Музично-поетична творчiсть українського народу, Детальна інформація

Виконуються думи кобзарями, що є народними професійними музuками, у супроводі бандури (кобзи) чи, рідше, ліри. Інструментальний супровід багато в чому залежить від конструктивних особливостей інструмента. У ряді зразків акомпанемент несе спеціальне художнє навантаження (найчастіше - звукозображальність).

До епічних жанрів фольклору належать також історичні пісні, тобто пісні, що віддзеркалюють загальнонародні події, історичні реалії (післякняжих часів), образи народних героїв. Передусім це пісні про боротьбу українського народу з турками і татарами, з поляками, росіянами, інші козацькі пісні. Сюди ж належать пісні про різні соціальні події загальнонародного значення з XVIII-XIX століть (про зруйнування старої Січі, про каторжні роботи в Московщині, кривди і грабунки московського війська в Україні, знищення Запорозької Січі Катериною ІІ, гайдамацькі повстання та ін.). До цієї ж ґрупи зараховуємо пісні, що виразно змальовують побут та історичні реалії певної доби, народних героїв (Довбуш і його опришки, Максим Залізняк, Устим Кармелюк, любовна тематика, пов'язана з козацьким побутом). Із інших тем можна назвати запровадження панщини в підросійській Україні, скасування панщини в Австрії 1848 р. і Росії 1861 р., війни ХІХ століття, еміґрацію до Америки. Вони більшою чи меншою мірою знайшли відображення в історичних піснях.

У цих творах вживано трояку мелодію: кантиленну, речитативну, моторну (маршеву, танцювальну). Для наспівів речитативного складу характерне оспівування ладових устоїв (їх буває два або більше), вільність ритміки і мелодики, мінорні нахили ладу. Кантиленні пісні пізнішого походження. У них також панують мінорні нахили, помітні і впливи мажоро-мінору. Але притаманна ладова змінність і - часом - виразні плагальності чи автентичності середньовічного типу. Ладова основа мелодій моторного типу менш своєрідна з дуже виразними рисами мажоро-мінору. У наспівах кантиленного і маршового складу трапляється багатоголосся. Історичні пісні виконуються як чоловіками (одиночні і колективні чоловічі), так і жінками (жіночі колективні).

До ліро-епічних пісень відносяться балади і співанки-хроніки. Баладами називають багатокуплетні строфічні пісні драматичного змісту з розвинутими сюжетами, що стосуються змалювання життєвих конфліктів з трагічним закінченням, нерідко з елементами фантастики. Баладні сюжети є знаними в усіх народів Європи, значна їх частина належить до так званих мандрівних сюжетів.

За тематикою балади поділяються на кілька ґруп:

* з фантастичними та леґендарними сюжетами, базованими на побутовому підґрунті;

* про сімейний побут і любовні конфлікти;

* побутово-любовні сюжети на історичному підґрунті;

* соціально-побутові.

Виконуються балади здебільшого співочими гуртами. За пісенним стилем їх можна зґрупувати на пісенні, пісенно-романсові і пісенно-маршові. Усі музичні засоби тяжіють до загальної врівноваженості. У багатоголоссі панує підголосковість. На Лівобережжі і Подніпров'ї поширення набув протяжний вид балад і виконання їх у манері протяжного співу; у Галичині і північному Прикарпатті переважають одноголосні наспіви тетра- пентахордової будови, у Закарпатті - балади моторного типу.

У реґіоні Карпат поширились співанки-хроніки ("новини"), у яких художньо відтворено події місцевого життя, також, як правило, драматичного і траґічного змісту. Вони швидко і з документальною достовірністю відгукуються на події і явища, що привертають загальну увагу.

Наймолодшим родом фольклору є ліричні пісні та їх різновиди. Їх становлення відбулось у XVI - XIX століттях. Тут маємо справу із зображенням почуттів, переживань, настроїв. На відміну від лірики в літературі чи професійному мистецтві, народнопісенна лірика є більш узагальненою, стриманішою за засобами і надзвичайно насиченою побутовим матеріалом.

Ліричні (чи лірично-побутові) пісні виконуються одно- чи багатоголосно. Причому одиночний спів остаточно сформувався у народно-співочій практиці слов'ян щойно в XVI - XVII столітті. Мелодика одиночного співу надзвичайно розвинута, форма - розбудована, образи - високоіндивідуалізовані.

Багатоголосне виконання ліричних пісень починає практикуватися щойно з ХІХ століття. Часом багатоголосний гуртовий спів замінює сольні варіанти виконання.

Усі ліричні пісні ґрупуються у два великі розряди: суспільно-побутові (чи соціально-побутові) і побутові. Першу ґрупу складають переважно станові пісні (козацькі, рекрутські, вояцькі, чумацькі, наймитські, заробітчанські, ремісничі, опришківські) і частково - побожні і старцівські. До побутових зараховують практично усі пісні про родинне життя, а також і ті, що стосуються особистого життя людини (пісні про кохання, жіночу долю, сирітство, гумористичні і насмішливі пісні, колискові, пісні дітей, молоді і дорослих).

Надзвичайно цікавою ґрупою ліричних народнопоетичних творів є дитячий фольклор, який складається із прозових, речитативних, пісенних та ігрових творів. До цієї ґрупи ліричних побутових творів належать як зразки дитячої творчості, так і твори, що виконуються для дітей дорослими.

Для дітей наймолодшого віку (від народження до 3-4-х років) дорослі (жінки) виконують колискові пісні, а згодом - забавлянки (утішки). До фольклорних зразків, виконуваних дітьми, належать ігрові пісні, дражнилки, лічилки, небилиці, жартівливі пісні, приповідки, скоромовки тощо.

У прадавні часи "спів при колисці" відігравав маґічну роль, оберігаючи немовля від хвороб та нещасть. Тематика колискових пісень дуже широка. Надзвичайно популярним у ній є образ кота. Часто функцію колискових виконують інші пісні - жартівливі, ліричні, обрядові, баладні. Спільною рисою усіх колискових пісень (і тих, що виконують їх функцію) є мірність ритміки, що відповідає фазам руху колиски при похитуванні, спокійний мелодичний малюнок, тембр. Досить поширеною манерою співу є виконання колискових rubato.

Пісні і короткі форми, виконувані дітьми, поділяються на співані і рецитовані. Найбільш усталеним їх елементом є ритміка із виділенням словесних наголосів. Характерним є спів на одному звукові, бі- і трихорди, ди- і тритоніка.

Надзвичайно розбудованою ґрупою є також пісні про кохання та родинний побут. Їм притаманний поглиблений ліризм, єдність інтимного і побутового, активне еволюціонування у сучасній співочій практиці.

В минулі часи переважна більшість пісень про кохання виконувалась сольно. Протягом ХХ століття досить поширеною стала також гуртова манера виконання (центральна Україна і Лівобережжя).

Більшість пісень про кохання і родинний побут належать до репертуару жінок і дівчат. При цьому у напрямку зі сходу на захід України співоча активність чоловіків зростає.

Музично-виконавські особливості цієї ґрупи пісень значною мірою залежать від реґіонів і місцевих традицій, але теж істотно зазнають сторонніх впливів і впливу новітніх музичних віянь.

Цікавими зразками народної традиційної пісенності є також танкові (танцювальні, до танцю) пісні та українські коломийки, що поділяються на ґрупи "до танцю" і "до співу". Типова ритміка 14-складового вірша коломийок (4+4+6) визначає їх найголовніші прикмети. Власне ця так звана "коломийкова" форма (4+4+6) активно поширилась у різних жанрах традиційного фольклору, прижившись також у професійній українській поезії.

До жанрової системи традиційного українського фольклору входять також драматичні форми (народна драма, вертеп), проза (байки, казки, новели, анекдоти, перекази, леґенди) й афористичні жанри (прислів'я, приказки, загадки, скоромовки та ін.). Деякі з вищезгаданих включають також зразки музично-поетичної традиції (пісні і рецитації в народних виставах і вертепах, пісні до казок і пісні-казки, емоційно рецитовані приказки і скоромовки тощо). Більші прозові форми служать також важливим джерелом для дослідження тематики пісень, традиційних форм музикування і народного українського інструментарію.