Роль податку на додану вартість в державному бюджеті, Детальна інформація

Протягом тривалого періоду питома вага двох найважливіших непрямих податків - специфічних та універсальних акцизів у податкових доходах держави невпинно зменшувалась.

Середній показник по країнах ОЕСР знизився з 33,7 % у 1965 році до 27,6 % у 1990 році, у країнах ЄС - з 35,6% до 29,5% відповідно. Найбільше зменшення частки акцизів спостерігається у ФРН - з 31,1% до 23,4% ; у Канаді - з 35,3% до 26,0% ; в Італії - 36,6% до 23,1% й навіть у Франції - країні, де історично традиційно перевага віддавалась непрямим податкам, - з 37,6% до 28,3% відповідно. Таке становище пояснюється двома головними причинами :

- по-перше, в податкових надходженнях швидкими темпами зростає частка податків на соціальне страхування ;

- по-друге, розширюється податкова база для особистого прибуткового податку.

В країнах із ринковою економікою практично вся наймана робоча сила сплачує ці податки, а тому вони стають масовими.

Найшвидшими темпами скорочувалась частка акцизів у загальній сумі податків в Японії - з 33,1% у 1955 році до 12,0% у 1990 році, що спричинене значним підвищенням частки податків на соціальне страхування. По суті за ці роки в Японії сформувалася нова система соціального страхування, що внесло зміни у співвідношення різних форм податків.

В Італії питома вага акцизів знизилася з 43,7% у 1955 році до 23,1% у 1990 році внаслідок розвитку соціального страхування та податкової реформи, відповідно до якої сталося зниження непрямих і підвищення прямих податків. Найменша питома вага акцизів характерна для Японії та США - країн, де традиційно швидше розвивалося й переважало пряме оподаткування порівняно з непрямим.

Найвища питома вага акцизів є в малих країнах Західної Європи, де вони становлять основу оподаткування. В цьому плані їх випереджують інші країни цієї групи - Ірландія (42,1%), Греція - 38,9%.

Державний фіск завжди прагнув до універсальних податків на споживання. Розвиток галузей з виробництва споживчих товарів, постійні зміни структури їхнього асортименту висунули на перше місце, серед усіх непрямих податків, акциз в універсальній формі. Його перевага у тому, що одним податком обкладаються практично всі товари, які надходять у продаж ; окрім того досить широко він застосовується у сфері послуг.

Найвищі темпи росту універсального акцизу за період, що розглядається, були зафіксовані в малих країнах Західної Європи, які пізніше ніж решта приєдналися до ЄС : Данія, Ірландія, Греція.

У більшій частині країн ОЄСР універсальний акциз стягується у формі ПДВ. Наприкінці 80-х років його ставка досягала 25% в Ірландії;

22% - в Данії; 20,2% у Норвегії, Австралії; 19% у Бельгії; 18,6% у Франції;

18% в Італії та Греції; 15% у Великобританії; 14% уФРН; 12% в Іспанії. У 1991 році ставка податку Великобританії сягнула 17,5% , але у Франції вона була скасована щодо нафтопродуктів на два роки, а максимальна ставка зменшена з 25% до 22% на автомобілі, хутряні вироби та коштовності.

У Данії, Норвегії, Швеції та Великобританії була встановлена єдина ставка податку, в Австрії, Бельгії, ФРН, Ірландії, Італії, Франції - декілька ставок (залежно від товарних груп). Наприклад, у Франції, крім основної (нормальної) ставки -18,6% були введені мінімальні ставки - 5,6% та 7% для товарів і послуг першої необхідності й максимальна ставка - 33,3% для промислових товарів (відеокасети, фото- й кінокамери, відеомагнітофони й інше), а також деякі предмети розкоші.

У провідних країнах західного світу частка непрямих податків у доходах державного бюджету зменшується, У федеральному бюджеті ФРН абсолютна сума акцизів знизилася з 66,2 млрд. марок у 1980 році до 65,1 млрд. марок у 1986 році при зменшенні їхньої відносної частки з 39,1% до 37,9%.

3.2. Основні напрямки вдосконалення ПДВ.

Реформування фінансової системи нашої держави зумовило необхідність суттєвих змін податкового поля, що є умовою економічного зростання та досягнення певної соціальної гармонії в суспільстві. Постійне вдосконалення податкової системи в цілому і конкретно окремих видів податків дає змогу оптимізувати й стабілізувати прибутки бюджетів усіх рівнів, регулювати дії ринкових суб'єктів господарювання, реалізовувати соціальне справедливу податкову політику. Важливе місце у процесі реформування податкової системи посідає вдосконалення і подальший розвиток ПДВ.

Додана вартість створюється на даному конкретному етапі руху товару, в результаті чого відбувається ліквідація кумулятивного (каскадного) ефекту оподаткування.

По суті додана вартість наближається за своїм обсягом до заново створеної вартості (частини національного доходу), виробленої в даній господарській структурі (ланці). Визначення доданої вартості дає можливість обчислити всі ті податки, котрі ця господарська ланка заплатила при купівлі товарів, робіт, послуг. Якщо виходити з того, що додана вартість - це створений прибуток чи вартість чистої продукції, то в даному разі додана вартість визначається шляхом під сумування її складових елементів - заробітної плати, процента, ренти, прибутку.

У статистичному підрахунку показник доданої вартості можна визначити як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво й реалізацію, між загальною сумою продажу і загальною сумою закупівлі від усіх інших господарюючих суб'єктів.

Під час кожного акта купівлі-продажу податок нараховується за стандартною ставкою, виплачується ж у сумі, зменшеній на величину ПДВ, сплачену на попередній стадії. Кінцевий споживач сплачує за товар ціну, збільшену на всю суму платежів ПДВ, авансованих на попередніх стадіях виробництва і руху товару.

У платника податку (юридичної особи) додана вартість вимірюється різницею між загальною сумою продажу закупівлі від усіх інших господарських одиниць, котрі самі виступають платниками ПДВ.

Об'єкт оподаткування - додана вартість - створюється всіма незалежними учасниками виробничо-комерційного процесу. Якщо уявити собі компанію як єдине ціле із закінченим виробничо-торгівельним циклом (від власної сировини та виготовлення виробничого обладнання до реалізації готової продукції), то повна вартість продукції, що реалізується, стала б результатом власної діяльності такої компанії, базою ж податку на додану вартість вважалася б величина чистої суми продажу. В нашому прикладі через процес послідовних стадій виробництва й реалізації продукції загальна додана вартість дорівнює вартості залишкового продажу кінцевому споживачеві без ПДВ.

Так, за логікою, додана вартість становить 100 гр.од., нарахований на неї ПДВ (за ставкою 20 %) - 20гр.од. Таким чином, кінцева ціна реалізації хліба покупцеві становить 120гр.од. Однак із схеми видно, що на всіх етапах виробничо-комерційного циклу створена додана вартість дорівнює у фермера - 40гр.од. ( припускаючи, що він не мав витрат при створенні доданої вартості) у вигляді виробленого зерна, у мірошника -12 гр.од., у пекаря - 8 гр.од., у булочника - 4 гр.од.. Сукупна додана вартість дорівнює 64 гр.од. (40+12+8+4). Отже, виявляється невідповідність між раніше зафіксованою доданою вартістю ( 100 гр.од. ) і фактичною ( 64 гр.од. ) доданою вартістю на 36 гр.од.

Застосовуючи 20% ставку ПДВ до фактичної вартості (64 гр.од.), кінцевий покупець заплатив би суму податку, що дорівнює 12,8 гр.од. (64 0,2). Але він заплатив 20 гр.од. Зайві 7,2 гр.од. нарахованого податку одержані в результаті подвійного оподаткування ПДВ на попередніх етапах виробничо-комерційного циклу (8 0,2) + (12 0,2) + (16 0,2) = 7,2 гр.од.

Таким чином, можна дійти висновку, що ПДВ сплачується на кожному етапі виробничо-комерційного циклу не тільки на додану вартість, а й раніше нарахований податок на додану вартість, тобто кінцевий споживач товару сплачує податок на додану вартість, створену на всіх етапах руху товару, та на податок, що був доданий на цих етапах до ціни товару. І чим більше ланок у цьому ланцюгу просування товару до покупця, тим вищим буде розмір податку в ціні товару, що реалізується кінцевому споживачеві.

Виходить, проблема функціонування податку на додану вартість полягає не тільки в тому, що існують розбіжності між особою, яка сплачує податок до бюджету, і фактичним носієм податку, а й у подвійному (а то і в багаторазовому) оподаткуванні. Як уже наголошувалося, сума ПДВ збільшується, рухаючись від продавця до покупця, і лягає на плечі кінцевого споживача. Однак, така універсальна схема перекладання можлива лише тоді, коли не порушується дія закону попиту і пропозиції, що має в ринкових умовах об'єктивний характер, тоді як податкова політика - суб'єктивна. Якщо прибутки кінцевих споживачів знижуються і не відповідають рівню підвищення цін, не призводить до скорочення суспільного попиту. В такому разі покупці, котрі не є кінцевими споживачами, змушені взяти частину тягаря ПДВ на себе, а це не що інакше, як зменшення фактичних прибутків суб'єктів господарювання.

Саме така ситуація й склалася в Україні у середині 90-х років.

Дефіцит бюджету, інфляційні процеси, державний борг, високі темпи падіння виробництва створили умови, коли із зародженням ринкових основ господарювання в Україні рівень підвищення цін відхилився від рівня прибутків кінцевих споживачів і тягар ПДВ відчуло багато учасників господарського процесу.

Отже, вищенаведений механізм нарахування та сплати податку на додану вартість свідчить про його обтяжливий характер не тільки для кінцевого споживача, а й для інших учасників виробничо-комерційного циклу.