Фінанси господарських суб’єктів, Детальна інформація

в 1994 р. - 12,4; в 1995 р. - 11,4; в 1996 р. - 11; в 1997 р. - 10 чол. Із загальної кількості працівників діючих малих підприємств питома вага штатних дорівнює 88,0%, сумісників - 8,1%, працюючих за договорами цивільно-правового характеру-3,9%.

В Україні в січні-червні 1998 р. (за даними Міністерства економіки України) функціонувало біля 130 тис. малих підприємств, на яких працювало 1,4 млн. чол., або майже 6% загальної кількості робітників, зайнятих у всіх галузях економіки країни. Крім того, діяло 3 тис. кооперативів, 3,7 тис. спільних підприємств з прямими іноземними інвестиціями. В агропромисловому комплексі створено 35,9 тис. фермерських господарств, які володіють 932,2 тис. га угідь. Слід відмітити, що в здійсненні малого бізнесу зацікавлені і фізичні особи - індивідуальні підприємці.

В 1992 р. в країні налічувалось 200,29 тис. громадян-підприємців, зареєстрованих в місцевих органах влади, в 1993 р. — 426,59 тис., в 1994 р. — 672,26 тис., в 1995 р. - 859,58 тис. чол.

На сьогодні малим бізнесом займається біля 900 тис. фізичних осіб.[2, с. 87] Підприємства малого бізнесу створюються в різних галузях економіки. Проведені дослідження показали, що найбільша питома вага діючих малих підприємств у торгівлі та громадському харчуванні (51,4% усіх підприємств малого бізнесу), промисловості (14,0%), будівництві (9,9%), побутовому обслуговуванні (5,2%). У невеликій кількості малі підприємства функціонують у сфері науки (3,3%), транспорту та зв'язку (2,0%), охорони здоров'я (1,7%), у матеріально-технічному постачанні і збуті (1,6%), фінансово-кредитній діяльності, культурі і мистецтві, сільському господарстві (по 0,7%), освіті (0,6%), заготівлях (0,2%) та в ряді інших галузей економіки. [3, с. 38]

Таким чином, нагромаджений приватний або пайовий капітал направляється переважно не у виробничу сферу, а на ринок торговельно-посередницьких послуг, де швидше і без значних витрат можна отримати великі прибутки.

Результати проведеного аналізу структури малого підприємництва за формами власності свідчать про те, що найбільша частина малих підприємств - з колективною формою власності (64,1%). Питома вага підприємств з приватною формою власності — 34,5%, з державною — лише 1,3%.

Малі підприємства з приватною формою власності забезпечують 22% усієї виручки (валового доходу) від реалізації продукції підприємства малого бізнесу та 24% - балансового їх прибутку, а з колективною формою власності -77 та 75% відповідно. В сучасних умовах розвитку підприємництва в Україні малі підприємства з колективною формою власності стають життєздатнішими за рахунок об'єднання капіталу кількох засновників, спільного ведення бізнесу, привабливих умов обмеженої відповідальності порівняно з підприємствами інших форм власності.

Дослідження структурного співвідношення малих підприємств за формами власності в територіальному аспекті показало, що підприємства з колективною формою власності переважають у м. Києві (78,6% загальної кількості діючих малих підприємств), Житомирській (71,0%), Харківській (69,4%), Дніпропетровській (67,8%), Київській (66,4%) та Львівській (65,5%) областях. Найвища концентрація приватних малих підприємств у Івано-Франківській (50,6%), Черкаській (48,4%), Сумській (44,4%) та Херсонській (43,7%) областях. [3, с. 39]

Розглянемо детальніше особливості розвитку підприємницьких структур на регіональному рівні. Цей рівень являється тим більше важливим, що малі підприємства в основному працюють на місцевий ринок, до того ж по мірі розвитку підприємництва в регіоні можна частково судити якщо не про його реформаторське "просування", то про рівень сприяння приватній ініціативі.

Офіційні статистичні дані, незважаючи на їх неповноту і недосконалість, все ж дозволяють прослідкувати деякі тенденції регіональної структури малого підприємництва. За станом на 1.01. 97 р. в Україні діяло більше 93 тис. малих підприємств. Більше 50% при цьому припадало на Київ, три густо населені промислові і урбанізовані області: Донецьку, Дніпропетровську і Харківську, а також, курортний Крим. Ті самі регіони виявляються лідерами, якщо рахувати не абсолютні, а відносні показники - кількість малих підприємств на 1000 жителів.

Перший висновок просто лежить на поверхні — мале підприємництво тяжіє до міст, причому до міст великих. Однак слід відмітити, що в п'ятірці "аутсайдерів" поряд із аграрними Тернополем і Волинню присутні і набагато урбанізованіші Кіровоградська, Житомирська і Чернігівська області (частка міського населення — від 56 до 61%).

Хоча кількість малих підприємств в Україні в цілому зростає (Держкомстат оцінив її на 1 січня 1998 р. в 132 тис., проте це число треба сприймати з осторогою), в ряді регіонів малий бізнес згортає обороти або переходить в тінь. В 1996 р. на чверть скоротилась кількість малих підприємств в Одеській області, менш значний спад (в межах 5-12%) був відмічений в Дніпропетровську, Житомирі, Львові, Луганську, Хмельницькому і Сумах. В той самий час найшвидше росла чисельність МП в Криму, Закарпатті і Вінницькій області. Див. табл. 5. [1, с. 14]

Станом на 1. 01. 97 р. на малих підприємствах працювало 4,83% робітників, зайнятих у всіх сферах економіки країни. Однак в Києві і Севастополі ця частка перевищувала 10%. Очевидно, на малі підприємства припадає біля 10% робочої сили у всіх великих містах, оскільки перші місця в цьому списку займають саме області, центрами яких є міста із мільйонним чи біля цього населенням. В цей ряд не вписується тільки Крим, але він має свою специфіку, зокрема найрозвинутіший в країні сектор послуг. Див. табл. 6.

В цілому ж розвиток малого підприємництва на регіональному рівні залежить від ряду факторів, серед яких найважливішими є економічний потенціал, наявність ресурсів, ринкової інфраструктури, відношення місцевих органів влади і населення, інформаційне забезпечення.

У більшості районних і дрібніших населених пунктів початківець і діючий бізнесмен позбавлені бодай якогось сервісу: немає ні довідково-інформаційних, ні юридичних, ні аудиторських, ні консалтингових, ані учбових служб. Через слабку комунікаційну оснащеність (телефон, факс, електронна пошта, комп'ютерні мережі) і транспортні труднощі периферійні підприємці перебувають в інформаційному вакуумі.

Поряд з цим значна розкиданість показників між областями свідчить про відсутність загальнодержавної стратегії і територіальної політики розвитку підприємництва і створення регіональних механізмів регулювання підприємницької діяльності.

2. Організація спрощеної системи обліку і звітності

малого підприємництва

За умов ринкової економіки важлива роль належить малому бізнесу. Його підтримка, у тім числі через систему оподаткування, є одним із шляхів подолання економічної кризи в економіці.

На перших етапах становлення системи оподаткування в Україні малому підприємництву надавались певні пільги. Особливо це стосувалося оподаткування прибутку малих підприємств. Згодом податкові пільги для малого підприємництва практично було ліквідовано, що негативно вплинуло на його розвиток.

З метою реалізації державної політики щодо розвитку й підтримки малого підприємництва, підвищення його ролі в розвитку національної економіки з 1 січня 1999 року вносяться зміни в оподаткування суб'єктів малого підприємництва (згідно з Указом Президента України від 3 липня 1998 року «Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»).

Згідно указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень; юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Форма та порядок видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України і є єдиними на всій території України.

Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації.

Суб'єкт малого підприємництва - юридична особа обов'язково зазначає, яку ставку єдиного податку ним обрано.

Заява подається не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів за попередній звітний (податковий) період.

Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік.

Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом десяти робочих днів видати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову мотивовану відмову.

Відмову від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності і повернення до раніше встановленої системи оподаткування суб'єкти малого підприємництва можуть здійснювати з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) у разі подання відповідної заяви до органів державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).