"Я вибрала Долю собі сама": життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко, Детальна інформація

Вона не чула зроду про Растреллі,

Вона ходила в степ на буряки.

А от якби не сволок, а на стелі –

Щоб тільки небо, небо і зірки.

Уранці глянеш - хочеться літати.

Вночі заснеш у мужа на плечі.

Де б маляра такого напитати?

Навколо ж орачі та сіячі.

Уваживши ту мрію дивовижну,

приходив небо малювать шуряк.

Вона сказала: - Перестань, бо вижену.

У тебе, - каже, - небо, як сіряк.

Якийсь художник у роки голодні

зробити небо взявся за харчі.

Були у нього пензлі Боговгодні,

став на ослін, одсунув рогачі.

У нього й хмари вигинались зміями,

уже почав і сонце шюмінке.

Вона сказала: - ні, ви не зумієте.

Злізайте, - каже. - Небо не таке.

Вона тим небом у тій хаті марила!

Вона така була ще молода!

Та якось так - то не знайшлося маляра.

Все якось так - то горе, то біда.

І вицвітали писані тарелі,

і плакав батько, і пливли роки, -

коли над нею не було вже стелі,

а тільки небо, небо і зірки.

Коли Ліні виповнилося шість років, сім'я переїхала до Києва. Звідси однієї страшної доби й вхопив "чорний ворон" батька на цілих десять років. Маленька Ліна тоді ще й не уявляла, що таке бути дочкою "ворога народу", вона просто не могла змиритися в душі, за що І чому її такого доброго, розумного, інтелігентного татка так безцеремонне й грубо принизили, відірвали від неї і матері й забрали на все її цим арештом охмарене дитинство.

А потім була війна. Евакуація. Страшні, "сумні біженські мандри". Психологи вважають, що випробувані катастрофами й катаклізмами діти надто швидко дорослішають, навіть у ранньому чи підлітковому віці вже мають очі збагачених багатолітнім досвідом сивих поважних старців. Війну маленька Ліна сприймала саме такими очима, про що свідчать поезії "Мій перший вірш написаний в окопі", "У Корчуватому, під Києвом", "Колись давно, в сумних біженських мандрах". Здавалось би, що могло запам'ятатися одинадцятилітній дитині? Пожежі, вибухи, солдати-чужинці. Звичайно, залишилося в спогадах і це. Але найбільше врізалися у свідомість свідчення доброти й милосердя українців - ті риси, які не могла знівелювати й здевальвувати навіть несподівана війна, навіть трагічний відступ армії, навіть страшні слова "евакуація" та "окупація":