Історичні закономірності розвитку мистецтва, Детальна інформація

Реферат на тему:

Історичні закономірності розвитку мистецтва

Логіка еволюції мистецтва пов 'я-зана з конкретно-історичними періодами розвитку цивілізації.

Воно проходить шість основних етапів: доісторичний, стародавнього світу, середньовіччя, Відродження, Нового часу, другої половини XIX– XX ст.

Доісторичне мистецтво. До питання виникнення мистецтва зверталися представники різних галузей науки – історики, археологи, філософи, мистецтвознавці, їхні наукові інтереси зосереджувалися на різних аспектах цього явища, проте дві проблеми виявилися спільними і принципово

139

важливими. Перша проблема була пов'язана з питанням часу виникнення мистецтва. Офіційно визнано, що художні пошуки доісторичної людини ототожнюються з 40–20 тис. до н. е. Друга проблема – це причина появи мистецтва. З цього приводу існує значна кількість теоретичних міркувань, зокрема концепція Г. СПЕНСЕРА (1820–1903), що отримала назву «теорії надлишкової енергії». Англійський філософ порівнював поведінку тварин, їхні забави з діями доісторичної людини. Тваринні забави, на думку Г. Спенсера, стимулюють «надлишок» енергії. Ця сама причина зумовлює художню діяльність людини. Аргументи дослідника дещо дискусійні, адже не можна не враховувати складність умов життя доісторичної людини, внаслідок чого її вік ледь переходив межу ЗО років, але «теорія надлишкової енергії» посідає важливе місце в структурі існуючих з цього приводу концепцій.

Велике значення в контексті європейської естетики має точка зору відомих німецьких дослідників первісної культури Е. Гроссе і К. Бюхера, які вважали тяжіння первісної людини до прикрас, татуювання джерелом походження мистецтва і вибудовували своєрідний ланцюг етапів творчої діяльності людини доісторичної доби:

До ідей Е. Гроссе і К. Бюхера звертався Г. В. Плеханов у

дослідженні «Листи без адреси», в якому підкреслював роль і значення утилітарної практично-корисної необхідності мистецтва як своєрідного засобу пізнання, виховання і формування почуттєвої природи людини.

Феномен доісторичного мистецтва був об'єктом теоретичного аналізу у працях Ф. Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності і держави»; 3. Фрейда «Тотем і табу», «Невдоволеність культурою»; Е. Б. Тай-лора «Первісна культура» та інших, де з різних методологічних позицій було розглянуто проблему походження мистецтва.

Специфічна особливість мистецтва доісторичної доби – це його синкретичний характер, що поєднував водночас утилітарні та художні елементи. Мистецтво цього періоду використовувалося і з магічною* метою, і як засіб передачі через малюнок певних знань, здобутих у процесі практичної трудової діяльності.

Мистецтво стародавнього світу. Цей етап пов'язаний з історією стародавніх цивілізацій Сходу, античної Греції та Риму. В умовах

*Магія (від грец. тауа) – первісна форма релігії, в основу якої покладено чаклунство.

140

стародавнього світу завершується процес самовизначення мистецтва, його визволення від утилітарної функції і перетворення у духовно-практичну форму діяльності.

Специфічною особливістю мистецтва стародавнього світу є його міфологічне підґрунтя. Антропоморфізм* давньогрецької та давньоримської міфологій, їхня орієнтація на гармонію людини і світу визначили напрям художніх пошуків тогочасних митців.

Мистецтво середньовіччя (IX–XIII ст.). Важливе місце при вивченні цього етапу посідає проблема логіки взаємодії двох форм суспільної свідомості: релігії та мистецтва. В цей історичний період особливого статусу набула інституція церкви, що фактично виконувала функцію соціального замовника і безпосередньо вплинула на розвиток основоположних видів мистецтва середньовіччя: архітектури, іконопису, вітражного живопису, органної музики тощо.

Мистецтво Відродження (XIV–XVI ст.). Характерною особливістю цього етапу в історії мистецтва є пріоритет спадковості та новаторства як закономірностей художнього процесу. З одного боку, доба Відродження була безпосередньо пов'язана з традиціями античного мистецтва, його естетичними принципами. З іншого – це період яскравих художніх пошуків у мистецтві, логічним наслідком якого стали досягнення у галузі живопису – розробка законів композиції, пропорцій, перспективи, світлотіні; винахід станкового живопису тощо. Відпрацювання нових та удосконалення існуючих засобів і прийомів у мистецтві Відродження було зумовлено його надзавданням – абсолютизацією людської особистості, розкриттям її психології, внутрішнього світу, відтворенням емоційно-чуттєвого стану суб'єкта.

Мистецтво Нового часу (кінець XVI – перша половина XIX ст.). Процеси, що відбуваються у цей період, передусім пов'язані з виникненням художніх напрямів: маньєризму, бароко, рококо, класицизму, романтизму, реалізму. Отже, мистецтво Нового часу дає поштовх до об'єднання у межах конкретно-історичного періоду художньо-мистецьких течій принципово різних світоглядних орієнтацій.

Мистецтво другої половини XIX – XX ст. Цей період позначений інтеграцією філософсько-естетичних пошуків у художньо-мистецьку площину. Значний вплив на творчість провідних митців світу мали ідеї 3. Фрейда, А. Бергсона, О. Шпенглера та ін. Характерною ознакою цього етапу став діалог між теорією і художньою практикою.

*'Антропоморфізм (від грец. ап(/ігоро5 – людина і тогрНе – форма) олюднення зовнішніх сил природи та міфічних істот.

141

Закономірності розвитку мистецтва грунтуються на принципі історизму, що відкриває можливість показати логіку формування його основних структурних елементів, підкреслити їхній безпосередній зв'язок з конкретним історичним періодом, наголосити на тому, що поняття «канон» пов'язане з добою середньовіччя; поняття «стиль» виникає у часи Відродження; «художній образ» стає наріжним поняттям у мистецтві XIX ст., а проблема «художнього методу» фактично ототожнюється із строкатим мистецьким рухом XX ст.

Мистецтво є вищою формою естетичного опанування дійсності, і естетична наука розглядає та аналізує загальні закони мистецтва, його предмет, основні структурні елементи: художній образ, зміст, форму, стиль, метод, функціональні можливості тощо.

ПРЕДМЕТ МИСТЕЦТВА, ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ, ЗМІСТ І ФОРМА

Предметом мистецтва є людина і дійсність, які інтерпретуються через систему художніх образів.

Предмет мистецтва. Художній твір створюється і функціонує в умовах певного способу життя суспільства.

Як відомо, усі форми суспільної свідомості мають спільні риси, адже вони розвиваються під впливом конкретних історичних умов, залежать від економічного розвитку, пов'язані з певною політичною ситуацією. Водночас кожна з форм суспільної свідомості має свій предмет, що осмислюється з урахуванням її специфічних особливостей.

Мистецтво – це одна з форм суспільної свідомості, специфіка якої полягає у пізнанні і відображенні дійсності в конкретно-чуттєвих образах.