдяки Пресовій Кватирі Січові Стрільці здійснили великий прорив у національному житті, розбудили свідомість і вивільнили енергію українців Галичини в галузі культури, літератури, образотворчого мистецтва та музики".

Організаційний відділ (керівник - четар І.Онищук). Його головним завданням була організація ідеологічної, культурно-освітньої роботи у всіх частинах армії - від корпусу до окремих підрозділів і установ, підтримування тісного зв'язку з місцевими культурно-освітніми структурами й закладами. Опрацьований сотником І.Герасимовичем Статут передбачав зміст, порядок, форми і методи праці у військах. Організаційному відділу підпорядковувались: Відділ освіти Етапу армії, бюро пропаганди корпусів, а також старшин освіти корпусів і бригад, які безпосередньо у військах організовували агітацію і пропаганду, лекторії з історії України, колективні читання часописів, курси для неписьменних та ін.

Видавничий відділ перш за все опікувався часописами Галицької армії - такими, як "Стрілець", "Козацький голос", який від листопада 1919 р. став органом Пресової Квартири, "Полева газета", "Пролом", "Стрілецький шлях", "Стрілецька вістка", "УСС" та іншими (Більш детально див. "Преса УГА"). За участю відомих літераторів В.Бобинського, Р.Заклинського, С.Масляка, а також І.Герасимовича відділ підготував власний календар "Український прапор" на 1920 р. (до нього увійшло багато спогадів, оповідань, поетичних творів і публіцистичних статей).

Вічевий відділ, очолюваний А.Озарківом, колишнім учителем і здібним оратором, головну увагу зосереджував на праці серед населення, зокрема організовував віча з актуальних питань життя армії і держави. Так, 4 травня 1919 р. за участю майже 5 тис. вояків залоги і жителів Рогатина відбулося віче, на якому виступали К.Левицький, сотник В.Мечник, представники громадськості міста. 6 травня подібне віче організовано в Бурштині, де виступив також Начальний духовник НКГА о. А.Калята. На вічах нерідко приймались ухвали та заклики до населення [205, 11 трав.]. У ті ж дні відбулися великі віча в Коломиї і Чорткові. У Коломиї з доповіддю про становище на фронтах і прийнятний земельний закон виступив міністр І.Макух, який закликав учасників віча напружити зусилля для оборони Батьківщини [141. 13 трав.]. У ряді сіл і міст були проведені віча, спрямовані на боротьбу з дезертирством. Після переходу Збруча на вічевий відділ лягло особливе навантаження. Майже щоденно спільно з Відділом освіти його працівники проводили віча-мітинги, які справляли на місцевих жителів велике враження.

Історичний відділ очолював талановитий організатор, публіцист і письменник Микола Федюшка-Євшан. Це за його ініціативою в липні 1919 р. командувач УГА видав наказ командирам корпусів, бригад і полків приступити до написання історії військових частин і підрозділів від куреня до корпусу. Для цього була створена відповідна структура. Відділ, у якому працювали Ю.Шкрумеляк, Г.Колцуняк, організовував публікації в армійських газетах з історичної тематики, на відзначення пам'ятних історичних подій. Після смерті М.Федюшки-Євшана від тифу (23 листопада 1919 р.) його посаду обійняв четар Іван Кревецький .

Інформаційний відділ очолював молодий, але, за висловом О.Левицького, "незвичайно працьовитий і здібний четар (Семен) Ткачівський". За допомогою радіоприймача й часописів відділ опрацьовував вісті й готував інформації для армійської преси, пропагандистського апарату частин Галицької армії.

Бібліотечний відділ під керівництвом хорунжого Ф.Івасевича користувався великою популярністю серед стрілецтва. Він мав центральну бібліотеку при НКГА і кілька десятків похідних бібліотек у військах, постійно дбав про поповнення книжкового фонду. Звичайно, умови для придбання книг у часи війни були несприятливими. На початку квітня 1919 р. керівництво Пресової Квартири ініціювало звернення НКГА (було опубліковане в пресі) до української громадськості, державних і приватних інституцій ЗУНР. НКГА закликала допомогти укомплектувати літературою армійські бібліотеки, пропонувала "зібрати і надіслати до корпусних команд книжки, брошури, річники дневників і місячників, взагалі все, що може бути духовим кормом стрільця. Спішіть, а стане Вам подяка армії і кожного стрільця зокрема!" [231, 14 верес.]. З боку бібліотечного відділу робилося все, щоб друковане слово, книжка й газета стали доступними для кожного стрільця.

Театральний відділ очолював поручник Петро Артимович. Цей відділ здебільшого займався опікою фронтового театру НКГА - "Новим Львівським театром" з трупою К.Рубчакової у складі 43 осіб. Окрім того, у військах існували невеликі аматорські театральні трупи, які особливо активно діяли на Правобережній Україні влітку 1919 р. Як відзначає О.Левицький, надзвичайно вагомим внеском в культурно-освітню роботу Пресової Квартири була діяльність фронтового театру НКГА, де діяли актори А.Бучма, М.Крушельницький, І.Рубчак, М.Бенцель і неперевершена Катерина Рубчакова. "Театральна дружина, - згадував О.Левицький, - дала у Вінниці протягом жовтня й листопада цілу низку прегарних вистав і заля міського театру була завсіди вщерть виповнена так українською, як і російською публікою".

Визначне місце у структурі Пресової Квартири займав так зв. "Відділ для освіти при команді Етапу УГА" (відділ освіти), створений на початку серпня 1919 р. Спочатку відділ дислокувався у Кам'янці-Подільському, згодом перенісся до Жмеринки. Його засновникам і начальником був колишній директор гімназії, старшина австрійської армії сотник УГА Осип Левицький (пізніше видатний діяч Пласту, редактор його видань, виїхав у США [79, с. 1269]. Відділ мав два напрямки діяльності: "Поглиблювати освіту нашого вояцтва та скріплювати в нього народно-патріотичного духа, - писав О.Левицький, - але й нести одночасно освіту між селянські маси, будити й розбудовувати в них національну свідомість та переконувати їх в необхідності діяти для добра та визволення рідної землі. На цих основах мав згодом постати в рямах УГА потужний центр - апостольська організація науки та національного виховання". Підкреслюючи важливу роль цієї ділянки роботи, начальник відділу писав: "Уважаю, що значення її для угрунтування української національної свідомості серед народних мас України та двигнення ідеї української державности далеко важніше, чим усі добутки оружжя. Бо щойно після угрунтування національної свідомості здобутки зброї можуть мати тривкість".

У Відділі створено добру бібліотеку, 20 похідних бібліотек, якими частини обмінювалися між собою. Через відділ поширювалися армійські урядові часописи, видавалися і розповсюджувалися листівки з відозвами до військ або населення з актуальних питань. Так, лише у серпні-вересні 1919 р. видано 30 тис. листівок. У галузі культосвітньої роботи відділ тісно співпрацював із структурами, створеними згідно з розпорядженням НКГА: у корпусах - бюро пропаганди, у бригадах, полках, куренях та окремих підрозділах - старшинами освіти, визначеними наказами своїх частин. Для стрілецтва створювалися курси для неписемних, лекторії з історії України, організовувалося читання газет, художньої літератури.

Культурно-просвітницький кружок очолював отаман Р.Волощук, недавній командир полку УСС. У складі керівництва невтомно працювали талановиті М.Дацків (згодом директор харківського "Березіля", репресований у 30-х роках), Я.Пастернак (пізніше видатний археолог, автор монументальної "Археології України"), редактор журналу "Український Скиталець" Я.Голота, відомий різьбяр і скульптор, автор проектів українських нагород М.Бринський та інші. Спільно з командуванням інтернованих частин вони докладали усіх зусиль для підтримки і збагачення духовного життя таборитів, окрім того, підготували чимало кадрів для вищих українських закладів у ЧСР. Слід відзначити також працю історичної секції під керівництвом четаря М.Дольницького, яка зібрала, згідно зі звітом, понад 500 історій частин і підрозділів УГА, спогадів, військових наказів і звітів, видань, оперативних картосхем та ін. Театральна секція організувала низку вистав перед стрільцями таборів, співацько-музична - концертів. Спортивна секція утворила 3 футбольні команди, зокрема "Україну" у Німецькому Яблонному, які розігрували першість частин УГА, успішно грали з місцевими чеськими командами. Плідно працювала фотографічна секція, яка залишила цінні для історії визвольних змагань фотографії старшин і стрільців, їх побут на чужині [252, с. 23-29]. Згодом ці світлини з матеріалами історичної секції склали потужний фонд Музею визвольної боротьби України у Празі. Деякий час його очолював колишній командувач УГА генерал М.Омелянович-Павленко. Спільно з командуванням КПК організував величні святкування Шевченківських днів, Першолистопадового зриву, релігійних свят. Здобутки своєї роботи Кружок продемонстрував на великій Виставі культурно-освітних надбань таборів УГА у Чехословаччині, яка відкрилася 15 вересня 1923 р. Виступаючи на відкритті вистави, колишній голова Культурно-Просвітнього Кружка поручник О.Онуляк, наголосив: "Через цілий час нашого скитання на чужині ми важко працюємо й живемо як наочні свідки споминами визвольних боїв нашої славної Армії ... віддаємо свої сили культурно-освітній праці, щоб тим способом скріпити морально український народ у важкій боротьбі за його незалежність та збагатити свої душі тими ідеями і здобутками високої культури". Про життя та діяльність українців-галичан за кордоном присвячена монографія М. Павленко “Українські військовополонені й інтерновані у таборах Польщі, Чехословаччини та Румунії (1919-1924 рр.)” — Київ – 1999 р.

3. Роль церкви в добі січового стрілецтва

На всіх етапах багатовікової історії українського народу церква відігравала важливу роль у духовному житті суспільства. В умовах національного й соціального гноблення виховна і просвітницька діяльність душпастирів значною мірою сприяла збереженню етнокоду нації. "Від виховної сили Церкви в якомусь краю чи народові, від напружености виховної праці духовенства, - зазначав митрополит Андрей Шептицький, - у великій мірі залежить могутність батьківщини".

У житті західних українців чільне місце посідала Греко-католицька церква. Саме українські священики Галичини наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст. започаткували історичну епоху національного відродження. Українське населення Карпатського краю відповідало своїм духовним наставникам довірою. "У національно-визвольній боротьбі на початку XX ст. у Східній Галичині, - слушно відзначав львівський історик О.Красівський, - греко-католицьке духовенство стало провідним носієм української державності, союзником народу у боротьбі за національні права". Найяскравіше це виявилося в період визвольних змагань 1914-1920 рр. З перший днів заснування окремої національної військової формації - Легіону УСС його вояки стали об'єктом опіки церкви. У стрілецьких лавах діяли польові духівники отці А.Пшепюрський, М.Їжак, Ю.Фацієвич, у лічниці - отець П.Боднар. 27-28 жовтня 1917 р. запільні частини Легіону УСС - Кіш і Вишкіл у Розвадові - відвідав митрополит Андрей Шептицький, урочисто освятивши при цьому прапор українських січових стрільців.

Цілком закономірно, що греко-католицьке духовенство взяло активну участь у Першолистопадовому 1918 р. зриві в Галичині та в будівництві незалежної Західно-Української Народної Республіки. "Як настав догідний час, по Першій світовій війні, 1918 року, українське католицьке духовенство в Галичині стануло щиро в ряди будівництва "своєї хати", Української Держави, - згадував активний учасник тих подій отець Іван Лебедович. - Перші наради, перші кур'єри до сіл, перша підготовка до перебрання влади на місцях проходила в безліч випадках у священичих домах". Ряд видатних діячів церкви, зокрема митрополит А.Шептицький, єпископи Й.Коциловський і Г.Хомишин, протоігумен П.Філяс ЧСВВ, о. А.Бандера (батько провідника ОУН Степана Бандери) та інші, увійшли до складу вищого законодавчого органу республіки — Української Національної Ради. А коли внаслідок агресії Другої Речі Посполитої розпочалася українсько-польська війна 1918-1919 рр., у лави молодої УГА добровільно стали десятки священиків.

Перші українські польові духовники - греко-католицькі капелани, або фельдкурати - з'явилися в австрійські армії невдовзі після "весни народів" 1848 р., коли було впроваджено загальну 3-річну військову повинність. Українські вояки становили тоді подекуди цілі полки. Ініціатором акції став посол австрійського парламенту о. Г.Шашкевич, радник міністерства освіти й віросповідань у Відні в 1848-1865 рр. Фельдкурати носили військову форму, мали ступінь капітанів і підпорядковувалися польовому деканові (у званні майора), який був при штабі частини. По службі всі українські капелани підлягали польовому єпископові австрійської армії (римо-католику), а в обрядових справах - своїм галицьким греко-католицьким єпископам. Отже, з вибухом Першої світової війни згідно з існуючим порядком до Легіону УСС покликано польового духівника. Ним став уродженець Яворова на Львівщині о. декан Андрій Пшепюрський, який, за висловом С.Шаха, "записався похвальними нестертими буквами в історії українського січового стрілецтва". Десятки українських капеланів служили в українських частинах на російському, албанському, сербському та італійському (здебільшого) фронтах світової війни. За підрахунками відомого українського військового історика Л.Шанковського, у цісарському війську 1914-1918 рр. існували 19 піхотних, 5 кінних і 7 гарматних полків, 8 піхотних дивізій і 8 гарматних бригад, у яких українці становили 60-80 відсотків особового складу. Про їх діяльність на війні польовий єпископ австрійської армії Е.Бєлік писав: "Я мав нагоду придивитися на діяльність священиків, так на фронті при армії, як також у польових і рухомих шпиталях ..., і на їх похвалу можу лиш сказати, що вони сповняють свій обов'язок з цілковитою погордою смерти, з найбільшим самопожертвуванєм".

Польові духовники Галицької армії перейняли і примножили кращі традиції капеланів Легіону УСС. Близько сотні їх у різні часи в бойових лавах корпусів, бригад і полків, у запасних частинах і шпиталях самовіддано виконували історичну місію галицького духовенства у битвах на польському, більшовицькому і денікінському фронтах. Більше як 40 священиків-патріотів загинуло. Начальний духовник Галицької армії, потім - у роки Другої світової війни української дивізії "Галичина" о. Василь Лаба писав: "Полеві духовники УГА не тільки що виконували свою душпастирську службу, але теж впоювали боєвого духа в стрілецтво.., майже всі полеві духовники переходили з УГА за Збруч, переносили з нею всі злидні чотирикутника смерти, та понад тридцять кілька їх не вернулись домів. Стовпець полевих духовників в Жалібній книзі поляглих УГА найкраще говорить, з якою посвятою вони служили святій правді здобуття волі і самостійності своїй Батьківщині".

Значною подією в житті військового духовенства став з'їзд духовенства ЗУНР у Станіславові 7-8 травня 1919 р. У ньому взяло участь понад 200 священиків, польових духовників, діячів церкви на чолі зі станіславівським єпископом Г.Хомишиним. Заслухавши доповіді і виступи тридцяти делегатів, "з'їзд прийняв ухвалу, у якій відзначив важливу роль галицького духовенства у становленні й розбудові Української держави і закликав його згуртувати народ з церквою для зміцнення української державності на християнських основах". Учасники з'їзду схвалили вітальну телеграму стрілецтву: "Українське греко-католицьке духовенство шле щирий привіт і слова глибокої пошани для наших геройських військ, цілим серцем жертвує їм всі свої сили для допомоги і молить Всевишнього Бога о благословення справедливого, святого діла, кріпкої сили і побіди для освободження цілої дорогої Вітчини від пихатих ворогів".

Не підлягає ані щонайменшому сумніву величезний позитивний вплив греко-католицької церкви, її військових священиків на особовий склад Галицької армії. Їх заходи, богослужіння, особливо на фронті, справляли велике враження на вояків і викликали піднесення патріотичних почуттів. "У Велику Суботу запросив місцевий парох о. д-р Василь Левицький наш курінь до участи у Воскресній Утрені в парахіяльній церкві св. Петра і Павла, - згадував колишній поручник залоги прифронтового Сокаля на Львівщині С.Шах про Богослуження на Великдень 1919 р. - Ми влаштували перед церквою, при гарній погоді, військову параду під час обходу. При першому співі о. пароха "Христос Воскрес" віддали обі сотні трикратну почесну сальву вистрілів, а з тисячної групи сокальських парафіян і наших бійців понеслась могутнім голосом радісна воскресна пісня "Христос Воскрес із мертвих" і була це найсвітліша хвиля з нашої служби при УГА…".