Підприємство (фірма) як основна ланка економіки та його характерні риси, Детальна інформація

Пошукова робота:

Підприємство (фірма) як основна ланка економіки та його характерні риси

Підприємницька діяльність здійснюється у певній організаційній формі, її вибір є одним з відповідальних етапів підприємництва. При цьому кожний підприємець керується власними міркуваннями і уявленнями про свою майбутню діяльність. Але передусім він керується тим, щоб ця форма відповідала меті його діяльності, конкретним умовам господарювання, захищала майнові інтереси учасників, враховувала майнові та фінансові можливості. Вибір конкретної форми — виключне право підприємця.

Визначальне місце серед організаційних форм підприємництва на мікрорівні належить підприємству (фірмі), його правовий статус регулюється законами "Про підприємництво", а також "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства".

Самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи, здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність, називається підприємством. До підприємств належать заводи, фабрики, комбінати, універмаги, банки, інститути, магазини, шахти та інші заклади. За своєю економічною сутністю функціонування і розвиток підприємства спрямовані передусім на отримання прибутку. Це мета його існування і джерело подальшого розвитку та вдосконалення. Останнє можливе за умови реалізації виробленої продукції, надання послуг, виконання певних робіт. Об'єктивним підґрунтям існування підприємства є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва, що називається відтворенням. На підприємстві в процесі виробництва використовуються такі його фактори, як робоча сила і основний капітал.

Підприємство характеризується певною сукупністю продуктивних сил та виробничих відносин. Це виявляється в тому, що кожне підприємство використовує для досягнення мети свого функціонування певну кількість засобів виробництва і працівників. Це дає змогу виконувати закінчений технологічний цикл операцій та забезпечувати випуск продукції, виконання робіт, надання послуг. Останнє можливе за наявності організації виробничого процесу, спрямованого на досягнення соціально-економічної ефективності підприємства.

Підприємство являє собою певну підсистему виробничих відносин. Засоби виробництва, що використовуються підприємством, можуть мати різні форми власності. Залежно від цього вирізняють такі види підприємств: приватне (засноване на власності фізичної особи), колективне (засноване на власності трудового колективу), господарське товариство (акціонерне, повне, командитне, з обмеженою та додатковою відповідальністю), підприємство, засноване на власності об'єднання громадян, комунальне (засноване на власності відповідної територіальної громади). Від вибору форми власності, на якій базується підприємницька діяльність, її організаційно-правових засад значною мірою залежить успішність підприємництва.

Важливу роль у забезпеченні життєдіяльності підприємства відіграють відносини власності. Вони реалізуються безпосередньо через працю та управління. На рівні підприємства також реалізується суспільна форма праці та різноманітні види її організації: спеціалізація, кооперація, зміна праці, комбінування, інтеграція тощо. Відносини розподілу на підприємстві конкретизуються в розподілі за вартістю робочої сили, за працею і за власністю. Формування і діяльність різних видів підприємств з різними формами власності на засоби виробництва є передумовою подолання негативних аспектів в умовах адміністративно-командної системи та створення сприятливих умов для підприємницької діяльності в ринкових умовах.

Підприємство має дві обов'язкові ознаки: по-перше, це виробництво продукції, надання послуг, виконання робіт для задоволення суспільних потреб. Підприємства є основними товаровиробниками, суб'єктами, які розвивають виробництво, визначають його структуру, вирішують, що і як виробляти; по-друге, одержання прибутку (доходу).

Стосовно поняття "підприємство" розрізняють організаційну та економічну форми підприємства та його тип.

Організаційна форма підприємства характеризує спосіб взаємозв'язку окремих елементів продуктивних сил (факторів виробництва). З огляду на сказане підприємства можуть набувати форм заводів, фабрик, трестів, комбінатів. За економічною формою підприємство може бути бюджетним, кооперативним, акціонерним, орендним тощо. Різноманітність економічних та організаційних форм підприємств визначається формами власності на засоби виробництва.

У підприємницькій діяльності західноєвропейських країн підприємство, як правило, має назву "фірма". Сучасна економічна наука визначає фірму, з одного боку, як організацію, що перетворює вихідні ресурси на кінцевий продукт, а з іншого — як юридичне самостійну форму існування бізнесу, відповідним чином зареєстровану підприємницьку одиницю, яка має комерційну самостійність. Нею можуть бути як велика компанія, так і невелике підприємство.

Інколи зустрічається визначення фірми як ділового партнера. Під останнім мають на увазі вид, форму підприємницької діяльності. Виробничі підприємства, збутові контори та різні служби функціонують у вигляді фірми або входять до її складу. Підприємство в такому разі не є юридичною особою, відповідальність за нього несе фірма, до складу якої воно входить

Фірма — основна організаційно-економічна ланка ринкової економіки. Вона визначає ділову активність національного господарства. До її складу можуть входити одне або кілька підприємств, які функціонують у будь-яких сферах економіки. Економічна діяльність фірми впливає на кінцеві результати національної економіки, величину і якість валового внутрішнього продукту. Від ефективності функціонування фірми залежить економічний, науковий, технічний розвиток країни, добробут усіх верств населення.

Фірма, перетворюючи вихідні ресурси на кінцевий продукт, постійно здійснює обміни, які характеризують її взаємозв'язки в ринковому господарстві:

• обмін грошей на товари і послуги постачальників;

• обмін товарів і послуг на гроші споживачів;

• обмін грошей, що сплачуються пізніше, на гроші, отримані зараз від інших боржників та орендодавців;

• обмін грошей, що сплачуються зараз, на гроші, що будуть отримані пізніше від боржників;

• обмін грошей на товари і послуги (наприклад, на теплопостачання, охорону, оргтехніку) та ін.

Підприємницька діяльність пов'язана зі збиранням та обробкою інформації, проведенням переговорів і прийняттям рішень, контролем і юридичним захистом виконання умов договорів. У більш за-

гальному вигляді — з виконанням всіх Інших, в тому числі законодавчих, норм і правил.

Підприємницька діяльність неможлива без трансакційних витрат (витрати на представництво тощо). Якщо припустити, що їх немає, то треба відмовитись від таких очевидних процесів, як концентрація і централізація капіталів, економічних основ існування підприємств (фірм) і погодитися з тим, що для підприємницької діяльності не мають значення правова система, приватна власність і ринок. Кількісні параметри трансакційних витрат пов'язані із взаємодією ринкових і неринкових відносин в економічній системі.

Ринкова економіка складається з певних інститутів. Одним з них є фірма. Остання посідає одне з найважливіших місць в інституціональній структурі ринкової економіки. З інституціональних позицій, фірма — це діяльність з організації виробництва різних товарів і надання послуг. Як система, що виробляє економічні блага, фірма (підприємство) — це цілісна структура, яка є самостійною відтворювальною ланкою, відносно відособленою від інших ланок. Фірма (підприємство) самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається випущеною продукцією і отриманим прибутком, який залишається після сплати податків та інших платежів.

Ринок і фірма постійно взаємодіють. Фірма може існувати за умови об'єктивного контролю з боку ринку. У свою чергу, ринок не може існувати без наявності фірм, бо тільки організація виробництва у вигляді фірм здатна створити необхідні товари, надати послуги, виконати роботи, отримати та використати прибуток, збільшити або зменшити обсяги вироблюваної продукції тощо. Функціонування ринку і фірми характеризується як взаємодія і співіснування в межах єдиної економічної системи традиційно ринкових та альтернативних внутріфірмових відносин. Р. Коуз їх трактує як відносини свідомого регулювання виробництва, координації, для ефективності яких важливе значення мають такі неринкові методи і форми, як накази, корпоративні правила, традиції, особиста довіра, моральні чинники. Розвиток неринкових відносин Р. Коуз виводить із законів ринкової економіки: співвідношення ринкових і неринкових зв'язків визначається збільшенням або зменшенням ринкових трансакційних витрат.

Стан та поведінка фірм (підприємств) значно впливають на такі суб'єкти підприємницької діяльності, як держава, домогосподарства, зарубіжні партнери та конкуренти. Тому необхідною умовою розробки і прийняття управлінських рішень суб'єктами підприємницької діяльності як на макро-, так і на мікрорівні є вивчення поведінки фірм.

До складу сучасних фірм входить складний комплекс промислових, будівельних, торговельних, агропромислових і фінансових підприємств національної і міжнародної економіки. Основне в сучасній фірмі — її людський капітал: підприємці, менеджери, вчені, інженери з їх знаннями, досвідом, інтуїцією, потенціалом, конкурентною енергією, управлінськими новаціями, робітники з високим рівнем майстерності, професіоналізму. Успіхи фірми, її імідж вирішальною мірою залежать від таланту і плідної праці її колективу.

Країни з розвиненим ринковим господарством мають кілька десятків мільйонів фірм. У сучасному світі в легальній економіці нараховується близько 50 млн фірм — різноманітних підприємницьких структур, 99 % яких належать до малого і середнього бізнесу. Вони досить нерівномірно розподіляються по континентах і країнах. Понад 20 млн фірм функціонує в США, близько 16 млн — у країнах ЄС, понад 7 млн — у Японії, 5 млн фірм припадає на європейські країни, що не входять до європейської спільноти.

В Україні, яка перебуває на стадії утвердження ринкової економіки, формування фірм щойно розпочалося. Для прискорення цього процесу потрібна реструктуризація підприємств, законодавче забезпечення сприятливих умов для його розвитку.

Постійним супутником підприємницької діяльності є ризик. В умовах трансформації адміністративно-командної економіки у ринкову, коли значно збільшується невизначеність умов існування підприємств (фірм), а у зв'язку з цим і ступінь ризику, створюваним і діючим на ринку фірмам України слід запозичити і широко використовувати перевірені світовою господарською практикою способи його зменшення. Останнього можна досягти шляхом одночасної діяльності на кількох товарних ринках, коли невдача на одному або кількох з них може бути компенсована успіхами на інших. Така діяльність називається диверсифікацією. Доречним буде поділ ризику між фірма-ми-учасницями, щоб відмова кількох з них в разі невдачі не зашкодила виконанню виробничої програми в цілому, а також розподіл з цією ж метою закупівель сировини і матеріалів між постачальниками, передача ризику страховій компанії.