"Я вибрала Долю собі сама": життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко, Детальна інформація

Світ мене ловить, ловить... доганя!

Час пролітає з реактивним свистом.

Жонглює будень святістю і свинством.

А я лечу, лечу, лечу, лечу!

- Григорій Савич! - тихо шепочу.

Минає день, минає день, минає день!

А де ж мій сад божественних пісень?

Он бачиш, хто сидить в тому саду?

Невже я з ним розмову заведу?

Невже я з'їм те яблуко-гібрид,

Що навіть дух його мені набрид?!

...Прикипіли ноги до постаменту,

хліб у торбі закам'янів.

- Біда, - каже Григорій Савич. -

Він мене таки спіймав, цей світ,

добре хоч, що на тому світі.

Нічого, якось відштовхнуся від постаменту,

та й підемо.

...От ми йдемо. Йдемо удвох із ним.

Шепоче ліс: - Жива із кам'яним!

- Диви, дива! - дивується трава. -

Він кам'яний, а з ним іде жива!

І тільки люди зморщили чоло:

- Не може бути, щоб таке було.

Та їх давно вже хтось би зупинив!

...Тим часом ми проходим серед нив.

Ніхто не сміє зупинити нас.

...Тим часом ми проходимо крізь час.

Він твердо ставить кам'яну стопу.

Йдемо крізь ніч, крізь бурю у степу.