Роль податку на додану вартість в державному бюджеті, Детальна інформація

Для того щоб ПДВ став універсальним фінансовим інструментом ринкової економіки, яка формується в Україні, слід удосконалити механізм оподаткування, ліквідувати хиби, закладені в законі про ПДВ, оскільки він не відповідає загальносвітовим стандартам і не враховує специфічних умов переходу України до ринкових відносин.

Пропонується змінити методику нарахування даного податку з тим, щоб ліквідувати багаторазове оподаткування ПДВ самого ж податку, нарахованого на попередніх етапах руху товару до покупця. Тобто ПДВ має нараховуватися на вартість товару, що реалізується, без ПДВ за мінусом ПДВ, сплаченого на попередніх етапах руху товару. Пропонуємо методику розрахунку ПДВ, яка ліквідує багаторазове обкладення ПДВ самого податку.

Запропонований механізм розрахунку ПДВ досить простий і водночас дає змогу знизити рівень цін, зменшити рівень податкового тиску на підприємництво та кінцевого споживача.

Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 року № 168/97 - ВР було введено в дію з 1 жовтня 1997 року. Але вже протягом короткого терміну його застосування до нього було внесено більш 50 змін та доповнень. Окремі положення Закону зумовлюють значне скорочення надходжень податку до бюджету та відкривають широкому колу платників податків реальні можливості для ухилення від оподаткування. Так звільнення від оподаткування під час перетину митного кордону України товарів критичного імпорту для вітчизняного виробництва вже протягом жовтня 1997 року скоротило надходження ПДВ майже на 120 млн.грн.

Недоцільним та таким, що може викликати значні зловживання, Державна податкова адміністрація України вважає внесені Законом України від 19.11.2000 р. № 644/97-ВР зміни до підпункту 7.2.6. статті 7 у частині надання права платником одержувати податковий кредит по придбаних товарах не на підставі податкової накладної, а на підставі заяви платника податку до податкового органу. Дія такої норми неодмінно викликає безліч безпідставних звернень про одержання податкового кредиту, що, у свою чергу, призводить до відшкодування значних сум податку із державного бюджету без будь-якого підтвердження їх фактичної сплати під час придбання товарів, робіт або послуг.

За таких умов цілком логічним та вірогідним стає виникнення справжньої індустрії отримання значних бюджетних відшкодувань за фіктивними заявами через підставні фірми. Вже в грудні 2000 року було пред'явлено безліч претензій на відшкодування ПДВ на величезну суму. Як правило, за цим стоять не виробники продукції, а її експортери, тобто посередники, які мають єдиний документ сумніву - декларацію. Проте "процес пішов". Питання питань відшкодування ПДВ. Звернімося до закордонної практики, до досвіду країн, де це положення працює понад 15 років. Чітко простежується тенденція: пряме відшкодування цього податку з бюджету застосовується аж ніяк не часто. Головна, але, не єдина, умова застосування - стовідсоткове підтвердження того, що угода реально відбулася - зарахування у рахунок наступних платежів.

За п'ять місяців 1999 року до держбюджету надійшло 1832,2 млн.грн. ПДВ. За цей самий час було відшкодовано з бюджету грошима на розрахункові рахунки 455,0 млн.грн., що більш як у два рази перевищує рівень минулого року, а з моменту введення в дію закону - більш як 700 млн.грн. Крім того , на сьогодні значні суми ПДВ не відшкодовано.

Результати детального аналізу, проведеного Державною податковою адміністрацією України, численні звернення та пропозиції, що надходять від міністерств, відомств та платників свідчать про те, що окремі положення Закону ще й досі потребують додаткового врегулювання.

Широке коло платників ПДВ, які належать до різних галузей і форм господарювання, значною мірою визначає його універсальність. Рівень неоподатковуваного обороту, що визначається межею 1200 неоподатковуваних мінімумів на рік, а також відсутність такого обмеження для підприємницьких структур, які здійснюють торгівлю за готівку, мають певні негативні наслідки, серед яких - підвищення вартості справляння податку. Відомо, що в більшості розвинутих країн 60-70% надходжень від ПДВ припадає лише на 10-15% від усіх зареєстрованих підприємств. Завдяки цьому немає потреби в перевірці документації та в обслуговуванні значної кількості малих підприємств, платежі яких е незначними. Увага податкових органів зосереджується на продуктивніших ділянках роботи. На фоні недостатньої технічної забезпеченості вітчизняного фіскального апарату необхідність встановлення порівняно високої неоподатковуваної межі та її поширення на всі без винятку галузі господарювання стає очевидною. Світовий досвід свідчить, що низька межа або її відсутність спричиняє малоефективне справляння ПДВ. Для порівняння - в Італії не існує подібних обмежень щодо підприємницьких структур малого бізнесу і, як наслідок, ефективність оподаткування е чи не найнижчою в Європі. Крім того, доведення неоподатковуваної бази до економічно доцільної величини позитивно позначиться на розширенні сфери діяльності малого бізнесу, який є важливою рушійною силою розвитку ринкових відносин у країні.

Перегляду вимагає і якісний склад оподатковуваної бази. На наш погляд, оподатковуваний оборот за чинною методикою має низку елементів, що за своїм економічним змістом не можуть бути складовою доданої вартості. Це, зокрема, стосується суми амортизації.

Закономірно, що при визначенні витрат на виробництво амортизація прирівнюється до матеріальних витрат, тому при визначенні доданої вартості (методом різниці між виручкою від реалізації та матеріальними витратами) доцільно було б виручку зменшувати на суму всіх матеріальних витрат, включаючи і амортизаційні відрахування. Це стає особливо актуальним, якщо врахувати, що в системі оподаткування підприємств в Україні у перспективі передбачено стягнення за рахунок прибутку спеціального податку на майно. При зазначеній методиці амортизація оподатковуватиметься двічі : один раз податком на майно, як складовою вартості основних фондів, другий - ПДВ в складі доданої вартості.

У структурі вітчизняної економіки значна питома вага припадає на фондоємкі галузі, де амортизація є вагомим елементом собівартості, і, за умови включення її до бази нарахування податкового зобов'язання з ПДВ, дещо підвищуються ціни, негативно впливаючи на конкурентоспроможність товарів і послуг. Це ще один аргумент на користь виключення амортизації з об'єкту оподаткування. Крім того, з позицій податкового менеджменту реалізація даної пропозиції не передбачає особливої складності, оскільки амортизація має чітке відображення в реєстрах бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

Також слід уточнити порядок визначення бази оподаткування у випадку безоплатного надання товарів, робіт, послуг, порядок проведення бюджетного відшкодування, терміни сплати податку у разі ввезення (імпортування) результатів робіт або послуг та по крупних платниках податку. Необхідно чітко визначити питання, пов'язані з адмініструванням податку, а саме: порядок виписки податкової накладної, уточнення правил реєстрації платників податку.

Аналіз чинного законодавства з ПДВ засвідчив ще один істотний недолік - подвійне оподаткування. Такий факт має місце при оподаткуванні підакцизних товарів, коли в оподатковувану податком на додану вартість базу включається сума акцизного збору. Більше того, в Україні існує велика кількість місцевих податків і зборів, джерелом сплати яких є собівартість - одна із складових бази для нарахування податкового зобов'язання з ПДВ. Очевидно, що в такий спосіб держава вирішує свої фіскальні інтереси, одночасно порушуючи задекларовані нею ж принципи податкової політики. Тобто додана вартість з метою оподаткування має бути максимально очищена від інших непрямих податків і платежів.

Діючим податковим законодавством України передбачено широку систему пільг з ПДВ. Вірогідно, що перелік пільг продиктований намірами соціальної справедливості. Звільнення того чи іншого товару (роботи, послуги) від ПДВ передбачає автоматичне зменшення його ціни на суму нарахованого податку. Зацікавлені в цьому і платники податку, і його носії, оскільки у перших з'являється можливість завдяки зниженню цін збільшити обсяг реалізації продукції, за кількісними параметрами, а для других істотно послаблюється податковий тиск. Отже, звільнення від ПДВ має на меті два основних завдання. По-перше, захист інтересів малозабезпечених верств населення (соціально-політичні мотиви); по-друге, стимулювання випуску окремих видів товарів (робіт, послуг).

Разом з тим характерною рисою ПДВ як із позицій фіскальної достатності, так і з позицій економічної ефективності є його здатність сприяти реальній оцінці вартості товарів. Тому широка система пільг щодо сплати податку є недостатньо економічно виправданою.

Звільнення від сплати ПДВ повинно стосуватися таких товарів і послуг: продуктів харчування, ліків і медичного обслуговування, витрат на освіту, купівлі та найму житла, книг і газет, музеїв, державних послуг, фінансових послуг, витрат на мистецтво, спорт, експортних операцій. При цьому механізм пільгового оподаткування має грунтуватися на двох методах: вилученні з оподаткування і встановленні знижених ставок на предмети першої необхідності.

Внаслідок впровадження норм Закону України "Про податок на додану вартість" значно зменшилася чисельність платників податку порівняно з тим , які фактично сплачували ПДВ в умовах дії Декрету Кабінету Міністрів України "Про податок на додану вартість". Якщо за даними звітності про результати контрольної роботи на 01.07.99 р. налічувалося 428100 платників, то на 20 листопада 1999 року їх було зареєстровано лише 345000, або на 21% менше.

Головною причиною цього є законодавче звільнення від оподаткування фізичних осіб, котрі здійснюють торговельну діяльність за готівку за умови сплати ними ринкового збору. Внаслідок дії цих норм прогнозується зменшення кількості зареєстрованих платників податку, наприклад у Дніпропетровській області на 64%, у Донецькій - на 55%, у м. Києві - на 30%.

Аналіз ситуації, що склалася, свідчить пор негативний вплив Закону України "Про податок на додану вартість" не тільки на наповнення доходної частини бюджету, а й на економічний стан суб'єктів господарювання у виробничій сфері України. За п'ять місяців 1998 року фактично надійшло до бюджету 1760 млн.грн. ПДВ, з яких 653 млн.грн. - за рахунок переплати. Реально в умовах застосування Закону бюджет отримав фактично тільки 1107 млн.грн., в той час , як у І кварталі 1997 року при чинності Декрету до бюджету за винятком переплат надійшло 2267 млн.грн. ПДВ.

При цьому основний контингент боржників бюджету по ПДВ, на який припадає більше 50% недоїмки, - це акціонерні товариства, створені на базі державних підприємств Міністерства промислової політики, Міністерства енергетики, Міністерства вугільної промисловості, тобто виробничих галузей. Такий стан свідчить про те, що Закон, інтенсивно стимулюючи розвиток торговельно-посередницької діяльності та імпорту, водночас ставить у невигідні економічні умови реальних вітчизняних виробників продукції.

Із введенням у дію Закону було відкрито численні канали для ухилення від сплати податку й інтенсивного виливання коштів із державного бюджету. Скористатися перевагами Закону можуть тільки посередницькі структури, що володіють достатніми оборотними коштами або можливостями одержання вигідних кредитів. Велика кількість ретельно розроблених засобів ухилення від сплати ПДВ зумовлюється наявність в Законі окремих, на перший погляд прогресивних, норм. У результаті держава змушена віддавати посереднику бюджетні кошти, в той час, як сплачений фіктивному учаснику змови податок повертається йому ж. Фактично державний бюджет використовується як безоплатний інвестор посередницьких структур.

Надходження ПДВ в умовах дії Закону скорочується. Так, касові середньомісячні надходження в І - III кварталах 1999 року складали 345 -350 млн.грн., у IV кварталі 1999 року при введенні нового Закону, - 284 млн.грн., у І кварталі поточного року - 242 млн.грн.

Державна податкова адміністрація постійно працює над удосконаленням податкового законодавства і вносить відповідні пропозиції. Така робота буде сприяти розширенню податкової бази, перекриттю каналів ухилення від оподаткування. Зокрема, відповідно пункту 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" суми, не відшкодовані платнику податку протягом місяця, наступного після подання декларації, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти - 120% від облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Зазначена норма Закону створила сприятливі умови для отримання платниками з державного бюджету значних сум відшкодування ПДВ по господарських операціях з фіктивними структурами, які податки до бюджету не сплачують, у тому числі й ПДВ. У результаті відшкодовані по таких операціях суми податку складають прямі збитки Державного бюджету України.

Визначення дати виникнення податкових зобов'язань також є досить проблемним питанням у вітчизняному законодавстві. У Законі України "Про податок на додану вартість" під датою виникнення податкових зобов'язань вважається дата будь-якої з події що сталася раніше :

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківській рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг) - або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Дія такого положення буде неоднозначною у сучасних економічних умовах. З одного боку, такий порядок визначення дати виникнення податкових зобов'язань вирівнюватиме платника податку і бюджет, платників між собою на різних етапах сплати ПДВ, підвищуватиме стабільність надходжень від ПДВ до бюджету, значно звужуватиме можливості ухилення від оподаткування і, нарешті, відповідатиме світовій практиці оподаткування цим податком, де датою реалізації вважається день переходу права власності на продукцію, згідно з умовами поставки, що визначені сторонами.

З другого боку у вітчизняних економічних умовах значний розрив у часі між моментом виникнення податкових зобов'язань (відвантаження продукції) і моментом надходження коштів за цю продукцію (або й відсутність останнього моменту) призведе до суттєвого відволікання обігових коштів підприємств, що може спричинити банкрутство частини з них і у кінцевому рахунку - скорочення обсягу ПДВ.

На сьогоднішній день актуальним залишається питання подальшого удосконалення ПДВ в Україні з тим, аби він розглядався не лише як важливе джерело доходів бюджету, а як свідомий, цілеспрямований інструмент регулювання економічних процесів.