"Я вибрала Долю собі сама": життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко, Детальна інформація

Дурне дівчатко і старий поет.

Кружляє листя, і не чутно кроків.

Пейзаж, котрому років, років, років...

У шістнадцять літ юна поетеса вже мала перші публікації, отже, образно кажучи, заговорила зі своїм народом дійсно у віці молодого Рильського і Тичини.

Після закінчення середньої школи Ліна поступила у Київський педагогічний інститут, але цей заклад рутенщиною, схематизмом, поклонінням "сонцеподібному" вождеві швидко відбив бажання вчитися далі. Богом даний талант і успадковане від батька почуття гідності й ставлення до науки як до вівтаря, а не як до прислужниці в державі спонукали студентку зробити вибір, на який зважитися було нелегко: Ліна покинула педагогічний вуз і подала документи в Московський літературний інститут імені М.Горького - як тоді підкреслювали, кузню талантів усього СРСР. Це дійсно був один з найкращих, найпрестижніших і найвільнодумніших навчальних закладів. Правда, й конкурс у цей вуз був неймовірний, але ж Ліна Костенко з гідністю витримала випробування. Навчалася майбутня знаменитість у колі відомих митців. Творчим семінаром керував російський поет Михайло Свєтлов, який не міг не помітити Ліниних непересічних здібностей. У заліковій книжці студентки не було ні трійок, ні четвірок. Дівчина надзвичайно багато читала, її талант міцнів, поетичне слово набирало високого звучання, "Хрущовська відлига" започаткувалася у Москві й, до речі, найдовше тут протривала. Студентка другого курсу Ліна Костенко вже мала можливість причаститися "естрадною" поезією таких авторів, як Євтушенко, Рождественський, Вознесенський. їхні вірші були оазисами в Богом забутій духовній пустелі велетенської країни, що Й далі, перевернувшись у якусь мить з боку на бік, лагодилася летаргічно спати від Курил до Карпат. Та студентам вірилося у нові повіви державного вітру більше, ніж старшому поколінню, молодим здавалося, що повернення до драконівських і ганебних ЗІ сторони держави переслідувань за правду вже не буде, що "культ особи" - страшна примара сталінської ночі - не вилізе з могили пити свіжу кров невинних жертв. Це в Україні Павличко говорив про Торквемаду. Москва не особливо боялася й остерігалася. Тут діяли інші закони й вирувало інше життя. Тут дійсно вільніше й безпечніше дихалося й жилося навіть тим талантам, які становили опозицію до влади.

Дипломною роботою Ліни Костенко стала чесна і глибоко громадянська збірка віршів "Проміння землі". Критик Всеволод Іванов, рецензуючи її 3 квітня 1956 року, прямо заявив: "Дипломна робота Ліни Костенко, вірші, заслуговує, з моєї точки зору, найвищої оцінки... Це дуже талановитий поет з великим майбутнім... Я відчуваю, що українські вірші її досконалі". Наступного року "Проміння землі" було видане окремою книжкою у видавництві "Молодь", а в 1958 вийшла нова збірка - "Вітрила". В обох за московським привілейованим стандартом (тільки для столичних митців, тільки для росіян за національністю, не різних там "буржуазних націоналістів") не було віршів-паровозів про Леніна й партію, не було штучних відгуків на червоні дати календаря. Але ж авторкою була українка! Але ж збірки виходили в Україні! Тут великою сміливістю, як на ті часи, вважалося навіть укласти, навіть запропонувати до друку такі книги. А Ліна Костенко їх видала! Непоступливість й уміння аргументувати свою позицію, свій вибір у Ліни Костенко починалася саме з цих перших книг Інша річ, що згодом окремі риси характеру переростуть у позицію, сформують неординарний світогляд, зроблять Ліну Костенко живою совістю епохи. Значно пізніше поет, який прийшов у літературу у 80-их роках Юрій Андрухович, по-філософськи мудро скаже, що бодай комусь із творчої когорти обов'язково випадає особлива роль:

Серед невизнаних і визнаних

повинен бути хоч один,

хто стане речником і вісником,

і перевізником годин.

В українській літературі, хоч мала вона багатьох талановитих митців-чоловіків, серед яких і таку постать, як Василь Стус, роль обраної Богом на символ і прапор все-таки випала Ліні Костенко. А може, й не випала. Може, вона сама свідомо обрала собі Долю, Долю тяжку, як Ісусів хрест, і світлу, як перше причастя:

Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться –

У мене жодних претензій нема

До Долі - моєї обраниці.

На початку шістдесятих років у літературу стрімко ввійшли Микола Вінграновський та Іван Драч, їхньою "хресною мамою" стала "Літературна Україна", помістивши вагомі добірки. Ліна Костенко на той час уже мала дві книжки, готувала третю - "Мандрівки серця". Але і їй "Літературна Україна" вділила сторінку. З виданням "Мандрівок серця" уже не було так просто, як з двома першими. Система пильнувала, щоб неугодні не ставали відомими. Мабуть, Євген Маланюк був наслуханий про Лінині "ходіння по видавничих муках", більше того, навіть побоювався, що цей талант знищать. У статті "Малоросійство" він писав: "Дуже прикметний недавній випадок з посткою Ліною Костенко. По виданні тільки двох книжечок поезій - вона опинилася з кляпом в роті. Не з огляду на тематику (про кохання й соловейка така В.Ткаченко воропає собі без перешкод)... Ні, справа була не в тематиці, а в занадто певнім тоні, занадто суверенній інтонації і занадто яскравій літературній культурі...А, на біду, - поетка справжня та ще й з власним стилем. Це й припечатало її долю. Вона фактично вже задушена, не вспівши навіть заквітнути. Випадок з Ліною Костенко, може, найяскравіше показує справді сатанинську чуйність совєтського апарату малоросизації".

Коли "хрущовська відлига" почала підмерзати, у 1963 році поетеса подала у видавництво четверту книгу своїх поезій - "Зоряний інтеграл". У цій збірці Ліна Костенко ще далеко до знаменитих виступів І.Дзюби та В.Стуса підчас прем'єри "Тіней забутих предків" гнівно заявила у вічі системі:

Я скоро буду виходити на вулиці Києва

з траурною пов'язкою на рукаві -

умирає мати поезії мого народу!

Все називається Україною -

універмаг, ресторан, фабрика.

Хліб український,

телебачення теж українське.

На горілчаній етикетці

експортний гетьман з булавою.

І тільки мова чужа у власному домі.

У шовінізму кігті підсвідомі.

Сім'я вже ж вольна і нова.

Та тільки мати ледь жива.