Вплив націоналізму на зовнішню політику країн світу в ХХ столітті, Детальна інформація

6 - відданість нації-державі перевершує інші відданості;

7 - найважливішою умовою всесвітньої свободи й гармонії є зміцнення національної держави.

Націоналізм, в розумінні Е.Сміта - це візія майбутнього, яка повертає людині її сутність, її усталений спосіб життя й буття, що був колись її беззастережним природним правом. Він не є і механічним прив‘язуванням, у ланцюгу поколінь минулого до майбутнього, ні еволюцією традиційного в новочасне. Він є атакою і на традицію і на модернізм в тій мірі, в якій вони притемнюють і спотворюють справжній зв‘язок людини з природою та зі своїми ближніми.

Залишається лише висловити жаль з того приводу, що ні ці теоретико-правові норми, ні ці документи, незважаючи на всю свою категоричну однозначність, не мають фактично обов‘язкової сили для тих, кого вони стосуються, і застосовуються вони вибірково і залежно від тих таки геополітичних інтересів „сильних світу цього” і зацікавлених сторін. Дуже промовистим у цьому відношенні є одне з правил, що ним керується Верховний Суд США: „Хто є сувереном де-юре чи де-факто над територією - це не правове, а політичне питання”.

Крім того варто наголосити, що на сучасному етапі розвитку нація, що бореться за своє самовизначення, може лише самостійною перемогою у боротьбі із залученням усіх можливих засобів зреалізувати це право. На жодні репліки міжнародного співтовариства уваги звертати не треба, оскільки воно приймає у своє коло всіх переможців без розбору, незважаючи на те, скільки разів порушив кожен з цих переможців права людини в минулому. До кола державних націй можна потрапити не за фактом належності свого перебування в ньому, а за фактом спроможності досягти його і втриматися в ньому.

Список використаної літератури.

Альтер П. Націоналізм: проблема визначення: Пер. з нім. // Націоналізм. Антологія. – К.: Смолоскип, 2000. – с. 211 – 216.

Голотюк И. Чрезвычайный и Полномочный Посол Государства Израиль в Украине Анна Азари: “Помощь нам не нужна. Нас есть кому защищать!”// Факты. – 2000. – 24 октября. – с. 9 – 10.

Дашкевич Я. Терором по тероризмові. // Універсум. – 2001. - №1-2. – с. 16 – 22.

Донцов Д. За яку революціцю? – Львів, 1990. – 82с.

Каменка Ю. Політичний націоналізм: еволюція ідеї: Пер. з англ. // Націоналізм. Антологія. – К.: Смолоскип, 2000. – с.216 – 235.

Кирчів А. Геополітичний вибір України: синдром суми різнонапрямлених векторів. // Молода нація. – 2000. – спецвипуск. – с.185 – 194.

Кондратенко С. Золотий мільярд. // Ого. – 2001. – 8 жовтня. – с. 4.

Костенко Ю. “Український вектор” у політиці Заходу. // Універсум. - №1 – 2. – с. 13 – 15.

Кузьо Т. Національна безпека України. // Військо України. – 1994. - №4-5. – 158 с.

Куруджі Ю. Французькі націоналісти в Україні. // Україна молода. – 2001. – 7 квітня. – с.5.

Мельник Ю. Західна Європа – США: міжнародні непорозуміння і протиріччя у відносинах трансатлантичного партнерства. // Молода нація. – 2000. - №3. – с.18 – 54.

Мовчан П. Не біймося націоналізму і чому Кучма не вчиться в Ярузельського? // Україна молода. – 2002. – 10 жовтня. – с. 10.

Осташ І. У Росії з‘явилася ностальгія за “слухняною” Україною. // Україна молода. – 2000. – 10 лютого. – с. 5.

Пайфер С., Паскуаль К. Заявка України на вирішальне місце в історії. // Універсум. – 2002. – №1-2. – с. 14 – 20.

Сен А. Мерсі, Баку! // Україна молода. – 2000. – 15 березня. – с.5.

Сміт Е. Доктрина та її критики: Пер. з англ. // Націоналізм. Антологія. – К.: Смолоскип, 2000. – с. 235 – 254.

Сосновський М. Україна на міжнародній арені 1945 – 1965. Проблеми і перспективи української зовнішньої політики. – Торонто, 1966. – 272с.

Стефанеску Б. Про “хороші” та “погані” націоналізми: Пер. з англ. // Націоналізм. Антологія. – К.: Смолоскип, 2000. – с. 704 – 724.

Харахаш Б. Національне самовизначення і територіальна цілісність. // Перехід – ІV. – 2001. – №1. – с. 51 – 58.

Чорноус С. Протиракетний парасоль. // Україна молода. – 2000. – 21 листопада. – с.5.

PAGE