Соціально-економічний зміст основних правових інститутів у країнах заходу. Юридична особа, Детальна інформація

Пошукова робота:

Соціально-економічний зміст основних правових інститутів у країнах заходу. Юридична особа.

Трансформація адміністративно-командної системи у ринкову передбачає створення сприятливих умов для підприємницької діяльності. Це можливо, якщо використовувати всі форми правових інститутів, існування і дія яких теоретично обґрунтовані та випробувані в підприємницькій діяльності в інших країнах. Серед них варто виокремити основні, до яких належать юридична особа, право власності, договір, майнова відповідальність.

Зазначені інститути охоплюють своїм впливом найбільш суттєві сторони підприємницької діяльності. Так, інститут права власності як форма конкретизації економічних відносин регулює взаємодію суб'єктів підприємництва в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, надання послуг, виконання робіт за умови обмежених ресурсів, впливає на спосіб їх використання (землі, праці, устаткування, джерел енергії, технічних знань) для створення різних товарів та їх розподілу між членами суспільства.

На макрорівні економічної системи інститут права власності визначає параметри застосування корисних властивостей матеріальних об'єктів підприємствами, розпорядження його майном, розподіл доходів, розв'язання проблем організації виробництва і споживання.

Господарські рішення, дії та поведінка економічних суб'єктів визначаються правовими актами або господарською необхідністю. Разом з тим господарські рішення і дії зачіпають інтереси господарюючих суб'єктів, тому необхідно узгоджувати інтереси і дії сторін. Результатом такого узгодження є договір. Він забезпечує дво- або багатосторонній вибір підприємництв і регулює поведінку контрагентів у ситуаціях за певними, відомими їм ознаками й згідно з логікою тих видів підприємницької діяльності, якими вони займаються.

Договір є лише одним з правових інститутів, які регулюють і унормовують підприємницьку діяльність, формують поведінку економічних суб'єктів. Не менш важлива роль таких їхніх складових, як юридична особа та майнова відповідальність. Правовий інститут юридичної особи регулює взаємовідносини між банківським і промисловим капіталом, оформляє різні колективні інтереси та ін. Майновою відповідальністю визначається така важлива сторона підприємницької діяльності, як відшкодування втрат, викликаних правопорушеннями. Це необхідна умова функціонування будь-якої системи господарювання, що ґрунтується на товарно-грошових відносинах.

Отже, відіграють винятково важливу роль ці правові інститути у забезпеченні найбільш суттєвих параметрів, аспектів і напрямків підприємницької діяльності.

У країнах Заходу ці правові інститути формувалися кілька століть, пройшовши тривалий шлях еволюції. В нинішніх умовах вони постають як важлива складова формування того середовища, в якому здійснюється підприємницька діяльність. Для вітчизняних підприємців, які долають перші етапи своєї діяльності, буде корисно ознайомитись з теоретичними та практичними здобутками правознавців у цій сфері господарювання.

Юридична особа

У післявоєнний період відбувається істотна зміна правового статусу громадян зарубіжних країн у сімейних і майнових відносинах. Із законодавства вилучаються положення, що закріплюють нерівність громадян за ознаками статі, соціальної належності, раси, національності, ставлення до релігії тощо. Особливо помітні досягнення в питаннях ліквідації правової дискримінації жінок, позашлюбних дітей. Ці зміни є, безсумнівно, результатом переоцінки існуючого раніше стану відносин. Таким чином, утверджується принцип рівності всіх і кожного перед законом.

Збільшується кількість нормативних актів, спрямованих на захист навколишнього середовища, охорону інтересів споживачів товарів і послуг. Ліберальнішим стало сімейне законодавство, розширено права заміжніх жінок, поліпшено становище позашлюбних дітей.

Вплив основних закономірностей розвитку господарського життя безпосередньо позначився не тільки на правовій регламентації такого різновиду суб'єктів цивільного права, як цивільні особи. Зміни торкнулися і одного з основних інститутів приватного права — юридичної особи, його функцій, системи юридичних осіб, внутрішньої організації цих утворень та їхнього статусу.

У найбільш загальному вигляді юридична особа визначається західним правом як організація або заклад, який є самостійним учасником цивільних правовідносин. Цивільне законодавство західних держав або взагалі намагається не давати визначення юридичної особи, або законодавець обмежується найбільш загальними і стислими формулюваннями. Так, ст. 52 Швейцарського цивільного укладення 1907 р. визначає юридичних осіб як "об'єднання осіб, що мають корпоративну організацію, і самостійні заклади, утворені для будь-якої особливої мети". Найбільш розгорнуті визначення юридичної особи містяться в цивільних кодексах країн Латинської Америки. Наприклад, Цивільний кодекс Чилі 1855 р. дає таке формулювання: "юридичною особою є фіктивна особа, здатна здійснювати права, нести суспільні зобов'язання і вступати в правові і неправові відносини". Це визначення відтворюється в цивільних кодексах Колумбії, Сальвадору й Еквадору.

Ознаки юридичної особи, які можна вивести з норм законів, судових рішень і доктринальних досліджень, зводяться до такого:

• юридична особа існує незалежно від складу учасників, причому таке існування у принципі безстрокове;

• вона має самостійну волю, що не збігається з волею окремих учасників;

• юридична особа має майно, відособлене від майна учасників;

• вона несе самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями закріпленим за нею майном;

• юридична особа має право укладати від свого імені угоди, дозволені законом;

• вона може звертатися з позовом і відповідати в юрисдикційних органах від свого імені.

Певна річ, ці ознаки ніколи не розглядалися як деякий юридичний еталон, вони значною мірою умовні. Але якщо узагальнити перелічені властивості, то визначити юридичну особу можна передусім як колективне утворення — організацію.

Таке трактування має своє історичне пояснення. Юридична особа з'явилася як форма задоволення суспільної потреби в механізмі централізації капіталів, необхідних для реалізації великих підприємницьких проектів. Найбільш адекватно названа функція втілилася в акціонерному товаристві, що й дотепер залишається основним найважливішим різновидом юридичної особи. За допомогою юридичної особи здійснюється процес зрощування банківського і промислового

капіталів, утворення великих компаній на національному І міжнародному рівнях. Нині дедалі більшого значення набувають інші функції юридичної особи, котрі, хоча і були відомі раніше, використовувалися мало. Найважливішою з них є функція обмеження підприємницького ризику розмірами майна, внесеного в юридичну особу.

Інститут юридичної особи використовується також з метою оформлення різноманітних колективних інтересів не лише в майновій сфері. Це такі просвітницькі, релігійні та інші подібні структури, які діють у вигляді юридичних осіб. Юридичні особи можуть бути створені для захисту інтересів окремих прошарків і груп населення. Як юридичні особи функціонують профспілки, молодіжні, жіночі, спортивні й інші організації, товариства споживачів тощо.

Однак поняття юридичної особи слід виводити не через встановлення тих загальних ознак, що притаманні всім зазначеним різновидам юридичних осіб, а через виокремлення основної економічної мети зазначеного інституту. Саме через функції юридичної особи зрештою і формувалися його ознаки.

Оскільки тривалий період основною функцією юридичної особи була централізація власності, то найбільш характерною її ознакою називали те, що це організація кількох осіб. Зараз таке трактування юридичної особи викликає серйозні заперечення: у господарській практиці західних країн внаслідок централізації капіталу звичайним явищем стало виникнення юридичних осіб, що складаються з одного учасника (фізичної чи юридичної особи). Наприклад, у ФРН на початок 70-х років із 42 000 товариств з обмеженою відповідальністю приблизно 9300, тобто 22 %, були компаніями однієї особи. У ФРН 1968 року було прийнято закон, що допускає створення акціонерних товариств з єдиною особою, а відповідно до закону 1980 р. одній особі дозволяється утворювати і товариство з обмеженою відповідальністю. Цей же акт легалізував практику заснування особливого різновиду командитного товариства, в якому повним учасником товариства з обмеженою відповідальністю є одна особа, а командитистом — ця ж фізична особа. Наприкінці 70-х років понад 40 % командитних товариств у Західній Німеччині були такими організаціями. У Франції законом 1985 р. фізичній або юридичній особі надано право створювати товариство з обмеженою відповідальністю, яке називається "одноособовим підприємством з обмеженою відповідальністю". У США законодавства про корпорацію практично всіх штатів допускають створення і

функціонування корпорацій з однієї особи. В інших країнах Заходу визнання компаній з однієї особи здійснюється непрямо. Створення корпорації однією особою заборонено, але якщо внаслідок якихось подій у компанії залишається один учасник, вона автоматично не припиняє свого існування, а продовжує законно функціонувати або протягом певного терміну, або за умови поширення на єдиного члена необмеженої відповідальності за боргами корпорації (Норвегія, Швеція, Швейцарія, Данія, Великобританія).

В усіх державах великого поширення набула практика товариств-фасадів, у яких капітал фактично належить одній особі — материнському товариству, а невелика кількість акцій розподіляється з єдиною метою — виконати вимоги закону про мінімальну кількість акціонерів. Нарешті, діють і компанії з однієї особи, правомірність яких не викликає сумнівів у жодного західного юриста. Це так звані публічні корпорації, тобто державні юридичні особи, що діють на засадах комерційного розрахунку, а єдиним їхнім учасником є держава.

Виправдовуючи існування компаній з однієї особи, західні автори доходять висновку, що для сучасної юридичної особи немає необхідності ні в особливій волі, ні в особливих інтересах, відмінних від волі й інтересів окремих її учасників. Достатньо лише наявності певною мірою відособленого майна. Власне кажучи, західні дослідники тлумачать таке правове явище з позицій відомої теорії цільового майна — різновиду теорії фікції.