"Я вибрала Долю собі сама": життєвий і творчий шлях Ліни Василівни Костенко, Детальна інформація

І ніч глуха. І пес надворі виє.

І світ кривавий, матінко свята!

Чужа бабуся ковдрою укриє,

своє розкаже, ваше розпита.

І ні копійки ж, бо не візьме зроду,

бо що ви, люди, на чужій біді?!.

А може, то в душі свого народу

я прихилила голову тоді?

Мабуть, воєнні дитячі віршовані спроби теж були не дитячими. На жаль, не можемо судити про їх рівень і тематику - ті поезії не збереглися:

Це вже було ні зайчиком, ні вовком,

кривавий світ, обвуглена зоря! -

а я писала мало не осколком

великі букви, щойно з букваря, -

той перший віршик, притулившись скраю,

щоб присвітила поночі війна.

Який він був, я вже не пам'ятаю.

Снаряд упав - осипалась стіна.

У повоєнні роки Ліна почала відвідувати літературну студію при Спілці письменників України. Вона надовго запам'яталася ровесникам І навіть вже відомим талантам не тільки аристократичною красою, яка свідчила про глибоку духовність допитливого дІвчатка-підлітка, а й дивовижно свіжими віршами, оригінальним поглядом на світ і вмінням відтворити побачене в мить озаріння словами. Несподівана, випадкова й, по суді, ні до чого не зобов'язуюча, зустріч Із Максимом Рильським, мабуть, все-таки мала глибокий підтекст, про який Ліна Костенко здогадалася аж у зрілому віці;

Пейзаж з па м'яті

Ледь-ледь торкаю слово аквареллю –

прив'ялий ранок, тиша, парапет.

З кленового туманного тунелю

виходить Рильський, майже силует.

Різьба по небу - дерево черлене.

Я теж з туману обрисом з'явлюсь.

Він сумно-сумно дивиться на мене, -

хто я така, чого я так дивлюсь.

А я дивлюся... Я хвилююсь трохи...

І розминулись. Тільки силует.

Оце і все. Зустрілись дві епохи.