Політична система, Детальна інформація

Політична ідеологія, відображаючи політичні відносини, включає систему поглядів, ідей, цінностей, теорій, в яких знайшли відображення інтереси політичних суб'єктів, цілі, завдання, методи, засоби політичної діяльності. Ідеї не можуть існувати без інтересів, нав'язуватися всупереч інтересам. Відображаючи сукупність теоретичних утворень, політична ідеологія на відміну від інших Ідеологій безпосередньо відбиває відносини влади, її види, а також політичні інтереси суб'єктів як їх волі до Єдності та регулювання суспільно-політичного життя Політична ідеологія не відривається від політичних відносин, емпіричного політичного досвіду та опосередковується політичною психологією.

Водночас її роль щодо влади не є однолінійною і на конкретно-історичному етапі суспільного розвитку може бути різною. Якщо спочатку ідеологія — своєю дією «назовні» — допомагає встановленню влади, відіграючи, роль своєрідного алібі, то з того моменту, як вона стає загальноприйнятою, вона починає діяти «всередину» — як складова частина влади: виконує роль головного інструмента ритуальної комунікації в апараті влади.

Ідеологія як інтерпретація дійсності з точки зору влади в кінцевому підсумку завжди підпорядкована інтересам влади, тому в її суті закладена тенденція відриву від дійсності, породження ілюзорного світу, ритуалізації. Саме тому ідеологія відображає цінності, норми і принципи, що породжені гаслами, пропагандою і не сприймаються індивідуальною свідомістю людини. Щоб запобігти цьому, потрібні контроль мас за всіма видами політичної влади, її легітимність, відкритість та дієвість демократичних механізмів владарювання. Тоді політична і неполітична ідеології перестають бути ворогуючими «сусідами» державного і цивільного життя, перетворюючись на духовні регулятиви суспільної та індивідуальної свідомості.

За своїм змістом неполітичні ідеології відображають інтереси соціальних спільностей громадянського суспільства, а політична ідеологія збирає ці інтереси у цілісність, поєднуючи або роз'єднуючи їх, спрямовуючи діяльність мас до загальнозначущого результату. При цьому кожний із суб'єктів незалежно від того, виражає він інтереси більшості чи меншості, має право вільного вияву своїх інтересів, поглядів, програм, повинен бути толерантним, терпимим до іншої ідеології, її прихильників. Альтернативність політичних і неполітичних ідеологій на основі єдиних, загальнолюдських, фундаментальних цінностей дасть їм змогу не конфліктувати, а знаходити консенсусні форми існування.

Нині це є ідеалом нашого розвитку, зародки його поступово впроваджуються у політичний процес. У демократичних країнах в останні десятиліття багато традиційних і нових ідеологій виявляють намір ширше представити загальнолюдські цінності, загальний інтерес, єдине людство, не понівечене середовище існування. Ідеології поступово привчаються до рефлексії.— дослідження власних соціальних та ідейних передумов, критичного вивчення прийнятої методології пояснення та політичної дії. Так відбувається процес деідеологізації свідомості.

Деідеологізація свідомості не є відмовою від ідеологій, це відмова від ідеологічних стереотипів свідомості, надання ідеологіям цивілізованого змісту, що відображає реальності демократичних політичних відносин. Відмова від конкретних дискредитованих ідеологій не деідеологізацією взагалі. Суспільство, соціальні групи, політичні організації завжди, потребуватимуть системи теоретично оформлених поглядів, цінностей. Йдеться не про деідеологізацію, а про створення ідеологій, що відповідають інтересам суб'єктів, що ними усвідомлені й сприйняті. У цьому випадку ідеології стають засобом згуртування соціальних груп, прошарків населення. Зміст політично-ідеологічного впливу на маси та форми реалізації його поступово задаються новими суб'єктами політичного життя. Вони відходять від стереотипів належної поведінки мас, що визначається і можновладцями, відкидають їх «авторитетні» настанови й вказівки. Основними постулатами тотально-ідеологізованого суспільства є такі: «все, що має бути, здійснюється швидко і назавжди; важливо не те, що є, а те, що повинно бути; той, хто суперечить (або принаймні не сприяє) належному, порушує закони космосу і повинен загинути через ці закони» 7. Вони вже не спрацьовують, хоча «не працюють» і нові політичні цінності та ідеї. Відбувається переоцінка, точніше визначення політичних цінностей та поява на їхній базі нових ідеологій.

Найбільшої ваги набувають цінності та ідеї лібералізму, національні, історичні й екологічні. У кожному окремому регіоні, державному утворенні (національному, адміністративному) одна з них стає провідною. Щоправда, у межах деяких республік-держав зараз Важко виділити пріоритетну політичну цінність, що є системотворчим фактором політичної ідеології. Якщо в національно-державних утвореннях такою цінністю є національна ідея, по-своєму усвідомлена й реалізована, то в Росії про це не можна сказати нічого певного. Чим ширшим е державне утворення, а національна і соціальна структури складнішими, тим важче виявити стрижневу ідею, цінність політичної ідеології.

Політична цінність — це політичне значущі явища! процеси, предмети, основи, сторони політичного життя! феномени політичної свідомості. Поряд із спільними для державних і цивільних структур, соціальних спільностей цінностями (демократія, гуманізм, солідарність, суверенітет» свобода, рівність, справедливість, гідність тощо) у кожного політичного суб'єкта залежно від його інтересів, традицій, культури є свої власні політичні цінності. Загальні й особливі політичні цінності не е незмінними.

Система ідеологічних цінностей СРСР зруйнована, але вона ще жива. Популісти, представники колишніх і політичних структур продовжують оперувати цінностя-' ми абстрактного змісту, які у масовій свідомості не знаходять грунту для закріплення. І це зрозуміло, крім того, що вони дискредитували себе попередньою ідейно-політичною роботою, вони не відображають нинішнього стану політичного життя народу. Багато з них є цінностями майбутнього, ідеалами, і ще не зовсім ясно, як вони вписуватимуться в реальну практику, . як Jx реалізувати, Відбувається зіткнення ідеологій, а не пошук їхньої спільної основи. У зв'язку з цим постала проблема розробки нової системи ціннісних орієнтацій, ідеалів,, не відірваних від політичного життя.

У системі ідеологічних цінностей має бути основна системотворча ідея-цінність. У пресі висловлювалися ідеї щодо цього, в основу яких було покладено різні критерії: національні, раціональні, особистісні, демократичні тощо. Наприклад, А. Аніпкін такою ідеєю вважає ідею Батьківщини. І. Клямкін переконаний, що.! тільки екологічні ідея може стати міжнаціональною. 3. Бжезінський має свою думку: «Права людини — це єдина і найсприятливіша політична ідея сучасного світу... Привабливість цієї ідеї криється у тому, що вона відповідає інтересам грамотних і політичне свідомих мас, яких вже не можна з колишньою легкістю ізолювати та ідеологічно обробляти. Посткомуністичні авторитарні режими будуть, напевно, особливо вразливими для впливу ідеї прав людини завдяки відсутності ідеології, яка була б всеохоплюючою, заслуговувала на довір'я Отже, вони стануть доктринально нетривкими»

В умовах політичної незрілості народу, нелегітимності ідеологій, становлення нових політичних цінностей, для яких ще нема достатніх матеріальних, соціальних і духовних умов, досить рано надавати правам людини ролі системотворчої ідеї. Це не означає, що цю ідею слід відкинути. Становлення стабільного, демократичного суспільства неможливе без єдиної ідеї, яка об'єднує більшість народу, мети і дій на методологічній основі гуманізму та пріоритету особистісних факторів суспільного і політичного розвитку.

Важливо обгрунтувати таку ідею, здійснення якої дозволило людству перейти на інший, вищий рівень ціннісних орієнтацій, тобто до ідеї прав людини. Реалізація і закріплення у свідомості мас цієї цінності — ідеї дало б змогу об'єднати навколо неї й інші цінності, особливо національні, екологічні, патріотичні тощо, подолати систему розвалу і розвал системи нових цінностей. До неї слід віднести суверенітет особи. Саме нерозвиненість людини як особи призвела суспільство до розвалу, виявила його антигуманні зміст і спрямованість розвитку.

Суверенітет особи — це усвідомлення індивідом своєї самоцінності, значущості, свобода вибору політичних переконань і дій. Суверенність особи дасть їй можливість бачити світ таким, яким він є, а не розглядати його крізь призму незрозумілих і нав'язаних ідеологічних міфів і стереотипів. Суверенна людина — це насамперед вільна людина, розкріпачена У своїх думках і діях, відповідальна у ставленні до справи. Без відповідальності свобода перетворюється на анархію.

Суверенність особи — справжня, зрозуміла загальнолюдська цінність. Тому за умови усвідомлення кожним самоцінності своєї особистості, грамотної пропаганди цієї ідеї можна переходити до реальної реалізації інших політичних цінностей. Поза нею всі інші політичні цінності зависають у повітрі і нічого, крім загальних настанов, не несуть. Це ідеологізовані «голі королі».

Суверенітет особи як вихідна системотворча ідея цінність повинен стати загальною цінністю, оскільки всі політичні сили зацікавлені в її реалізації. Адже в ній закладена думка про концентрацію особистісної орієнтації на саму себе, а не на інші політичні суб'єкти «аморфно-загальної» якості, що породжувало несамостійність мислення і дії. Останнє призвело спочатку до виникнення ідеології жертовності та нестатків в ім'я «прекрасного майбутнього», а потім ідеології споживацтва, орієнтації на зрівнялівку, добродійність з боку держави і партії. Як слушно зауважив В. Денисов, «перемога у нас ідеології люмпена у формі загальної зрівнялівки призводить до експлуатації трудящої людини неробою».

У цих умовах нероба і трудівник урівнюються у своїй суверенності, хоча їхні ідеології різні. П. А. Сорокін, обґрунтовуючи функціональний зв'язок між ситими і голодними (багатими й бідними) та ідеологіями, відзначав, що в них різні соціально-політичні ідеології. Для успіху комуністичної і зрівняльної ідеології, на його думку, необхідні дві основні умови: 1) різке, значне зростання дефіцитного або порівняного голодування мас за неможливості в тамування його іншими шляхами; 2) наявність майнової диференціації у країні. Чим виразніші обидві умови, тим, за рівності інших умов, швидший і сильніший успіх комуністично-соціалістичної ідеології, тим легше вона приставатиме до голодних .

Історична практика підтвердила цю залежність. Відхід від неї зв'язаний з відмовою від комуністичної І ідеології, оскільки бідна і голодна людина менше всього готова до творення, вона не суверенна. Тому створюється ситуація 1918р., коли «політика стала особистою справою такої ж цінності й необхідності, як забезпечення своєї родини борошном, чаєм та усякою всячиною, необхідною для щоденного проживання», (М. Пришвін).

Власне, це не політика в її справжньому значенні, оскільки такий стан її не" відображає інтересів, їхньої !;структурованості щодо політичної влади, але остання зобов'язана враховувати їх. Це особливо важливо зараз, коли ведуться розмови про голод, який насувається. Водночас політичне життя, соціологічні дослідження показують, що демократичні, загальнолюдські цінності високо оцінюються людьми, але при рухомості масової свідомості в практичних орієнтаціях вона важко розстається із звичними символами. Ідентифікація себе з країною і правом помітно слабша, ніж Із спорідненою групою і колективом підприємства, тобто групами безпосереднього спілкування, тому людина віддає перевагу гарантованій бідності порівняно з невизначеним майбутнім.

Ось чому вивести ідеологізовану людину в поле її суверенності й на базі цього покінчити з рабською, голодною свідомістю, що абсолютно підпорядковує її волю волі колективу, політичної спільності, надзвичайно складно. Але іншого шляху немає. Консервація комуністичною ідеологією рабської свідомості призводить до бездумних «політичних» дій мас, які можуть стати політичною силою, що змете на своєму шляху існуючі або взагалі нові політико-владні структури. ;

При цьому не слід забувати, що будь-яка найкраща на перших порах ідея може бути перетворена не передбачуваними адептами на ідеологічну схему, яка підкорює вже тим, що виявляється в абсолютних принципах. У ейфорії вивільнення від старих стереотипів, .утопій можна не побачити поневолення свідомості новими канонами, утопіями, змістовними кліше, які доводиться приймати, а не розуміти.

Ситуація ускладнюється тим, що практично ніхто Зараз не займається ідеологічною роботою, внаслідок чого нові ідеї швидко з'являються і ще швидше зникають, концепції ідеологічно не проробляються. У політичних структурах на різних рівнях немає структурних підрозділів або хоча б груп, які б займалися цим видом діяльності. Щоправда, при деяких громадських рухах (Рух та інші) створено робочі групи для проведення розробок по соціокультурному забезпеченню реформ, Дослідженню проблем національних відносин тощо. Але Де окремий сплеск хвилі, що не змінює стану в усьому просторі. Якщо існують різні ідеології, то вони відповідно потребують кваліфікованих кадрів ідеологів, мають забезпечувати розробку і впровадження і у свідомість мас, перетворення їх на переконання людей. Нехтування ідеологічною роботою вже дає негативні наслідки, які незрівнянно зростатимуть, якщо таке становище буде сталою нормою політичного життя, су, спільного й індивідуального буття та свідомості. Ідеології не зможуть виконати своє призначення.

Отже, об'єднуюча і регулююча функції політичної ідеології на базі суверенності особи, інтересів соціальних спільностей, інших політичних суб'єктів державності повинні бути осмислені, прийняті як вихідна цінність і цілеспрямовано впроваджуватися у політичній діяльності мас, організацій, партій, рухів, усіх політичних і громадянських структур суспільства. Це той стрижень, мірило, за допомогою якого можуть бути стабілізовані політичне і суспільне життя, суспільство стане людянішим.

Використана література:

Політологія: курс лекцій / За заг. ред. професора І.С.Дзюбка.

Вятр Е. Соціологія политических отношений. – М., 1979.

Дзюбко І.С. До питання про предмет політології // Укр. іст. журн. – 1991. - №7.