Облік, аудит та аналіз продукції власного виробництва, Детальна інформація

інші витрати (недостачі незавершеного виробництва;

недостачі і втрати від псування матеріальних цінностей у цехах лише в межах норм природного убутку; оплата простоїв тощо)

У свою чергу, загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні. Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлює підприємство. Але виробничу собівартість формують лише змінні та розподілені постійні загальновиробничі витрати, тимчасом як нерозподілені загальновиробничі витрати підлягають списанню на витрати звітного періоду, в якому вони виникли, і до складу виробничої собівартості не включаються.

До складу змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування й управління виробництвом. Вони змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) виходячи з фактичної потужності звітного періоду. Отже, змінні загальновиробничі витрати повністю включаються до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) в періоді їх виникнення, тобто списуються на витрати виробництва (за дебетом рахунка 23 «Виробництво») щомісяця в повному обсязі і розподілу не підлягають.

Постійні загальновиробничі витрати — витрати, що відносяться на обслуговування й управління виробництвом та залишаються незмінними при зміні обсягу діяльності. До них, наприклад, відносять оренду основних засобів. Адже незалежно від того, що, коли і за якими цінами вироблятиметься, оренда залежить тільки від умов угоди оренди. Тому підприємство повинно самостійно розподіляти постійні загальновиробничі витрати. За основу розподілу можна взяти кількість продукції, що випускається, заробітну плату працівників, безпосередньо зайнятих на виробництві продукції, чи просто години праці на такому устаткуванні.

Відображення на рахунках бухгалтерського обліку собівартості реалізованої продукції як уже було сказано, собівартість реалізованої продукції складається з:

— виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду;

— нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

— наднормативних виробничих витрат.

Оскільки готова продукція, відповідно до П(С)БО 9, є запасами, то й облік її ведеться на рахунках класу 2 «Запаси». Відповідно до Плану рахунків та Інструкції №291, підприємство з виготовлення готової продукції може використовувати:

рахунок 20 «Виробничі запаси». Цей рахунок призначено для узагальнення інформації про наявність і рух належних підприємству запасів сировини і матеріалів (у тому числі сировина й матеріали, які є в дорозі та в переробці);

рахунок 23 «Виробництво». Цей рахунок призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції. Зокрема він використовується для обліку на окремих субрахунках витрат промислових підприємств на виробництво продукції. Аналітичний облік за рахунком 23 «Виробництво» ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами виготовлюваної продукції. На великих виробництвах аналітичний облік витрат може вестися за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності;

рахунок 25 «Напівфабрикати». Цей рахунок призначений для обліку та узагальнення інформації про наявність та рух напівфабрикатів власного виробництва. Облік напівфабрикатів власного виробництва на окремому рахунку ведуть підприємства, у яких напівфабрикати, крім використання у виробництві, реалізуються на сторону як готова продукція. На підприємствах, на яких напівфабрикати власного виробництва використовуються тільки для власних виробничих потреб, їх рух і залишки облікують на рахунку 23 «Виробництво»;

рахунок 26 «Готова продукція». Цей рахунок призначено для узагальнення інформації про наявність та рух готової продукції підприємства. інструкція №291 рекомендує відображати за дебетом рахунка 26 надходження готової продукції власного виробництва за фактичною виробничою собівартістю. Крім того, в аналітичному обліку можливе також відображення готової продукції за обліковими цінами.

Оцінка продукції за обліковими цінами дає можливість постійного поточного обліку незалежно від калькуляції фактичної собівартості. Такі ціни є основою бухгалтерського обліку готової продукції на складах оперативно-бухгалтерським методом.

Крім того, на рахунках класу 9 виробниче підприємство узагальнює інформацію про витрати своєї діяльності;

рахунок 91 «Загальновиробничі витрати». На цьому рахунку ведеться облік виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного й допоміжного виробництва. Крім цього, тут також обліковують витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування. Нагадуємо, що підприємства торгівлі цей рахунок не застосовують;

рахунок 90 «Собівартість реалізації». Відповідно до Плану рахунків та Інструкції про його використання, рахунок 90 призначено для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг. За дебетом рахунка 90 відображається виробнича собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг; фактична собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок), за кредитом — списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79 «Фінансові результати».

Облік реалізованої готової продукції.

Реалізованою продукцією вважається продукція, відвантажена (відпущена) зі складу підприємства-постачальника. Підприємство-виробник, що має намір реалізувати свою продукцію, повинне встановити на неї ціну, яка б відповідала низці вимог:

— відшкодувати витрати підприємства на виготовлення продукції;

— відшкодувати витрати на збут продукції;

— вартість повинна бути меншою, ніж вартість подібної конкурентної продукції;

— забезпечити прибуток.

При реалізації своєї продукції підприємство перш за все повинно укласти про це угоду з покупцем. Якщо підприємство реалізує свою продукцію покупцям, така реалізація відбувається відповідно до Наказу №99 на підставі довіреності. Довіреність на одержання цінностей видається тільки особам, які працюють на даному підприємстві, іншим — з дозволу керівника підприємства.

Довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з позначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий — додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для розрахунків з одержувачем. Якщо підприємство реалізує продукцію в інше місто, то в угоді про поставку продукції має бути зазначений перевізник, вид транспорту та спосіб відправки готової продукції. Склад у цьому випадку відбирає та упаковує продукцію відповідно до умов договору та виписує товаротранспортну накладну, у якій ставить підпис перевізник продукції. Товаротранспортні накладні товаровідправник виписує в чотирьох примірниках.

2.4. Порядок організації аналітичного обліку готової продукції.

Готова продукція обліковується на підприємствах за місцями її зберігання та окремими видами у встановлених одиницях виміру: натуральних (характеризують кількість, обсяг та вагу продукції відповідно до їх фізичних властивостей, використовують для кількісного обліку готових виробів); умовно-натуральних (показники, необхідні для одержання узагальнених показників з обліку однорідної продукції).

На складі в облікових регістрах (картках, відомостях, сальдових відомостях, оборотних відомостях або книзі складського обліку) готова продукція обліковується в кількісному вираженні.

Кількісний облік готової продукції за її видами та місцями зберігання може бути організований декількома способами: 1) в сортових картках складського обліку; 2) безкартковим способом.