Підприємництва, Детальна інформація

Даний закон визначає такий вид державних підприємств, які відповідно до законодавства України не підлягає приватизації, за рішенням Кабінету Міністрів України може бути перетворене в казенне підприємство. А рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається за однієї з таких умов:

підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка

відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним

підприємством;

головним споживачем продукції підприємства (більш як 50

відсотків) є держава;

підприємство є суб'єктом природних монополій.

Управління казенним підприємством здійснюють органи,

уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами

управління казенними підприємствами є міністерства та інші

центральні органи виконавчої влади. Казенне підприємство діє на підставі статуту, який затверджується органом, уповноваженим управляти державним майном, та розробляється на основі Типового статуту, затвердженого

Кабінетом Міністрів України.

5. НЕОБХІДНІСТЬ ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ЗАКОНУ ПРО ПІДПРИЄМСТВА.

Згідно з сучасними напрямками науки економіки виділяють такі рівні господарювання як мікроекономічний рівень господарювання охоплює, по-перше, економічно відособлені одиниці, такі як об'єднання, фірми, підприємства, домогосподарства; по-друге, окремі ринки, конкретні ціни і конкретні товари та послуги.

В економіці поняття господарювання досить широке. Це не лише виробництво продуктів (товарів), а й будь-яка діяльність в економічному, соціальному, правовому, екологічному, територіальному тощо просторі, що обумовлена взаємовідносинами між споживачами та продавцем"

Ринкова економіка має лише два суб'єкти мікроекономічного рівня господарської діяльності: домашні господарства (сім'я); підприємства.

Першим суб'єктом є домашні господарства (сім'я). З точки зору економіки домашня діяльність належить до господарювання, де господар не виробляє продукцію (товари), а задовольняє потреби свої і своєї сім'ї через ринок чи поза ним. За умов домашнього господарювання задоволення своїх потреб обмежено можливостями господарника (матеріальними та фізичними). Це приводить до необхідності виходу суб'єктів господарської діяльності за межі домашнього господарювання, що здійснюється двома шляхами:

1) залученням до домашнього господарювання найманих робітників (постійно, тимчасово чи періодично) за відповідну платню;

2) поєднанням функцій домашнього господарника та найманого робітника за відповідну платню.

Підприємство є другим суб'єктом мікроекономінного рівня господарювання. Воно також є самостійним сектором мікроекономіки і критерієм його виступає товар (продукція чи послуга).

У ринковій економіці підприємство — це товаровиробник і основна виробнича ланка економіки. Воно є суб'єктом господарювання; товаровиробником; організаційною формою господарювання; суб'єктом індивідуального відтворення; суб'єктом і водночас об'єктом маркетингу і менеджменту (управління) тощо.

Суб'єкт господарської діяльності стає підприємством лише за певних умов:

1) зареєстрований і має всі атрибути юридичної особи — статут, розрахунковий рахунок, баланс, печатку, назву, товарний знак тощо;

2) виконує господарські функції, виготовляє продукцію (товари) чи надає платні послуги;

3) зберігає умови постійного повторення процесу виробництва — індивідуального відтворення;

4) проходить (повторює) життєвий цикл.

З вище наведеної інформації можна зробити висновок що законодавцю можливо потрібно ввести новий вид суб’єкта господарської діяльності. А саме домашнє господарство визначення якого подано вище. На мою думку домашнє господарство є надзвичайним елементом який дає можливість особі індивідуально без всіляких дозволів вести підприємницьку діяльність та задовільнити свої потреби. Адже в світлі сьогоднішнього дня після краху цілого ряду транснаціональних корпорацій що потягло за собою падіння рівня долара. А долар як нам відомо є основною валютою світових розрахунків. Всі ці події негативно вплинули на рівень життя багатьох тисяч простих службовців. Тому я хочу запропонувати науковцям розробити концепцію в якій було б затверджено що є такий вид господарської діяльності як домашнє господарство що регламентоване законом і захищене конституцією. Всі ці пропозиції можна закріпити в статті 2 даного закону.

Іншим важливим моментом на який хотілось би мені звернути увагу це малі підприємства адже суб'єктами ринкової економіки можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб'єкт-ності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи всіх форм власності. Щодо останніх, то світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб'єктами. Зокрема, йдеться про такі організаційно-господарські форми, як індивідуально-трудова діяльність; державні підприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства; колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; малі підприємства; корпорації, об'єднання, господарські товариства; асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства.

Найпоширенішими є три основні форми підприємництва (бізнесу): одноосібне володіння, товариства, корпорації. Узагальнюючим для всіх цих форм є поняття фірми, тобто всі вони є юридичними особами, суб'єктами ринкової економіки.

В останні десятиліття суттєво змінилася роль певних суб'єктів господарського життя. Технологічні зрушення у виробництві значно зменшили можливості й переваги великосерійного виробництва, гігантських підприємств та об'єднань. Водночас рентабельність і життєздатність малих форм господарювання, так званих малих підприємств, суттєво зросла. В результаті в країнах з розвинутою ринковою економікою питома вага суб'єктів малого бізнесу та підприємницької діяльності стрімко зростає. У США, наприклад, функціонує понад 15млн малих фірм, тобто близько 80 відсотків усіх підприємницьких організацій. Частка малого бізнесу у ВНП досягла 43 відсотки, а в загальній чисельності найманої робочої сили — 58 відсотків.