"Я вибрала Долю собі сама": життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко, Детальна інформація

Вона була б і вмерла вже не раз,

та все питає, і на смертнім ложі, -

а де ж те Слово, що його Тарас

коло людей поставив на сторожі?!

Передбачаючи реакцію цензури на таку заяву, авторка "Зоряного інтегралу" не побоялася кинути й промовистий виклик:

А я не хочу пошепки.

А я не хочу крізь грати!

Якби ця збірка вийшла, вона б стала неперевершеним явищем в українській літературі, видатною подією в культурному житті. Та вихід спочатку затримали, потім спробували авторку умовити щось поміняти, щось викинути, щось дописати на замовлення. Не вийшло. Ліна затялася не на життя, а на смерть. За височайшим велінням політичного олігарха верстку розсипали. Здавалось би, проблема з виданням, ввімкнене "червоне світло" мали б заставити авторку опальної, замордованої живцем книги бути хоч трохи обережнішою. Де там! Разом з Аркадієм Добровольським Ліна Костенко написала кіносценарій "Перевірте свої годинники". На українському республіканському конкурсі цей сценарій навіть отримав друге місце, в лютневому номері журналу "Дніпро" за 1963 рік появився друком, розпочалися успішно зйомки, було відзнято цікавий матеріал.

А у 1972 році Ліна подала нову збірку - "Княжа гора". І знову -безкомпромісну, і - знову чесну, і - знову високохудожню. А ці три риси вже розцінювалися як злочин проти системи. Щоб "поставити на місце" непокірну поетесу, до рецензування підключили справжніх фахівців, добрих майстрів поетичного слова - Миколу Бажана й Леоніда Первомайського. Хай меншою чи більшою мірою - відповідно, та все ж таки приручені системою, вони пропонували Ліні, образно кажучи, за вихід цікавої і дуже потрібної для народу книжки заплатити "кесарю кесареве". Кажуть, йшлося усього про одну поезію, яку вимагали зняти з рукопису. Директор видавництва переконував: "Господи, яке значення має той один вірш?" - "Має. Або збірка виходить з цим віршем, або я забираю рукопис". Той вірш був, як підкреслює С.Короненко, про рідну землю, про Україну. Чи багато втратила б збірка без нього? Принаймні не стільки, скільки втрачали шанувальники, не дочекавшись нової книги. Та Ліна Костенко не була би Ліною Костенко, якби на таке погодилася. І старші поети-порадники, і редактор, підштовхуючи авторку до компромісу, намагалися самі в собі притлумити власну совість, виправдати власні поступки. Ліна Костенко, максималіст від природи, притримувалася іншої думки: хто зрадить раз, той зрадить вдруге, хто поступиться в малому, поступиться і у великому. Навіть припущення про такий гріх лише в думці породило поезію "Щось на зразок балади, - як вийшли букви з-під моєї влади":

Було таке. Я мусила збрехать.

Не те, щоб як, - всього на півсторінки.

А букви раптом почали зітхать,

то та, то та тікать навперемінки.

Приміром, так. Беру я те перо.

І той папір. Писати хочу слово.

А буква "П", печальна, як П'єро,

Пробачте, - каже, - я тут випадково.

Примхливе "Р", перлина парижан,

зробило враз акробатичний номер.

Кружляло "Ж", жахливе, мов кажан,

а "Ц" і "Ч" присіли, наче гноми.

Сичало "С", мов кобра на хвості.

Шкварчало "Ш", і "Ф" взялося в боки.

І вірне "К" уперше у житті

Зробило вбік категоричні кроки.

Стогнало "Н", пручалась буква "Ю",

кусалось "Є", І "Т" кричало: - Тату! –

Сказало "Л": "На цьому я стою!" –

Ну, тобто прямо з Лютера цитату.

Слухняне "А" було вже на мазі,